На червоній лінії забудови. Споруджено за проектом арх. В. Заболотного для співробітників АН УРСР.
Чотириповерховий, на високому цоколі, цегляний, п'ягисекційний. На кожному поверсі в секції по дві квартири, за винятком секції на перепаді рельєфу, де з кожного сходового майданчика передбачено вхід в одну квартиру. Будинок має три-, чотири- і п'яти- кімнатні квартири.
На об'ємно-просторове вирішення споруди вплинув перепад рельєфу. План має складну ступінчасту конфігурацію. Пластику головного фасаду побудовано на виявленні декоративних властивостей відкритої цегляної кладки та використанні невеликої кількості архітектурних деталей, виконаних у цеглі,— облямувань вікон, в яких є риси ордерності, тяг, вінцевого карниза на близько розташованих один від одного кронштейнах. Особливу увагу приділено заглибленим парадним входам, акцентованим своєрідними консольними порталами. Являє інтерес об'ємно-планувальне вирішення, в якому закладено конструктивістський принцип об'єму, що динамічно розвивається, і використання традиційного будівельного матеріалу для створення нового архітектурного образу житло-вого будинку.
До 1950-х рр. будинок мав № 4. Тут проживали в різний час відомі вчені: наприкінці 1940-х рр. у квартирі № 28 — Боголюбов Микола Миколайович (1909—92) — фізик-теоретик і ма-тематик, акад. АН УРСР (з 1948), акад. АН СРСР (з 1953), заслужений діяч науки УРСР (з 1970), двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1979). У період проживання в цьому будинку — професор, завідувач кафедри Київського університету (1936—50), відзначений Державною премією СРСР (1947). Досліджував питання теорії нелінійних коливань, статистичної фізики. 1947 дав математичне обґрунтування квантовомеханічної теорії надплинності, заклав основи сучасної теорії кінетичних явищ. Створив у Києві наукову школу нелінійної механіки. З 1950 жив і працював у Москві. Був директором Об'єднаного інституту ядерних досліджень у Дубні (1965—89), водночас (1966—73)—директором Інституту теоретичної фізики АН УРСР.
1946-54 у квартирі № 13 — Данилов Віталій Іванович (1902—54) — фізик, акад. АН УРСР (з 1951). У ці роки працював у Лабораторії металофізики
АН УРСР, з 1951 — директор. Автор наукових праць, присвячених вивченню структури рідини і теорії кристалізації, зробив значний внесок у з'ясування природи переходу речовини з рідкого стану у твердий. Створив наукову школу в галузі рентгенографії рідин та теорії кристалізації. Відзначений Державною премією СРСР (1950).
З повоєнного часу у будинку проживав Доброхотов Микола Миколайович (1889—1963) — вчений у галузі металургії, акад. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1951). В цей період працював у Київському політехнічному інституті (до 1949) та Інституті чорної металургії АН УРСР. 1949—52 — директор Інституту використання газу в комунальному господарстві й промисловості АН УРСР (тепер — Інститут газу НАН України), з 1952 — завідувач відділу. Голова Відділу технічних наук АН УРСР (1948—52). Створив нову теорію промислових печей, досліджував проблеми технології виплавки, розкислення і розливки сталі.
1946—67 у квартирі № 23 — Думанський Антон Володимирович (1880— 1967) — хімік, акад. АН УРСР (з 1945), чл.-кор. АН СРСР (з 1933), заслужений діяч науки і техніки Каз.РСР (з 1942), заслужений діяч науки УРСР (з 1950). У 1945—60 очолював Інститут загальної та неорганічної хімії АН УРСР, одночасно керував кафедрою фізичної та колоїдної хімії Київського університету, був відповідальним редактором «Украинского химического журнала» та головним редактором «Коллоидного журнала». У цей період продовжував дослідження з ліофільності дисперсних систем, застосування колоїдно-хімічних методів технології гідролізного виробництва і консервування риби, з вивчення колоїдно-хімічних явищ у харчовій промисловості.
У 1940 — 50-х рр. у квартирі № 20 Сфименко Петро Петрович (1884— 1969) — археолог, акад. АН УРСР (з 1945). Син відомих українських вчених — етнографа П. Сфименка та істо-рика О. Сфименко. Директор Інституту археології АН УРСР (1945—54). Автор наукових праць, присвячених історії найдавніших епох, створив періодизацію палеолітичних стоянок європейської частини колишнього СРСР. Пізніше жив і працював у Ленінграді.
У 1940-х рр. у квартирі № 22 — Лаврентьєв Михайло Олексійович (1900— 80) — вчений у галузі математики та механіки, акад. АН УРСР (з 1939), акад. АН СРСР (з 1946), Герой Соціалістичної праці (1967). 1945—49 — віце-президент АН УРСР, одночасно — директор Інституту математики АН УРСР (1939—41, 1944—49). Наукові праці стосуються теорії множин, загальної теорії функцій, теорії диференційних рівнянь. В ці роки відзначений Державними преміями СРСР (1946, 1948).
1946—51 у квартирі № 21 — Лебедєв Сергій Олексійович (1902—74) — вчений у галузі електротехніки та обчислювальної техніки, акад. АН УРСР (з 1945), акад. АН СРСР (з 1953), Герой Соціалістичної праці (1956). У період проживання в цьому будинку — директор Інституту електротехніки АН УРСР (тепер — Інститут електродинаміки НАН України), де під його керівництвом було створено першу в СРСР та Європі цифрову обчислювальну машину «МЗСМ» («Мала електронно-обчислювальна машина»); відзначений Державною премією СРСР (1950). З 1950-х рр. жив і працював у Москві.
1946—49 у квартирі № 3 — Лучицький Володимир Іванович (1877—1949) — геолог петрограф, акад. АН УРСР (з 1944), заслужений діяч науки УРСР (з 1947). Завідувач відділу (з 1945), директор (з 1947) Інституту геологічних наук АН УРСР, професор Київського університету (1945—49). Один із основоположників школи українських гідрогеологів. Зробив значний внесок у вивчення петрографії і геології Українського кристалічного щита.
У 1940 — 50-х рр. у квартирі № 36 — Орлов Олександр Якович (1880— 1954) — астроном, акад. УАН (з 1919), чл.-кор. АН СРСР (з 1927), заслужений діяч науки УРСР (з 1950). Органі-затор і директор Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР у Голосієві (1944—48, 1950—51), водночас керував Полтавською гравіметричною обсерваторією. Проводив значні гравіметричні роботи в Україні, досліджував коливання широт і рух полюса обертання Землі.
1950—70 у квартирі № 29 — Першин Павло Миколайович (1891 —1970) — економіст-аграрник, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), 3 1948 до 1951 —директор Інституту економіки АН УРСР, 1951—57і 1965—70 очолював відділи цього ін-ституту, 1957—64 — Раду з вивчення продуктивних сил УРСР. 1964 — член комісії Ради Міністрів УРСР з введення земельного кадастру в УРСР. Відзначений Державною премією СРСР (1969).
1947—71 у квартирі № 30 — Свириденко Павло Олексійович (1893—1971) — зоолог, акад. АН УРСР (з 1948), 1948— 52 — голова Відділу біологічних наук АН УРСР. Завідувач відділу Інституту зоології АН УРСР (1947—54). Автор наукових праць з питань фауністики, зоогеографії, екології тварин.
1946—85 у квартирі № 8 — Францевич Іван Микитович (1905—85) —фізико- хімік і матеріалознавець, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1965), Герой Соціалістичної Праці (1969). Керівник Лабораторії спецсплавів АН УРСР (1952—55), директор (1955—73) та завідувач відділу (з 1973) Інституту металокераміки і спецсплавів АН УРСР (з 1964 — Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР), якому 1985 присвоєно ім'я вченого. Одночасно — завідувач кафедри Київського університету (1945—57). Наукові праці стосуються створення нових надтвердих матеріалів, захисту від корозії підземних та морських споруд. Відзначений Державною премією СРСР (1950), Державною премією УРСР (1969), премією Ради Міністрів СРСР (1981).
1946—84 у квартирі № 11 —Хрєнов Костянтин Костянтинович (1894— 1984) — вчений у галузі електрозварювання, акад. АН УРСР (з 1945), чл.-кор. АН СРСР (з 1953), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1955). У 1954— 64 — голова Відділу технічних наук АН УРСР. Завідувач відділу, заступник директора Інституту електрозварювання АН УРСР (1945—48), завідувач відділу (1963—75), пізніше — науковий консультант цього закладу. Одночасно викладав у Київському політехнічному інституті (1947—58), у Київському інституті інженерів цивільної авіації (1963—75). Уперше в світі здійснив розробку методів дугового зварювання, підводного різання металів. У цей період відзначений Державною премією СРСР (1946).
1947—70 у квартирі № 12 — Шилов Євген Олексійович (1893—1970) — хімік, акад. АН УРСР (з 1951). Завідувач відділу Інституту органічної хімії АН УРСР (з 1947). Автор наукових праць, присвячених кінетиці та механізму органічних гегеролітичних реакцій; сформулював принцип донор- но-акцепторних реакцій. Відзначений премією ім. Л. Писаржевського АН УРСР (1965).
Мешканцями будинку були також: у 1950-х рр.— у квартирі № 22 — акад. АН УРСР Курдюмов Георгій Вячеславович (1902—96) — у 1940-х рр. жив на вул. Коцюбинського, 9; члени-ко- респонденти АН УРСР: гідрогеолог Бабинець Андрій Свтихійович (1911—82) — у квартирі № 5; вчений у галузі ливарного виробництва Горшков Андрій Андрійович (1898—1972) — у квартирі № 32; ентомолог Звірозомб-Зубовський Євген Васильович (1890— 1967) —у квартирі № 1; вчений у галузі електродинаміки Мілях Олександр Миколайович (1906—85) — у квартирі № 31; цитолог Модилевський Яків Самуїлович (1883—1968) у квартирі № 10; мікробіолог Рубенчик Лев Йосипович (1896—1988) — у квартирі № 17; патофізіолог Сиротинін Микола Миколайович (1896—1977) — у квартирі № 15; патофізіолог й онколог Тимофєєвський Олександр Дмитрович (1887—1985) —у квартирі № 7; економіст Фейгін Яків Григорович (1903—73) у квартирі № 32.
1973 на фасаді будинку встановлено гранітні меморіальні дошки на пошанування А. Думанського та П. Першина (арх. І. Блажієвський) [6821.