До революції на цьому місці розташовувався один з найкращих кінотеатрів у Росії на 1100 місць, що належав А. Шанцеру (побудований під наглядом арх. В. Рикова на місці попередньої забудови, зруйнований 1941). За первісним проектом повоєнного відновлення забудови (1948— 49, архітектори О. Власов, О. Заваров) будинок міськради мав бути висотним (22 поверхи) з уступчастим силуетом і вінцевим шпилем, прикрашеним символічними скульптурними зображеннями робітників і колгоспників. За одним з проектних варіантів у курдонері перед входом передбачався фонтан, за іншим — постійна урядова трибуна. Реалізований у вигляді призматичного об'єму, поєднаного з фланговими спорудами курдонера симетричними пониженими вставками з великими арковими проїздами у внутрішньоквартальний простір. Цегляний, у плані Т-подібний, складається з десятиповерхового основного об'єму (верхній поверх з невеликими вікнами розташовано на рівні фриза) та триповерхового дворового, поєднаних між собою двоповерховою вставкою. Особливої урочистості загальній симетричній композиції надають бічні перехідні об'єми заввишки у шість поверхів з арками проїзду. На четвертому поверсі облаштовано сесійну залу, на трьох верхніх — коридорна система планування. У дворовому корпусі над закладами харчування влаштовано колонну залу засідань на 1200 місць. Перекриття збірні із залізобетонних панелей. Двосвітну залу засідань перекрито металевими фермами з пласкою підвісною стелею. В основному корпусі застосовано внутрішній збірний залізобетонний каркас. Зв'язок між поверхами забезпечують кілька сходових кліток та ліфтових шахт.
Архітектурне оформлення виконано у традиціях класицизму. Чоловий фасад має виразну пластику, побудовану на основі ордерної системи. Перші три поверхи трактуються як цоколь, облицьований рваним гранітом. Верхнє поле стіни з прямокутними прорізами облицьоване спеціально виготовленими керамічними блоками кольору світлої вохри, розчленовано частим ритмом великих пілястр своєрідно трактованого ордера. Будівлю завершує розвинений, складно промальований карниз з модульйонами. Основним акцентом у композиції чолового фасаду є центральний вхід, підкреслений трьома високими арковими нішами, в які вбудовано двері. Перед входом — гранітні східці та дві тумби із флагштоками. Масив чолового фасаду відмежовується від прилеглої забудови півциркульними арками проїздів заввишки у три поверхи і завширшки 10,5 м, які обрамлено гранітним рустом. Облицьовану керамікою триповерхову площину стіни над проїздом членовано тричвертєвими колонами зі стилізованими капітелями. У майоліковому заповненні кесонів на циліндричному склепінні проїздів та на металевих стулках воріт застосовано радянську символіку (серп і молот, п'ятикутні зірки). У вирішенні інтер'єрів привертає увагу оформлення вестибюля, фойє, зали засідань на другому поверсі, об'єднаних в єдиний перетікаючий простір парадними широкими тримаршовими сходами. їх оздоблено скромним ліпленням у класицистичних традиціях, елементами ордера (зала засідань), штучним каменем тощо. Весь архітектурно-художній лад створює урочистий образ адміністративної будівлі.
З прийняттям Декларації про Державний суверенітет України на засіданнях Київської ради народних депутатів у липні 1990 розгорнулися гострі дебати щодо прийняття рішення про використання національної символіки (синьо-жовтий прапор, герб — тризуб і гімн «Ще не вмерла Україна»). Під будинком вирував натовп учасників мітингу, які вимагали ухвалення рішення про національну символіку. 24 липня 1990 о 19 годині під спів молебну і бурхливі оплески тисяч присутніх за рішенням президії Київської міської ради народних депутатів на лівому флагштоку перед будинком Ради поряд з державним прапором УРСР було вперше піднято національний синьо-жовтий прапор. Це мало велике духовне та політичне значення в побудові незалежної української держави, адже Державний прапор — один з трьох офіційних державних символів, що символізують суверенітет держави. Прапор було освячено у соборі Святої Софії в Києві єпископом УАПЦ Володимиром (Романюком). Над будинком Верховної Ради України такий прапор було піднято через рік — 4 вересня 1991. Національний прапор затверджено Державним прапором України Постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992. 6 липня 2000 Київська міська рада ухвалила рішення про щорічне відзначення 24 липня Дня українського національного прапора в столиці України. Офіційно День українського прапора як державне свято був встановлений Президентом України лише в серпні 2004. Він святкується щорічно 23 серпня.