1908 року цю садибу викупив для свого Київського відділення Російський для зовнішньої торгівлі банк, заснований в Санкт-Петербурзі 1871. Раніше відділення містилося на вул. Хрещатик, 28/2. Його нове приміщення споруджено за проектом і під керівництвом санкт-петербурзького академіка архітектури Ф. Лідваля, оздоблювальні роботи виконав санкт-петербурзький художник-скульптор В. Кузнецов. Установа, для якої зводилася ця незвична споруда, користувалася нею недовго, оскільки будівництво завершилося вже під час 1-ї світової війни. Будинок був третьою банківською спорудою на Хрещатику. Збільшення банків було викликане зростанням оберту капіталів на основі, передусім, збуту цукру та загальним економічним піднесенням у найбільш економічно розвиненій частині Російської імперії — в Україні. Станом на 1914 в Києві діяло 15 відділень банків, 18 товариств взаємного кредиту, кредитних кас, ощадно-позичкових товариств та дев'ять банківських контор. У кін. 1917 в Києві налічувалося вже 35 банків та їхніх філій. Тут, у Російському для зовнішньої торгівлі та Санкт-Петербурзькому міжнародному комерційному банках було зосереджено 90 відсотків операцій з експорту українського цукру. 1912 тільки т. зв. Південно-Західний край, тобто Київська, Подільська та Волинська губернії виробили 61,6 млн. пудів, або майже 1 млн. т цукру, що становило до 55 відсотків загальноімперського виробітку, а частка всієї України становила 90 відсотків. Арх. Ф. Лідваль майстерно надав будівлі банку на Хрещатику, 32 належної репрезентативності. На першому поверсі містилися крамниці.

Декретом більшовицького Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 22 січня 1919 всі приватні кредитові заклади в Києві було націоналізовано. В 1920-х рр. у цьому будинку містився Київський окрфінвідділ, після переїзду столиці з Харкова до Києва — Наркомат фінансів УСРР — УРСР, республіканська контора Держстраху, обласний та міський фінвідділи. 24 вересня 1941, через п'ять днів після вступу до столиці підрозділів німецької 6-ї армії, почали вибухати міни, заздалегідь закладені агентами НКВС. Злетіли в повітря сусідні з колишнім банком наріжні будинки на Хрещатику, 28/2 та 30/1. Запалав і банк. Внаслідок пожежі було втрачено гранітне облицювання перемичок та маскарони, оздоби в підвіконнях тощо. Неушкодженими залишилися тільки картуш над парадними дверима та маскарон над брамою. 1950 споруду відбудовано, операційну залу перебудовано на триповерховий службовий корпус зі скляним ліхтарем над центральною частиною верхнього поверху. Тут розмістилися установи Київської міської ради — Управління головного архітектора міста та проектний інститут «Київпроект». Приміщення першого поверху так само слугували крамницями. Видовжена вглиб ділянка забудови обмежила розміри фасаду до п'яти віконних осей, планування будинку, відповідно до його функціонального призначення, також дістало розвиток углиб садиби. Об'ємно-просторова структура симетричної, Т-подібної в плані будівлі продиктована функціональними потребами і складалася з трьох частин: фасадного п'ятиповерхового на склепінчастому підвалі представницького корпусу, високої, на півповерсі операційної зали (тепер триповерховий корпус зі скляним ліхтарем) та п'ятиповерхового службового корпусу в кінці ділянки. Всі три об'єми з'єднувалися один з одним. Стіни виконано з цегли, перекриття залізобетонні пласкі по балках, у підвалах — склепінчасті, над операційною залою — підвісний плафон з верхнім світлом. Широкі тримаршові парадні сходи сполучають  вестибюль та хол другого поверху з операційною залою.

Виразний чоловий фасад, звернений на вул. Хрещатик, виконано на основі перероблених у модернізованому трактуванні форм італійського (флорентійського) ренесансу. Особливості фасаду надало облицювання всієї поверхні чотирьох поверхів рустованим, сірим з рожевою прожилкою шведським гранітом. У замкових каменях вітрин та брами вміщено маскарони, портал парадного входу облямовано стилізованими гірляндами і завершено великим картушем, де раніше накладними літерами було вміщено назву банку. Дещо дрібніше розроблено вертикальні композиції у простінках другого—четвертого поверхів — з вазами, медальйонами, гірляндами й фестонами, алегоричними постатями й профілями. П'ятий поверх розкрито вікнами на подвір'я, а фасадна частина має мансардні вікна, сховані за високим парапетом-балюстрадою. Завершує композицію ще один картуш, обабіч котрого напівлежать кремезні фігури, тримаючи «роги достатку». Вони символізують торгівлю і мореплавство.

Вдало знайдений масштаб споруди, образне вирішення фасаду, а також висока якість прорисовки архітектурних і скульптурних елементів ставлять будинок у ряд кращих зразків дореволюційної забудови головної артерії міста — Хрещатика.

Керуючим Київським відділенням Російського для зовнішньої торгівлі банком був Добрий Абрам Юрійович — віце-голова Південно-Західного відділення Російської експортної палати, член правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків. 1918 — член фінансової комісії УНР, вів переговори з німецьким командуванням про умови торговельного договору та власні операції щодо цукрових заводів. Це стало причиною його арешту, що викликало протест німецького командування. Звільнений з в'язниці після приходу до влади гетьмана Й. Скоропадського. Архітектурне управління м. Києва очолювали відомі архітектори.

У листопаді 1950 — грудні 1955 — Добровольський Анатолій Володимирович (1910—88) — дійсний член Академії архітектури УРСР (з 1945), Академії архітектури СРСР (з 1950), Академії будівництва та архітектури УРСР (з 1950), Академії мистецтв СРСР (з 1979), заслужений будівельник УРСР (з 1962), віце-президент Академії будівництва та архітектури УРСР (1956—65), професор Київського художнього інституту (1965—88), автор численних громадських і житлових споруд в Україні.

У роки праці в цьому будинку — начальник Архітектурно-розпланувального управління м. Києва, головний архітектор міста. 1950—55 за проектом, розробленим за його участю групою архітекторів (О. Власов — керівник, В. Єлізаров, О. Заваров, О. Малиновський, Б. Приймак) було здійснено забудову Хрещатика. Відзначений двома Державними преміями СРСР: 1950 — за розробку технології та організацію масового виробництва і впровадження у будівництво порожнистої кераміки; 1951 — за архітектуру гуртожитку гірничодобувного технікуму на вул. Володимирській, 69 (1950, у співавт. з архітекторами В. Гопкалом та А. Косенком). Автор монографії, присвяченої проектуванню і застосуванню архітектурної кераміки в забудові Києва (1951).

Грудень 1955 — квітень 1973 — Приймак Борис Іванович (1909—96) — народний архітектор СРСР (з 1970), заслужений будівельник УРСР (з 1965), лауреат Премії Ради міністрів СРСР , професор, керівник навчально-творчої архітектурної майстерні Київського художнього інституту (1973— 96), почесний професор Української академії мистецтва (з 1993).

У роки праці в цьому будинку — начальник Архітектурно-планувального управління м. Києва, головний архітектор міста. Один із авторів розпланування і забудови Хрещатика (1947—61), на якому за його проектами (у співавт.) споруджено Головпоштамт (1952—58), готель «Москва» (тепер «Україна», 61), а також станцій Київського метрополітену «Завод «Більшовик» (тепер «Шулявська», 1962—63), «Жовтнева» (тепер «Берестейська», 1967—69), «Нивки» (1969) і «Червона площа» (тепер «Контрактова площа», 1971) (всі — у співавт.) та ін.

Січень 1974 — серпень 1980 — Іванов Ігор Миколайович (1928—80) — чл.-кор. Академії мистецтв СРСР (з 1979), заслужений архітектор УРСР (з 1973).

У роки праці в цьому будинку — начальник Головного архітектурно-планувального управління м. Києва, головний архітектор міста. Співавтор проектів корпусів медичного інституту в Кишиневі (1976), розпланування житлового масиву «Оболонь» в Києві (з 1977), готелю «Інтурист» у Харкові, палацу культури в м. Комсомольську (обидва — 1978), санаторіїв «Чорноморський» і «Дніпро» (Гаспра) в Ялті, монументу партизанської слави в Житомирі, пам'ятника М. Гоголю в Києві (всі — 1979), реконструкції площі Жовтневої революції в Києві (тепер — Майдан Незалежності, 1976—82), готелю «Козацький» та житлових будинків на цій площі (1976—82), палацу культури в Сумах (1980) тощо.

Тепер у будинку міститься Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, на першому поверсі — магазини [1895].