Після пожежі 1811 садибну ділянку було надано дружині П. Лобка. Його спадкоємці продали ділянку у 1830-х рр. купцю Ф. Курлюкову. В цей період вона мала спільну історію з ділянкою № 4 на вул. Хорива. На її місці стояв будинок знаменитого киянина, сотника С. Туптала, соратника гетьмана Б. Хмельницького. Садиба отримала сучасну нумерацію після 1899, коли було проведено загальну перенумерацію домоволодінь по Києву. До цього вона мала № 3, у 1-й пол. 19 ст. її місцезнаходження визначалося за номером частини Києва та кварталу — частина 2-а, квартал № 27. Площа ділянки змінювалася з часом. Історія садиби в її сучасних межах розпочалась 1867, коли В. Барщевський купив частину садиби у Ф. Курлюкова і того ж року заклав майно В. Козловському. Забудова цього періоду була малоповерхова, мішана. На місці сучасного чотириповерхового будинку стояв одноповерховий цегляний будинок, на межі з Флорівським монастирем — цегляні крамниці з нежитловими службами та цегляним навісом. 1874 В. Барщевський здав майно в оренду купцю П. Полякову, який зобов'язався відновити всі старі споруди. Наступний власник садиби — ржищівський міщанин В. Кадацький 1886 продав ділянку пл. 430 кв. сажнів воронезькому міщанину І. Дмитрієву. 1886—87 новий власник вів будівельні роботи в садибі за проектами арх. В. Ніколаєва. 1895 у тилу ділянки збудували двоповерховий у плані Г-подібний флігель у цегляному стилі за проектом арх. О. Кривошеєва, який проводив і наступні будівельні роботи. 1897 новий власник садиби М. Маслеников запланував звести триповерховий будинок з підвалом замість старого двоповерхового. Відповідальну підписку на ці роботи дав О. Кривошеєв. За проектними кресленнями будинок планувався триповерховим, у плані прямокутним, з симетричною композицією чолового фасаду, що підкреслювалася двома ризалітами. Декорування вирішено у цегляному стилі, декоративні елементи — зубчики, поребрик, рустування, модульйони тощо змодельовано в цеглі. У тому ж році власник вирішив замість триповерхового звести чотириповерховий будинок, щоб підвищити його прибутковість. Проект було перероблено. Четвертий поверх стилістично не відрізнявся від інших, але був нижчим. Реалізований будинок відповідав проекту.

1897 домовласник отримав дозвіл на надбудову другого цегляного поверху замість дерев'яного в будинку, зведеному ще у 1830-х рр. за зразковим проектом на замовлення Ф. Курлюкова. Проектні креслення також виконав О. Кривошеєв. Двоповерховий будинок, представлений на кресленнях, мав ритмічну побудову фасаду, дещо асиметричну за рахунок проїзду на подвір'я у лівій частині. Декорування було стриманим, вирішеним у цеглі. У проекті та на фасаді сучасного будинку, що мало відрізняється від креслення, привертають увагу трапецієподібні сандрики, мотив поребрика у фільонках тощо. Вітринні вікна першого поверху тепер змінено. Споруда є однією з найбільш ранніх київських будівель, що збереглися до сьогодні, хоча і в значно перебудованому вигляді.

1905 садибу, що певний час перебувала у власності земельного банку (закладена у заставу 1898), придбала Б. Покрас. За роздільним актом 1908 власником став син купця 1-ї гільдії А.-И. Покрас, який тоді ж отримав і сусідню ділянку № 4. У 1916 він продав садибу Л. Буху, котрий того ж року продав її Б.-Е. Лишак, дружині васильківського купця 1-ї гільдії, яка стала останньою власницею майна. В різні роки в садибі містилися: бакалійна крамниця, торгівля бубликами, кондитерська, завод штучної олії фірми «Перемога» та його склад, слюсарна майстерня, перукарня, майстерня ремонту взуття та різьблення по дереву, у флігелях — фабрика цукерок. Розташування садиби поблизу Житнього ринку давало змогу використовувати майно максимально ефективно. 1990—91 в садибі проведено дрібні ремонтні роботи на головному чотириповерховому будинку, що був зведений 1897. Проект нових віконних і дверних заповнень виконано архітектурно-проектним кооперативом «Реставратор».

Головний будинок, 1830-і рр., (№ 2). На червоній лінії забудови вулиці, прилягає до чотириповерхового будинку. Зведений за зразковим проектом, перебудовувався 1875, надбудований 1897. Двоповерховий, цегляний, пофарбований, в плані прямокутний. Дах двосхилий, з бляшаною покрівлею. Перекриття пласкі, по дерев'яних балках.

Композиція чолового фасаду ритмічна. Прямокутні віконні прорізи (їх первісне заповнення замінене) акцентовано клинчастими сандриками, фланковано модифікованими лопатками, орнаментованими горизонтальними фільонками з мотивом поребрика у верхній частині. Підвіконні фільонки та фриз також містять поребрик. У лівій частині будинку — прямокутний отвір проїзду на подвір'я, на першому поверсі — архітектурно не оформлені входи в аптеку і крамницю. На дворовому фасаді — ризаліт з горищем. Фасади тиньковано на рівні першого поверху.

Будинок — одна з небагатьох київських споруд епохи класицизму.

П р и б у т к о в и й б у д и н о к, 1897 (№ 2-а). На червоній лінії забудови вулиці. Чотириповерховий з підвалами, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані прямокутний. Перекриття пласкі по дерев'яних балках. Дах з бляшаною покрівлею.

Композиція чолового фасаду симетрична, підкреслена двома ризалітами. Декорування вирішено у цегляному стилі. Декоративні елементи — зубчики, поребрик, рустування, модульйони — сформовано з цегли. Віконні прорізи двох типів — прямокутні й півциркульні, підвіконні фільонки містять орнамент-поребрик. Первісні великомірні прямокутні прорізи-вітрини першого поверху змінено. Вертикальне членування підкреслено здвоєними пілястрами, що об'єднують по висоті вікна другого—третього поверхів. Фасад завершує карнизна плита незначного виносу, під нею — фриз з мотивом поребрика. Орієнтований на будинок № 4/9 бічний фасад декоровано ідентично чоловому. Дворовий фасад має спрощене оформлення.

Будинок — характерний зразок житлово-торговельної споруди Подолу періоду будівельного піднесення кін. 19— поч. 20 ст.

Флігель, 1895 (№ 2-д). У глибині садиби, паралельно лінії вулиці. До головного фасаду прилягають дві одноповерхові цегляні прибудови. Двоповерховий, цегляний, у плані Г-по- дібний. Дах двосхилий. Перекриття пласкі по дерев'яних балках. Центрально-осьову композицію чолового фасаду підкреслено центральною розкріповкою. Прорізи першого поверху змінено, вікна другого поверху з лучковими перемичками акцентовано трапецієподібними сандриками з клинчастими замковими каменями. Підвіконні фільонки прямокутні.

Будинок являє цінність як елемент традиційної міської подільської садиби. Садиба — характерний зразок житлової забудови Подолу періоду будівельного піднесення межі 19—20 ст.