Складається з двох будинків: чотириповерхового на червоних лініях забудови вул. Інститутської і пров. Кріпосного, одно-, двоповерхового на Кловському узвозі та огорожі з брамою на пров. Кріпосному. В 1-й пол. 19 ст. на ділянці стояв житловий будинок, в якому з 1819 мешкав генерал М. Раєвський з родиною, в 1821 перебував О. Пушкін (будинок знесено під час розбудови Нової Печерської фортеці). Територію садиби сформовано 1881 з двох ділянок, одну з яких надало Головне інженерне управління у безстрокове користування, другу подарувала вдова генерал-лейтенанта К. Корцова. 1882—83 коштом Попечительства за проектом і під наглядом інж. М. Максимовича зведено головну будівлю доброчинного закладу — двоповерховий наріжний будинок та дерев'яні служби (останні не збереглися). 1893 за проектом того самого автора, затвердженим у Міській управі 1886, зроблено двоповерхову прибудову та надбудовано мезонін. 1913 споруджено третій поверх (арх. П. Жуков), у радянський час — четвертий поверх у спрощених архітектурних формах. 1907 поряд із головною будівлею на Кловському узвозі зведено двоповерховий гуртожиток для сліпих робітниць (арх. С. Коливанов). 1913—14 до нього з півдня прибудовано одноповерховий об'єм (інж. К. Анохін).
Головний будинок, 1883 — поч. 20 ст. Вул. Інститутська, 29, пров. Кріпосний, 3. На червоних лініях забудови вул. Інститутської і пров. Кріпосного. Освячений 18 грудня 1883. Після революції використовувався НКВС. Під час останнього ремонту 2000—01 цоколь облицьовано червоним гранітом, інтер'єри оздоблено сучасними матеріалами.
Чотириповерховий, цегляний, пофарбований (архітектурні деталі виділено білим кольором), у плані Т-подібний. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування двобічне коридорне, пов'язане з трьома сходовими клітками.
Вирішений у цегляному стилі. Скромні за архітектурою фасади розчленовано рівномірним ритмом лучкових віконних прорізів і чітко розкреслено по горизонталях: над другим поверхом — первісним карнизом з зубцями, над іншими поверхами — гуртами та вінцевим карнизом з сухариками. Вертикальними елементами є ярусні рустовані лопатки, що фіксують наріжжя та поділяють довгий фасад з боку вул. Інститутської на три- й чотиривіконні прясла. Цегляне оздоблення віконних прорізів має спрощений площинний характер: на першому поверсі — своєрідні лучкові сандрики з зубчиками, на другому — гладенькі лучкові перемички й тридільні ступінчасті підвіконня, на третьому — верхні прямокутні обрамлення з замковими каменями.
Будинок — зразок споруди доброчинного закладу кін. 19 — поч. 20 ст., що формувалась у кілька етапів.
Гуртожиток для сліпих робітниць, 1907—14. Кловський узвіз, 1. У глибині садиби на підвищенні рельєфу. В 1990-х рр. капітально відремонтований з сучасним оздобленням приміщень.
Двоповерховий з одноповерховою прибудовою з півдня, цегляний, пофарбований (архітектурний декор виділено білим кольором), у плані Г-подібний. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування коридорне.
Вирішений у цегляному стилі. Чоловий фасад основного об'єму симетричний, центральну вісь підкреслює тридільний аттик з напівциркульним завершенням та виступний тамбур головного входу, дах якого слугує терасою другого поверху. Наріжжя та вісь входу фланковано рустованими лопатками. Отвори головного входу й виходу на балкон мають аркові перемички, поодинокі прямокутні бічні вікна — з клинчастими перемичками. На більш довгих бічних фасадах вікна лучкові. Горизонтальні членування позначено міжповерховим гуртом і вінцевим карнизом, оздобленими сухариками. В оформленні фасаду пізнішої одноповерхової прибудови з лучковими віконними прорізами відчувається вплив стилю модерн: акцентні парапетні стовпчики на наріжжях, скорочені подвійні лізени на флангах та в міжвіконнях.
Будинок — цінний зразок споруди доброчинного закладу поч. 20 ст.
Огорожа з брамою. На червоній лінії пров. Кріпосного, прилягає до головного будинку. Цегляна, пофарбована, цоколь у 2000—01 облицьовано червоним гранітом. Оздоблена у цегляному стилі. Складається з проїзду, перекритого лучковою аркою, та двох симетричних прясел глухих стін, розчленованих трьома прямокутними нішами, обрамленими нагорі зубцями. В одній із ніш, праворуч від проїзду, зроблено хвіртку, захищену металевим піддашком. Арку проїзду фланкують підвищені пілони з накладними зубчастими оголів'ями під чотирисхилими дашками. Між пілонами міститься вінцевий карниз та фриз, декорований зубцями й маленькими квадратними нішками з навкісними хрестами. Над карнизом бічних прясел влаштовано парапет, розчленований прямокутними нішками. Металеві стулки воріт, піддашок над хвірткою та стилізовані під старовину ліхтарі обабіч проїзду — пізнішого походження.
Огорожа з брамою — вдалий зразок малої архітектурної форми кін. 19 ст.
Попечительське товариство містилося у головному будинку. Засноване 1881, розпочало діяльність у приміщенні Першої Київської гімназії (тепер бульв. Т. Шевченка, 14). Проводило значну доброчинну діяльність з метою соціальної реабілітації сліпих будь-якого віку і стану, забезпечення їх освітою та заробітком. Фінансування здійснювалося за рахунок особистих внесків членів Попечительства, а також приватних і громадських пожертв. На першому поверсі головного будинку були помешкання притулку для дорослих сліпих та дівчат, квартира директора, на другому — помешкання для хлопців, класні кімнати училища і домова церква в ім'я св. Павла Сповідника, влаштована коштом полковника А. Григор'єва. З часом тут відкрили також музей, що висвітлював діяльність Попечительства. Заняття в училищі почались у вересні 1884. Сироти і нужденні навчалися безкоштовно. До підготовчого класу приймали дітей у віці 7—10 років. Програма училища відповідала міській двокласній школі. Крім того, навчали ремесел, музики, церковного співу. 1913 тут виховувалося 100 учнів.
У будинку працювала рада товариства, відбувалися зібрання його членів. З 1881 Київське відділення очолював Андріяшев Олексій Хомич (1826— 1907) — педагог, видавець, громадський діяч. У 1860—90 — директор Першої Київської гімназії (мешкав у ній, пізніше — на вул. Тургенєвській, 8; будинок не зберігся). 1890—1907 — директор, почесний директор училища для сліпих. Голова заснованого з його ініціативи 1895 Південно-Російського товариства бджільництва.
У діяльності доброчинного товариства брали участь меценати Г. Гладинюк, С. Могилевцев, Н. Терещенко, В. Ханенко, М. Штейнгель, професори А. Антонович, О. Ейхельман, І. Малишевський, актор М. Топор-Багров, історик Н. Полонська-Василенко (секретар відділення і член його ради в 1906—10), колишній міський голова В. Проценко (голова ради і почесний директор училища у 1900-х рр.) та ін.
У гуртожитку мешкали робітниці — випускниці училища для сліпих, котрі самостійно заробляли собі на життя посильною надомною працею. Розрахований на проживання 20 осіб. У прибудові були кухня та службові приміщення. Гуртожитком опікувався Патронат для працюючих сліпих, створений 1906 при Київському відділенні Попечительства.
Під час 1-ї світової війни частину приміщень займав притулок для нужденних дітей призовників.
Тепер у головній будівлі містяться установи, підвідомчі МВС України, Рада спортивного товариства «Динамо». 1992 будинок колишнього гуртожитку передано Представництву ООН в Україні [1294].