Храм святого Миколая Чудотворця (церква Миколи Притиска) — зведено наприкінці XVII ст. на місці старої дерев'яної церкви. Деякий час вважався найдавнішою спорудою Подолу (будівництво датувалось 1631 р.).

Одна з версій походження назви «Притиська» заглиблює історію храму аж до княжих часів, коли в гирлі річки Почайна біля притики, тобто порту на шляху з варяг у греки, постала одна з перших на теренах Русі церков, присвячена Святому Миколі. Згідно з іншою версією, при спробі пограбування храму, Святий (або його ікона) притис злодія і тримав до появи вірян.

Храм зазнав нищення від пожеж 1718 та 1811 років, але обидва рази був поновлений. Також постраждав за часів Другої світової війни та через підтоплення ґрунтовими водами у 1980-ті, з 1960-х по 1980-ті занедбаний, будівля була в користуванні Укркниготоргу в якості складу.

На сьогодні це хрестоподібна в плані будівля, в її зовнішньому вигляді поєднані елементи українського бароко та класицизму.

Внутрішні приміщення оздоблені розписами, різьблений позолочений іконостас виконано у стилі бароко.

Просторова орієнтація храму не збігається з сусідніми будівлями не лише через православну традицію ставити храм вівтарем на схід, але й нагадує про колишнє планування вулиць міста, до пожежі 1811 року. Порівняти: Будинок Петра I, Будинок Мазепи, Храм Миколи Набережного також стоять «кособіч» до сітки сучасних вулиць.

Поблизу храму є Притисько-Микільська вулиця, що отримала назву від назви храму.

На південному фасаді храму встановлено меморіальну дошку на честь останнього митрополита Української автокефальної православної церкви Івана Павловського, який мав тут кафедру в 1934—1935 pp.

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 по 1920 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)^[1].

Службу Божу у храмі нині відправляє священство УПЦ КП.