Першим власником цього земельного наділу в 1810 – 40-х рр. була родина міщан Галкіних. 1818 Х. Галкін придбав у дворянки Ф. Самосадової ділянку на розі вулиць Хрещатик й Трьохсвятительська. 
У 1840-х рр. власниками маєтку були Д. Галкін та його дружина М. Галкіна. 1853 М. Галкіна продала садибу з дерев'яним будинком керченському купцю 1-ї гільдії К. Хавалкіну (Ховалкіну).
Того ж року новий власник купив у міста незручні для забудови верхні, прилеглі до його садиби землі на вулицях Трьохсвятительська й Костьольна. На той час це були невпорядковані схили із залишками давніх фортечних валів, знищених під час будівництва костьолу. Місто віддало К. Хавалкіну їх дуже дешево за умови утримання схилів у належному стані.
1854 він спорудив у садибі новий цегляний будинок, 1863 – цегляний двоповерховий будинок.
Станом на 1868 в садибі розташовувалися: двоповерховий з мезоніном цегляний житловий будинок на вул. Хрещатик, двоповерховий з мезоніном житловий будинок і цегляна будівля зі стайнями та флігелі на вул. Костьольна.
Частину садиби пл. 649 кв. сажнів, що відповідає сучасним межам ділянки № 6, за купчими 1869 та 1873 придбав купець 2-ї гільдії Ф. Кейль. Інші частини садиби К. Хавалкіна також були продані різним власникам.
1874 Ф. Кейль отримав дозвіл на будівництво нового фасадного будинку на Хрещатику. Проект триповерхового будинку розробив арх. Р. Тустановський. Симетричний за композицією головний фасад з двома розкріповками з фігурними аттиками мав неоренесансне декорування. Периметральна забудова (господарські флігелі, майстерня та кузня, сараї тощо) за фасадними будівлями утворювала два подвір'я.
За духовним заповітом Ф. Кейля 1887 майно перейшло до його дружини Л. Кейль (у другому шлюбі – Цибанова) та дітей. Будівельні роботи з цього часу до початку 1910-х рр. на ділянці не проводилися.
За купчою майно нащадків Кейля було продане потомственому почесному громадянину, сину відомого цукрозаводчика І. Заксу.
На його замовлення на місці розібраних старих будівель 1911–12 зведено цей житловий та офісний прибутковий будинок за проектом інж. Й. Зекцера та арх. Д. Торова.
Будинок був одним з найвищих на Хрещатику, являв собою новий для свого часу тип висотної споруди. У підвальному поверсі містилися чотири склади для магазинів, на першому – чотири магазини, на другому – дві квартири (по шість кімнат), на третьому – три квартири, на четвертому–сьомому поверхах – дві квартири (по сім кімнат), в мансарді – пральня. В будівлі був водогін та каналізація. Головний фасад був облицьований полірованим гранітом на висоту двох поверхів, інтер'єри мали багате декорування. Велика Т-подібна у плані секція з квартирами значної площі (бл. 250 кв. м) мала зонування на парадну частину з великими житловими приміщеннями (зали, вітальні, кабінети тощо), звернену до вулиці, та службову, звернену на подвір'я, де містилися кухні, кімнати для прислуги, санвузли; торцеві кімнати з балконами в бік подвір'я, вірогідно, призначалися для спалень. У ризаліті, по осі симетрії було влаштовано ліфтову шахту; чорні сходи з ризаліту виходили у двір.
Чолові приміщення першого поверху являли собою зали (пл. бл. 200 кв. м) з двома стовпами- опорами по центру. 1918 в будинку І. Закса, окрім квартир, містилися: Тульсько-Черкаське товариство цукрових заводів, контора Другого Російського страхового товариства, Київське відділення Російського торгово-промислового банку, кілька майстерень. Окрім того, в 1910-х рр. у садибі містились: контора чавунно-ливарних заводів, Київське відділення Торгового дому братів Романових, представництво акціонерного товариства машинобудівних заводів у Москві, торгово- промислова фірма Вайнштейна, комісійна контора з торгівліцукром І. Ба- бушкіна, акціонерне товариство Варшавських меблевих тканин та ковдр. Серед магазинів – тютюнові братів Коген та «Оттоман», аптека Р. Келлер, магазини одягу.
Випадіння дати будівля згоріла, 1927–28 відбудована за проектом архітекторів І. Когана та М. Анічкіна.

Стала відома як Будинок трестів. Після реконструкції первісне планування було дещо змінене. Тоді аттик прикрасив барельєф – репліка з твору відомого бельгійського скульптора К. Меньє «Тріумф праці». Вперше в архітектурі Києва в монументальній скульптурі було відображено тему праці й образ робітника.
Фрагмент оздоблення фасаду:

У передвоєнні роки тут розташовувалися Фарфоро-фаянсовий трест, «Тютюн- трест», «Спиртотрест», «Шкіртрест», «Дунсукно», відділи банків. Семиповерховий з підвалами, цегляний, тинькований фактурним цементним тиньком під камінь, перші два поверхи облицьовано сірим гранітом, у плані наближений до квадрата, з центральним сходово-ліфтовим вузлом. Основу конструкції складають внутрішні залізобетонні каркас і перекриття. Розміщення поповерхово різних за призначенням і об'ємом приміщень відбито в структурі фасаду (великі прорізи в перших поверхах, дрібніші – у верхніх).
Оформлений в стилі пізній модерн. Симетрична п'ятидільна композиція головного фасаду утворена трьома стіновими розкріповками, що підкреслюють вертикальність композиції та виражають тектоніку каркаса. Бічні – акцентовано еркерами незначного виносу на рівні третього–п'ятого поверхів, центральну – масивними широкими, на чотири віконні прорізи балконами на третьому та п'ятому поверхах та чотирма оригінальними, півциркульними в перетині балкончиками сьомого поверху. Розкріповки продовжено над карнизом площинами щипців з фігура- тивними рельєфами. Великі стінові площини фасаду з рівномірним ритмом різновеликих вікон декоровано рельєфними орнаментальними вставками (у надвіконних фільонках, фризових смугах, лопатках), в яких використано стилізовані класицистичні мотиви – пальмети, гірлянди тощо. Балюстраду балкона третього поверху доповнено фігурами грифонів.
Фрагменти оздоблення фасаду: Споруда – яскравий зразок багатофункціонального прибуткового будинку доби пізнього модерну. Тепер – офісний будинок з торговельними закладами на першому поверсі [1908].