Наприкінці 19 ст. садиба в межах вулиць Банкової, Інститутської та Ольгинської стала власністю київського купця 1-ї гільдії, цукропромисловця С. Лібермана. На його замовлення за проектом арх. В. Ніколаєва надбудовано й добудовано споруджений раніше особняк на вул. Банковій, 2. Особняк на вул. Інститутській, 8 (стара адреса - вул. Інститутська, 28) займав відокремлену наріжну частину цієї садиби. Двоповерховий, цегляний, тинькований, у плані складної конфігурації, з асиметричними фасадами. Більшої парадності надано фасаду на вул. Інститутській, розкріпованому з лівого боку ризалітом, з правого (наріжного) - напівкруглою ротондою. Обидві частини мали відповідне завершення (нині втрачене): зрізаний чотирисхилий намет і напівсферичну баню. Ці деталі акцентували архітектоніку особняка і його положення в забудові кварталу. Фасади будинку оздоблено в дусі еклектизму з елементами неоренесансу та необароко: рустуванням стін першого поверху, тричвертєвими колонами ротонди, декоративним обрамленням вікон другого поверху. До південного торця добудовано двоповерховий об'єм на одну віконну вісь по фасаду. Парадні двері в спільному порталі подвійні — окремо для квартир, розташованих на першому й другому поверхах. Третій вхід влаштовано також окремо - на західному фасаді. Балкони другого поверху (альтан над парадним входом, напівкруглий наріжний та звичайні) мають ажурні ковані ґрати.
Збереглося оздоблення інтер'єрів: рустування стін й ковані металеві грати парадних сходів, ліпні стелі, карнизи, розетки тощо. Приміщення частково перегороджено з урахуванням пізніших потреб. Ліворуч від бічного ризаліту, впритул до огорожі сусідньої садиби на вул. Банковій, 2, міститься в'їзна брама на цегляних пілонах. Стулки брами — пізнішого походження. Решта огорожі з боку вул. Ольгинської не збереглася. У глибині подвір'я залишився колишній корпус служб - з дерев'яними щипцями. Особняк цінний зразок забудови Липок межі століть.
На поч. 20 ст. тут на другому поверсі проживала родина сина цукропромисловця С. Лібермана, на першому вдова генерал-майора О. Бенуа. Після націоналізації 1918 будинок використовувався для різних потреб, згодом - як помешкання найвищого державного керівництва.
Тепер у будинку містяться постійні комісії Верховної Ради України [577].