Забудова садиби проводилася почергово. 1899 на червоній лінії забудови вулиці зведено чотириповерховий (частково з підвалом), цегляний, двосекційний будинок. Паралельно головному корпусу розміщено два чотириповерхових тильних флігелі, з яких правий зведено 1902, лівий — у 1908—09.

Замовником був господар садиби, купець 1-ї гільдії Ф. Міхельсон — гласний міської думи, власник цегельні, Караваївських лазень та багатьох будинків у Києві. Після його смерті (1908) садибою разом володіли спадкоємці — вісім синів та три дочки.

Споруди використовувалися як прибуткові будинки. Приміщення чолової будівлі орендувалися під житло та різні установи. 1900—09 рр. тут містилися приватні навчальні заклади педагога Г. Валькера: гімназія (заснована 1896 як чотирикласна прогімназія, з 1905 діяла як повна гімназія) та реальне училище (з 1902). У 1909 їх перетворено на державні навчальні заклади Сьому чоловічу гімназію та Друге реальне училище, того ж року переведено до новозбудованого флігеля. Головний будинок з 1909 наймала Контрольна палата відомства шляхів сполучення. 1918 тут були установи Державного контролю гетьманського уряду.

У 1900-х рр. у прогімназії Валькера навчалися майбутні митці: Архипенко Олександр Порфирович (1887-1964) — скульптор, живописець, графік; Кавалерідзе Іван Петрович (1887-1978) — скульптор, кінорежисер, драматург, народний артист УРСР (з 1969); обидва не закінчили курсу, пізніше вчилися у Київському художньому училищі. 1904—10 тут навчався Симиренко Володимир Львович (1891-1938) — вчений у галузі садівництва.

У 1910-х рр. у Сьомій гімназії здобував початкову освіту Горовиць Володимир Самійлович (1903- 89) — піаніст (ймовірно, у головному будинку 1 жовтня 1903 він і народився: в цей час тут жив його батько — інженер С. Горовиць).

1904 на посаду викладача словесності до навчальних закладів Валькера був запрошений Перетц Володимир Миколайович (1870—1935) —літературознавець, професор Київського університету, акад. УАН (з 1919). У серпні — листопаді 1913 викладачем географії у Сьомій гімназії працював Тутковський Павло Аполлонович (1858— 1930) — геолог, природознавець, акад. УАН (з 1918).

Після революції гімназія та реальне училище перетворені на трудову школу. С 1950 г. в здании знаходиться специализированнная школа №135. Старинный интерьер помещений сохранен.