Зведений як прибутковий будинок на замовлення М. Лучицької. Автор проекту — арх. В. Риков. П'ятиповерховий, з підвалом, цегляний, у плані Г-подібний, з тильними ризалітами, із зрізаним наріжжям. Пе-рекриття залізобетонні. Первісно двосекційний, нині трисекційний. Фасади декоровано у своєрідній раціональній манері. Перший поверх, що зорово сприймається перехожими, оздоблено найбільш насичено, як монументальний цоколь: тиньковано під «смугастий» руст, вікна — напівциркульні, з виразними архівольтами та імітаціями замкового каменю. Вхідні двері з боку вул. Інститутської оформлено як парадні портали, прикрашені ліпними гірляндами та картушами з монограмою власниці: «М. Л.». Горішні поверхи майже позбавлені декору; ритм членувань ледь позначено розкріпов- кою та неглибокими нішами, які з'єднують вікна від другого до четвертого поверху. П'ятий — відокремлений тягою на зразок аттикового поверху. Житлові приміщення секцій з боку вул. Інститутської розміщено навколо просторої сходової клітки, перекритої скляним ліхтарем. В її структуру оригінально вписана ліфтова шахта. На парадних сходах збереглися мармурові східці, чавунна огорожа класицистичного малюнка, метласька плитка на майданчиках. Сходи інших секцій тісніші, вирішені простіше.
Будинок є зразком стилю модерн з рисами класицизму з підкреслено функціональним архітектурним вирішенням.
У цьому будинку проживала родина Лучицьких (раніше мешкали також у власному будинку на вул. Шовковичній, 22, який не зберігся). Лучицька Марія Вікторівна (1852—1924)—літератор, перекладачка із скандинавських та інших європейських мов (відомо, іцо вона навчала шведській Лесю Українку), громадсько-культурна діячка. Дружина І. Лучицького.
Лучицький Іван Васильович (1845—1917) — історик, чл.-кор. Петербурзької АН (з 1908), громадський діяч. Професор кафедри всесвітньої історії Київського університету, де створив наукову школу (його учнями були М. Василенко, П. Голубовський, Є. Ків- лицький, Н. Молчановський, В. М’якотин, Д. Петрушевський, В. Піскорський, О. Стороженко, Є. Тарле та ін.). Наукові праці вченого присвячено соціально-економічній, культурній та релігійній історії Франції, Німеччини та інших європейських країн, а також соціально-економічній історії Лівобережної України (головним чином, на основі «Рум'янцевського опису»). Був членом «Старої громади», співробітником «Киевской стариньї», одним із засновників Українського наукового товариства у Києві, членом багатьох інших товариств — грамотності, Нестора-літописця тощо. У серпні 1918 призначений професором Українського державного університету в Києві.
Будинки Лучицьких були значними осередками духовного життя, де збиралися відомі діячі української культури. Крім учнів, у попередньому і цьому будинку в них бували М. Кропивни- цький, М. Лисенко, Г. Мачтет, К. Станюкович, М. Старицький та багато ін.
Подружжя проживало у квартирі № 6 на третьому поверсі (кожен до кінця життя).
1913—23 у квартирі № 22 на четвертому поверсі мешкав Лучицький Володимир Іванович (1877 —1949) — геолог-петрограф, акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1947); один із основоположників школи українських гідрогеологів. Син М. та І. Лучицьких. У цей період — професор Київського університету, 1917—23 — голова Українського геологічного комітету. Працював також редактором підвідділу географії Комісії для складання енциклопедичного словника (1921), заступником голови Комісії краєзнавства (1923), був членом зоологічної секції ВУАН (1922). Пізніше працював у Москві, з 1945 — у Києві (проживав на вул. Костьольній, 15). Наукові дослідження присвячено петрографії та геології Українського щита. Розробив одну з перших страти-графічних схем щита. 1923 керував укладанням першої карти корисних копалин України.
З 1912 до 1920-х рр. у квартирі № 2 будинку проживав Лічков Леонід Семенович (1851 —1943) — статистик, літератор, співробітник «Киевской старины» та ін. періодичних видань. У дорадянський час був членом обліково-позичкового комітету Київської конто-ри Державного банку, членом-оцінювачем Київського відділення Державного Дворянського земельного банку. Керівник однієї з київських масонських лож (ввів до ложі «Зоря» В. Затонського — майбутнього наркома освіти УРСР). У добу визвольних змагань директор Міської публічної бібліотеки (тепер Парламентська бібліотека України). Відомий публікаціями з історії, економіки та статистики.
Тепер на першому поверсі будинку містяться торговельні заклади [571].