Перекриття в підвалі склепінчасті, на першому — третьому поверхах — плоскі. Планування коридорне. Архітектура будинку витримана у формах пізнього класицизму. Симетрично - осьова композиція головного фасаду підкреслена пілястрами великого ордера й уступчастим фронтоном по центру. Збереглася права в'їзна брама із закладеним арковим проїздом. Київську духовну семінарію відкрито 1817 на основі реорганізованої Києво-Могилянської академії. З 1819 існувала як самостійний навчальний заклад для підготовки священиків. До 1828 містилася в академічному будинку бурси при Братському Богоявленському монастирі на вул. Набережно-Хрещатицькій, 27. Будинок семінарії зведено в садибі Петропавлівського монастиря, що згорів 1811. Крім триповерхового навчального корпусу, було споруджено одноповерховий флігель для кухні, їдальні й комори, що містився вздовж північної межі ділянки з невеликим відступом. У 1830 семінарії було передано церкву Петропавлівського монастиря. До комплексу входили також лікарня і будинок ректора (на Притисько - Микільській вул.). Семінарське подвір'я мало в'їзди: один — від церкви Богородиці Пирогощі й два — з Кирилівської вул. (тепер Костянтинівська) — ліворуч і праворуч від навчального корпусу. 1871 семінарія придбала у вдови надвірного радника Є. Смородинової садибу. 1874—76 тут проведено будівельні роботи: до головного корпусу добудовано другу половину (арх. М. Іконников), надбудовано другий поверх у флігелі і з'єднано його з головним корпусом, розширено їдальню, здійснено внутрішню перебудову бібліотеки, влаштовано огорожу між новим корпусом і сусідньою садибою, проведено газо- і водопровід. 1899—1901 зведено новий будинок на Копиревому кінці (тепер Українська академія мистецтва). Стару споруду з садибою придбало духівництво єпархії, сюди були переведені Києво-Подільське й Богуславське духовні училища. На першому поверсі навчального корпусу семінарії містилися три квартири викладачів, дві житлові кімнати для учнів, а також дев'ять кімнат на третьому поверсі (на 11—18 осіб). Тут проживали казеннокоштні й напівказенні учні, інші мешкали у найманих квартирах.
Духовна семінарія підлягала Київській духовній академії через зовнішнє академічне управління, зі свого боку вона контролювала духовні училища на території єпархії. Навчання тривало 6 років (4 — загальна освіта, 2 — богословська). Готували не лише священиків, а й богословів, словесників, філософів. На курсі навчалося бл. 150 учнів. 1896 Міністерство освіти дало дозвіл випускникам духовних семінарій вступати у деякі університети. Публічні екзамени в семінарії відвідував митрополит Київський і Галиць-кий Євгеній (Болховітінов Євфимій Олексійович; 1767—1837) — історик, археолог, краєзнавець і бібліограф. У духовній семінарії навчалося чимало відомих діячів культури: у 1835— 38 — Гулак-Артемовський Семен Степанович (справж.— Артемовський; 1813—73) — композитор, співак, актор, котрого як кращого співака хору семінарії запросив 1838 композитор М. Глінка до Придворної співацької капели у Петербурзі; 1853—58 — Нечуй-Левицький Іван Семенович (справж.— Левицький; 1838—1918) — письменник; 1903 семінарію закінчив Стеценко Кирило Григорович (1882—1922) — композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, священик; 1891 - 96 — Єфремов Сергій Олександрович — літературознавець, політичний діяч.
У радянський час навчальний заклад було ліквідовано, у 1920-х рр. будинок передано Спілці водників і розміщено її клуб. Тепер споруда належить Національній гвардії України [666].