До пожежі 1811 на Подолі майже на тому самому місці містилася садиба, успадкована П. Меленською від своєї матері Ф. Ляшкевич, яка була дружиною бригадира. Після 1813 на садибі пл. 288 кв. сажнів споруджено дерев'яний будинок (не зберігся), 1818 — цегляний, вірогідно, за проектом А. Меленського. У серед. 19 ст. за духовним заповітом А. Меленського садиба перейшла у власність його дочки Феодосії (у заміжжі — Федорова), яка 17 листопада 1860 продала половину ділянки з цим будинком своїй дочці Олені — дружині поручика Лужинського. Другу половину садиби Ф. Федорова 9 серпня продала своєму синові Сергію. Після цього 1862 будинок зазнав деяких змін із збереженням первісного вигляду і добудовою двох невеликих об'ємів — одноповерхового приміщення для магазина на вул. Хорива та приміщення зі сходами на вул. Костян- тинівській. 1882 за проектом арх. А. Геккера було дещо змінено архітектурний декор, оформлення головного входу з вул. Хорива і планування. Зберігся із значними втратами архітектурного декору.

Півтораповерховий, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний. Дах з бляшаною покрівлею над крилом з вул. Костятинівської вальмовий, над іншим крилом — двосхилий. Планування анфіладне.

Чолові фасади на п'ять вікон мають характерне для класицизму вирішення. Нижній ярус рустовано. Центр головного фасаду на вул. Хорива виділено подвійними пілястрами доричного ордера і прямокутним парапетом над ними. Під центральним вікном — арковий вхід з прямокутним дверним отвором. Вікна нижнього напівповерху (тепер закладені) — з замковими каменями, верхнього — з сандриками на кронштейнах. Горизонтальні членування представлено міжповерховим карнизним поясом і вінцевим карнизом. Споруда — один з небагатьох зразків архітектури класицизму поч. 19 ст. в Києві.

1818—33 у будинку проживав Меленський Андрій Іванович (1766 — 1833) — архітектор. Народився у Москві в сім'ї військовослужбовця, навчався в «Експедиції Кремлівського строє- нія» (1780—86), вдосконалював майстерність у Санкт-Петербурзі в «Кабінеті Иого Величності з будівництва палаців» (1787—92). Вчився під керів-ництвом таких відомих архітекторів, як К. Бланк, В. Баженов, М. Казаков, Дж. Кваренгі. 1793—99 — архітектор Волинської губ. З 29 червня 1799 до березня 1829 — перший головний архітектор Києва, потім практикував як вільний архітектор.

Автор багатьох видатних споруд у Києві: першого в місті пам'ятника — Магдебурзькому праву (1802—08), першого міського театру (1804—07; не зберігся), церкви-ротонди св. Миколи на Аскольдовій могилі (1810), церков св. Миколи Доброго на вул. Покров- ській (1799—1807; зруйнована), Різдва Христового на пл. Поштовій (1814; зруйнована, відновлена у 2000-х рр.), Воскресіння Ісуса Христа Флорівсько- го жіночого монастиря (1824), Здви- ження Чесного Хреста Господнього на вул. Здвиженській (1823—41), дзвіниці церкви Спаса на Берестові (1813—14) та багатьох ін. Брав участь у відбудові ряду споруд Києво-Печерської лаври, Братського Богоявленського монастиря тощо (1820-і рр.). Склав кілька генеральних планів м. Києва, починаючи з 1799, розробив проектні пропозиції щодо нового розпланування Подолу після нищівної пожежі 1811. Вони стали основою затвердженого проекту пе-тербурзького арх. В. Гесте, втіленого А.            Меленським у життя. Иому належить також ідея прокладення Хрещатика, який згодом став центральною вулицею Києва.

Був похований на Щекавицькому цвинтарі, знищеному у 1920-х рр.

Тепер на першому поверсі міститься поштове відділення [1880].