Первісно мав № 10. Шестиповерховий, з мансардою. У значно зміненому вигляді становить єдиний збережений зразок ранньої забудови Хрещатика 1840-х рр. Його первісний двоповерховий об'єм зведено в кін. 1840-х рр. Особливістю розташування садиби було її первісне наскрізне положення між вулицями Хрещатик та Костьольна. Її верхня межа на підйомі рельєфу припадала на вигин траси вул. Костьольної біля початку її бульварної частини. У кін. 1840-х рр. ділянка належала купцю Г. Фінке, який був в цей період київським міським головою. Вірогідно, він був замовником будівництва фасадного двоповерхового будинку, що існував вже 1849.
3 1860 власниками садиби були почесні громадяни, брати С., М. та М. Широкови. На їхній ділянці розташовувалися: триповерховий цегляний житловий будинок по лінії вул. Хрещатик, двоповерховий цегляний флігель, двоповерхові цегляні житлові та нежитлові дворові служби. У замкненому подвір'ї був колодязь, верхня – нагірна частина садиби з боку вул. Костьольної була вільною від забудови.
1880 садиба відійшла київському купцю М. Оглобліну, відомому київському власнику книжкових магазинів. До кін. 1910-х рр. майно належало його родині. Садиба, маючи наскрізне розташування, містила забудову лише на половині площі, з боку Хрещатика. В частині садиби з боку Костьольної існував сад з двома альтанками. 1887–88 за проектами арх. А.-Ф. Краусса в садибі були споруджені триповерхова цегляна прибудова між фасадним будинком і дворовим флігелем та двоповерхова цегляна прибудова між ними. Перша прибудова являла типовий зразок односекційного житлового флігеля з квартирами малої площі, декорованого у цегляному стилі. Водночас А.-Ф. Краусс розробив проект переоформлення чолового фасаду в неоренесансних формах та перебудови третього поверху головного будинку. Креслення 1887 являє «одягнений» у неоренесансний декор чоловий фасад, доповнений підвіконними фільонками та численним ліпленим декором, членований лопатками, рустом. Цей проект був повністю реалізований. В результаті переоформлення споруда набула характерну для масової забудови Києва кін. 19 ст. неоренесансну стилістику з дещо дрібними формами декорування. Перший поверх фасадного будинку з проїздом на подвір'я був відведений для чотирьох магазинів, другий займала одна велика шестикімнатна квартира.
Рішення про надбудову споруди двома поверхами було ухвалено 1955. Замовник будівництва та забудовник – Державний проектний інститут «Променергопроект». Автори проекту надбудови – арх. Е. Білоцерківський, інж.- конструктор С. Епельбаум. Проектним завданням на надбудову і реконструкцію адміністративного будинку «Променергопроект» передбачалися заміна старих перекриттів на збірні залізобетонні плити по металевих прогонах, переоформлення чолового фасаду (розчищення стіни від старого декору та облицювання цоколю гранітом, стін – керамічною плиткою), влаштування центрального опалення тощо. Роботи з надбудови було розпочато 1959, завершено в грудні 1961. У новому вирішенні чолового фасаду збережені первісна композиційна основа та певною мірою загальна класицистична орієнтація, виявлена у спрощених трикутних сандриках четвертого поверху та масивному вінцевому карнизі з рядом консолей.
2000–03 надбудовано шостийсьомий поверхи.
1880–1911 в будинку проживав Оглоблін Микола Якович (1840–1911) – купець, книготорговець. 1858–77 працював прикажчиком у книгарні відомого київського книгопродавця С. Літова, який 1876, за рік до своєї смерті, передав йому юридично оформленим актом власну книгарню на вул. Хрещатик, 33 (будинок не зберігся). На той час у ній налічувалося бл. 200 тис. томів. Згодом М. Оглоблін розширив справу, ставши власником ще одного магазину на сучасній вул. Сагайдачного, видавцем, комісіонером київського Університету св. Володимира, Київської духовної академії, Імператорської Санкт-Петербурзької АН, Державної друкарні й управління Московської синодальної друкарні. Книготоргівля М. Оглобліна стала найбільшою та найавторитетнішою фірмою Російської держави. Був церковним старостою Фундуклеївської жіночої гімназії.
1895–1913 в будинку містилися редакція і бюро «Записок Киевского отделения Императорского Русского технического общества по свеклосахарной промышленности». Журнал виходив 1871–1917. Зважаючи на значний розвиток бурякоцукрової промисловості в Київській губернії, редакція видання визначила за мету об'єднання розрізнених спеціалістів бурякоцукрової та інших, близьких до неї галузей промисловості і техніки. Журнал мав сприяти поширенню фахового досвіду і розвитку технічних знань і в результаті – справі вдосконалення промисловості краю. Періодичність видання: 1871 – 81 – 4–6 номерів на рік (1878–81 двічі на місяць друкувався додаток – «Технический листок»), 1882–1903 – номера, 1904–17 – 12 номерів на рік. Рубрики: урядові розпорядження і постанови; протоколи загальних зборів Київського відділення ІРТТ, засідань його ради, комісій, звіти про діяльність; оригінальні дослідження і перекладені статті, вісті, замітки, кореспонденції, що стосуються бурякоцукрової промисловості (розведення буряка, обробка ґрунту, система рільництва, будівництво заводів, способи виробництва, питання щодо механіки й хімії, економіки виробництва і торгівлі); огляд цукрової промисловості в державі та зарубіжних країнах, новини цукрового виробництва, хід роботи на бурякоцукрових заводах, торгівля цукром, огляд російської та іноземної літератури з цукрового виробництва, статистичні відомості про бурякоцукрову промисловість, відомості про посів, урожай, постачання буряка, обороти цукрових і рафінадних заводів, запаси цукрової продукції на виробництві і в торгівлі, експорт цукру; критика й бібліографія; метеорологічні спостереження тощо. Редактори видання: 1871–72 – професор хімії Київського університету і перший голова Київського відділення ІРТТ П. Алексєєв, 1879–89 – магістр фармації і хімії університету Т. Лоначевський-Петруняка, 1889–1905 – професор товарознавства Вищих жіночих курсів Л. Лунд, 1905–06 – І. Слабошевич, з 1906 – інж.-технолог М. Овсянников.
У «Записках» друкувалися відомі інженери, вчені, педагоги, підприємці. Серед них: інженер А. Абрагамсон, керуючий Південно-Західною залізницею, основоположник локомотивної науки в Російській імперії О. Бородін, інженер-технолог і цукрозаводчик В. Симирен- ко, етнограф П. Чубинський, професори університету – хімік М. Бунге, ботанік І. Борщов, геолог П. Тутковський та ін.
З 1913 редакція містилася на сучасній вул. О. Гончара, 55-б у власному будинку Київського відділення ІРТТ.
1907–13 в будинку містилася редакція журналу «Инженер», який видавався 1882–1917. Адреси редакції (за сучасними назвами вулиць): 1882 – ріг вулиць Володимирської і Л. Толстого, пізніше – Горького, 20, 1883–88 – вул. Горького, 22, 1888 – вул. Горького, 15, 1888–90 – вул. Саксаганського, 46, до 1898 – вул. Б. Хмельницького, 17, 1898–1906 – вул. Б. Хмельницького, 21 (усі будинки не збереглися), 1913–17 – вул. О. Гончара, 55-б.
Щомісячний журнал, присвячений залізничній та будівельній техніці, був заснований 1882 року інженером, ученим у галузі залізничного транспорту О. Бородіним, інженерами А. Абрагамсоном, Д. Волковим і Н. Демчинським. Його поява була викликана тим, що Київ був одним із найбільших у Російській імперії інженерних центрів, тут містилось Управління Південно-Західної залізниці. Видання було власністю засновників, існувало виключно на кошти від передплати і реклами, мало незалежний статус. Праця редактора, видавця, редакційного комітету не оплачувалася. Головна мета видання – детальне інформування про новинки техніки та публікації в профільних журналах. Програма: залізниці, будівельна справа в цілому, механіка і механічна технологія, електроніка, міське технічне господарство, шосе, водні сполучення, порти; пізніше додалися повітроплавання, автомобілі, трамваї, парові машини, котли, спротив і випробування матеріалів. Рубрики: урядові розпорядження, хроніка, огляд журналів, статистика, учені товариства, виставки, технічні з'їзди, бібліографія, нові книги, запитання і відповіді, листи в редакцію, склад управлінь залізниць.
Відповідальні редактори: 1882–85 – Н. Демчинський, 1885–98 – О. Бородін, 1898–1905 – А. Абрагамсон, М. Філоненко, 1906–17 – А. Абрагамсон. Видавці: 1882–89 – Д. Волков, 1889– 98 – О. Бородін, 1898–1907 – А. Бородіна, 1907–17 – Київське відділення Імператорського Російського технічного товариства.
Серед авторів журналу були відомі інженери, конструктори, архітектори, будівельники, вчені. Серед них (крім редакторів): М. Авенаріус, М. Бєлелюбський, С. Вітте, Ф. Гешвенд, О. Гілевич, В. Городецький, В. Кирпичов, О. Кобелєв, І. Лільє, Є. Патон, О. Радціг, Д. Рузький та багато ін.
Тепер – офісний будинок [1905].