Розміщення будинку під кутом до лінії забудови теперішніх вулиць відповідає стародавньому плануванню Подолу (до пожежі 1811). Зведено у садибі, яка з 1663 належала сім’ї Биковських (Биковичів). Власник садиби Ян Бикович — війт київського магістрату (1687—99) володів на Подолі багатьма дворами, крамницями, ставком з млином, землями вздовж р. Глибочиця та на горі Щекавиці. Будинок було споруджено, ймовірно, в кін. 17 (не раніше 1696) — на поч. 18 ст., у період активного мурованого будівництва у Києві. Деякі дослідники датують його 1740-ми рр.
Згідно з останніми дослідженнями, первісно будинок був двоповерховий, у плані Г-подібний, з підвалом та двома круглими вежоподібними наріжними об'ємами. Усі приміщення перекривалися склепіннями. У 2-й пол. 18 ст. із західного боку зроблено двоповерхову прибудову, між вежами і на вхідному ризаліті з півдня влаштовано відкриті аркади у барокових формах, близьких за стилістикою до творчості арх. І. Григоровича-Барського. У 80-х рр. 19 ст. розібрано склепіння. У серед. 1970-х рр. на основі натурних досліджень виконано реставрацію будинку (арх. В. Цяук). Відбудовано в об'ємі, що сформувався у 2-й пол. 18 ст. з відновленням на фасадах віконних лиштв первісного періоду, близьких за трактовкою де оздоблення фасадів пам'яток Наддніпрянщини та Лівобережжя рубежу 17—18 ст.
Двоповерховий, з підвалом, цегляний тинькований. Окремі приміщення перекрито циліндричними склепіннями дах вальмовий, критий залізом. Асиметричний за композицією, розрахований на огляд з усіх боків. Будівля скла дається з кількох приміщень, з'єднаних анфіладно, входи — з півночі т. півдня, кручені сходи займають північносхідну вежу. Мальовничого вигляду будинку надає різноманітність фасадів. Північний оформлено двоярусною трипрогінною арковою лоджією, що має опори у вигляді пілонів на першому поверсі та приземкуватих коло спрощеного композитного ордера на другому. Аналогічну двопрогінну аркаду використано у вирішенні відкритої тераси над південним вхідним ризалітом, увінчаним дерев'яним фронтоном (первісна форма втрачена). Масивні стіни основного об'єму розчленовано невеликими вікнами без облямувань та двоярусними лопатками На східному крилі південного фасад вікна та ніші облямовано лиштвам з лучковими (на першому поверсі) трикутними (на другому поверсі) сандриками, що відтворюють декор рубежу 17—18 ст. Споруду увінчує антаблемент, що складається з гладенького фриза та масивного карниза. Пам'ятка — найдавніший з житлових будинків Києва, що зберігся, має оригінальну об’ємно-просторову композицію, яка відтворює риси оборонне споруди.
З будинком пов'язана легенда, згідно з якою тут у серпні 1706 та січні 1708 зупинявся російський цар Петро коли приїздив до Києва в зв'язку з будівництвом Печерської фортеці (документально не підтверджена).
1780 його власники — Л. та Д. Биковські продали своє нерухоме майно разом з цим будинком Київському магістрету, який у 90-і рр. після ремонту розмістив тут гамівний будинок. З 1790 у ньому утримувався відставний капітан Ведель Артемій Лук'янович (1767-1808) — композитор, співак, скрипалі віртуоз, хоровий диригент, заарештований за сфальсифікованим політичним звинуваченням та без суду, без доказів будь-якої провини оголошений психічно хворим. Імовірно, 1803 переведений разом із закладом до Кирилівської лікарні.
Значної шкоди будинку завдала пожежа 1811. Ремонт і перебудову було проведено тільки у 1817—20, після чого в ньому розмістилося Подільське парафіяльне училище, яке проіснувало тут до кінця 60-х рр. 19 ст.
У 70-х рр. 19 ст. у будинку жив Яновський Феофіл Гаврилович (1860—1928 — майбутній лікар, професор, завідувач кафедри госпітальної терапевтичної клініки медичного факуль-тету Київського університету св. Володимира. Лікар мав велику популярність серед населення завдяки безкоштовному лікуванню бідняків.
Відповідно до плану 1879 в будинку розміщувалися казарми, з 1886 до 1917 — Олександрівський дитячий притулок. Одним із директорів і лікарів притулку був І. Воскресенський.
Після 1917 житловий будинок. 1978 переданий Музею історії м. Києва [673].