Споруджений за проектом архітекторів О. Власова, О. Заварова і В. Шарапова. Сучасні будинки № 34 і 36 зведено на місці зруйнованих 1941 дореволюційних споруд. Садибу під № 34 купив 1863 київський купець 1-ї гільдії М. Богодиця. Її територія пл. 1053 кв. сажнів тягнулася до вул. Ново-Єлизаветинської "(сучасна вул. Пушкінська), де мала № 5 (тому в архівних документах згадується під № 34/5). 1884 з публічних торгів садибу придбав київський купець Й. Жда- новський, після смерті якого з 1898 власником став його син — титулярний радник В. Ждановський. 1916 ділянку придбав купець І. Гепнер.
Будинок № 34 був відомий в Києві як «пасаж Ждановського», хоча і не належав до класичного типу пасажу. До 1870 на червону лінію вулиці виходив типовий двоповерховий дерев'яно-цегляний будинок 1850—60-х рр., на подвір'ї стояло кілька флігелів. 1880 забудова була вже організована за типом пасажу, розімкнуті бічні крила якого утворювали паралельно розташовані цегляні триповерхові будинки з магазинами із дзеркальними вікнами на перших поверхах. Найстаріший об'єм у тилу пасажу (розташовувався паралельно червоній лінії вул. Хрещатик) було зведено як двоповерховий за проектом арх. О. Беретті. 1871 надбудований двома поверхами, 1879 — ще одним. Вірогідно, це була одна з найбільш ранніх п'ятиповерхових споруд у Києві (з боку вул. Пушкінської внаслідок падіння рельєфу мала лише два поверхи і напівпідвал). 1900 на місці двох триповерхових флігелів за проектом арх. В. Ніколаєва розпочалося будівництво чотириповерхового, П-подібного в плані прибуткового будинку з боку вул. Пушкінської з другим на ділянці замкненим подвір'ям (тепер окрема будівля, див. ст. 459.9). У пасажі з боку Хрещатика містилися: закусочна, мануфактурний магазин, магазин гумових виробів, Друга київська артіль офіціантів, галерея, магазин взуття, пральня, контора і склад «Каучук» тощо. Після серії вибухів 1941 від споруд пасажу залишилися лише стіни. Проект нової забудови комплексу міськради на Хрещатику № 34—36 розробляла архітектурна майстерня № 1 «Київпроекту» (архітектори О. Власов, О. Заваров). Перший варіант проекту датується 1948, другий 1949. Ними передбачалося зведення на ділянці № 34 бічного крила будинку міськради. За одним з варіантів, це крило призначалося для міського РАЦСу, з'єднувалося з центральним будинком міськради півкруглим у плані об'ємом.
Реалізовано спрощений варіант архітектурного вирішення, за яким будинок № 34, спроектований для двох міністерств (вищої та середньої спеціальної освіти і лісової та деревообробної промисловості), сполучено з будинком міськради пониженою прямокутною вставкою. Два нижні поверхи під міністерствами відведено під магазин «Фарфор-фаянс», відкритий 1957.
Семиповерховий з підвалами, цегляний, у плані Г-подібний. У підвалах було передбачено бомбосховище. Вхід до міністерств влаштовано з боку курдонера, вхід у магазин — з боку вул. Хрещатик.
Внутрішнє планування — двобічно-коридорного типу. Парадні приміщення та актова зала на сьомому поверсі запроектовані у вуличному ряді приміщень; службові та допоміжні приміщення винесено у дворовий ряд. Вертикальні комунікації забезпечують дві ідентичні тримаршові сходові клітки (по центру та у торці споруди), а також два (нині — три) пасажирські ліфти, які розміщено у центрі споруди. Великогабаритні торговельні зали двоярусного магазину було обладнано окремими тримаршовими сходами. Перекриття залізобетонні, покрівля з оцинкованого заліза. Парадно оформлені чоловий та звернений до курдонера бічний фасади вирішено в традиціях класицизму. Два нижні поверхи трактовано як цоколь з карнизним завершенням, облицьований рваним гранітом. Основна площина фасадів облицьована порожнистими керамічними блоками типу МК («Москва — Київ»), розчленована на третьому—сьомому поверхах широкими пілястрами зі стилізованими капітелями. Будівлю увінчано багатопрофільним карнизом на модульйонах з ліпленим рослинним орнаментом, між якими розміщено розетки.
Вхід до міністерств фіксує середню частину бічного фасаду, вхід у магазин — крайню бічну частину чолового фасаду. Ідентичні прямокутні за формою портали входів з прямими сандриками виконано з полірованого граніту, який застосовано також в обрамленні великих півциркульних вікон-вітрин першого поверху. Прямокутні за формою подвійні вікна другого—сьомого поверхів мають імпости у вигляді малих пілястр, на п'ятому поверсі їх завершено декоративним лучковим сандриком. Виразний картуш у формі сувою, що символізує міністерство освіти, прикрашає наріжжя між п'ятим—шостим поверхами. Пластику фасадів збагачено дентикулами, вінками, гірляндами з ліпленого рослинного орнаменту тощо. Архітектурна пластика дворових цегляних фасадів складається з ярусних гуртів, карниза, сухариків, поребрика, облямування люкарень тощо.
Інтер'єри вестибюля головного входу до міністерств та актової зали прикрашено кесоновими стелями з ліпленим орнаментом п'яти видів, розетками, колонами, пілястрами, люстрами у формах «ретроспективізму». Ліфтові холи та коридори оформлено колонами, профільованими карнизами з ліпленим рослинним орнаментом, рельєфними стіновими панелями. Схоже первісне оздоблення інтер'єрів магазину збереглося лише частково.
Адміністративний будинок є невід'ємною складовою частиною ансамблю Хрещатика, маючи при цьому своє індивідуальне архітектурне обличчя внаслідок професійного використання синтезу мистецтв та багатої палітри композиційно-художніх прийомів. Тепер будівлю займають Енергетична компанія України, Національна акціонерна компанія, Генеральна виконавча дирекція Українського союзу промисловців та підприємців, Вища атестаційна комісія України, Дитячий фонд України [1894].