На розі з вул. М. Коцю-бинського, на червоних лініях забудови, на ділянці зі складним рельєфом, формує ріг вулиць, відіграє роль акценту в забудові. Споруджено за проектом бригади Київського будівельного інсти-туту у складі архітекторів Вероцького, Сичевського, Топоровського, Хоменка під керівництвом Неймарка. Проект розроблено 1934, реалізований варіант дещо відрізняється від первісного. Під час Великої Вітчизняної війни пошкоджений, 1948 відновлений.
Чотири-, п'ятиповерховий, мурований, тинькований, пофарбований, у плані Г-подібний, чотирисекційний. Перекриття пласкі.
Вирішений в стилістиці радянського ретроспективізму на основі класичних елементів. Композиція фасадів ритмічна, вертикальна, підкреслена ризалітами на рівні першого—четвертого поверхів та рядами балконів. По горизонталі фасади поділено міжповерховим профільованим карнизом на два яруси, стіни нижнього ярусу (пер-ший—другий поверхи) оформлено дощаним рустом. Наріжна частина заглиблена, акцентована на рівні другого поверху стрічковим балконом з масивною балюстрадою.
Чотири-, п'ятиповерховий фасад з розвиненим цоколем на вул. М. Коцюбинського завершує профільований карниз, який на фасаді підвищеного об'єму секції на вул. Б. Хмельницького є міжповерховим. Ризаліти та наріжну

частину увінчує розірваний багатопрофільний карниз. Вінцевий карниз широкого виносу зі спрощеними модульйонами. Віконні прорізи прямокутні, з двостулковими заповненнями. Балкони прямокутні, на рівні третього поверху — з балюстрадами, інші — огороджені ґратами. Дворовий фасад має спрощене оформлення, віконні прорізи облямовано пласкими лиштвами.
Будинок — яскравий зразок архітектури радянського ретроспективізму 1930-х рр.
1937—40 у трикімнатній квартирі № 34 на четвертому поверсі в лівому крилі будинку проживала Петрусенко Оксана Андріївна (справж. — Бородавкіна; 1900—40) — співачка (лірико-драматичне сопрано), народна артистка УРСР (з 1939), солістка театрів «Сіяч» (1924—26), Казанського (1927—29), Свердловського (1929—31), Самарського (1931—34) театрів опери та балету.
З 1934 — солістка Київського театру опери та балету. 1936 брала участь у Декаді української літератури та мистецтва у Москві, 1939 з тріумфом гастролювала в Західній Україні.
Видатна представниця української вокальної школи. Володіла рідкісним за красою та широтою діапазону голосом сріблястого тембру, непересічним драматичним талантом, співала ліричні та колоратурні партії. Особливо прославилася виконанням партій в українських національних операх: Наталки («Наталка-Полтавка» М. Лисенка), Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Ар- темовського). Серед інших партій: Тетяна, Ліза («Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Купава («Снігуронька» М. Римського-Корсакова), Ярославна («Князь Ігор» О. Бородіна), Земфіра («Алеко» С. Рахманінова), Лушка («Піднята цілина» І. Дзержинсь- кого), Джильда («Ріголетто» Дж. Верді). Видатна виконавиця українських народних пісень і романсів.
Ім'ям співачки названо вулицю у Києві.
Тепер квартиру переплановано на дві двокімнатні квартири № 20 та № 21.
1948—54 у чотирикімнатній квартирі № 35 на третьому поверсі будинку жив Строкач Тимофій Амвросійович (1903—63) — радянський військовий та державний діяч, заступник наркома внутрішніх справ УРСР (1940—41, 1945—46), начальник Українського штабу партизанського руху (1942—45) під час Великої Вітчизняної війни, генерал-лейтенант (з 1944).
У період проживання за цією адресою — міністр внутрішніх справ УРСР (1946—56).
З 1954 до кінця життя мешкав на сучасній вул. М. Грушевського, 16, квартира №3.
1948—79 у квартирі № 36 на четвертому поверсі будинку жив Трохименко Карпо Дем'янович (1885—1979) — живописець, народний художник УРСР (з 1944).
У зазначений період — професор Київського державного художнього інституту (1939—79, викладав з 1933), де вів майстерню історичного та батального живопису. Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1969).
Тут він створив ряд тематичних полотен, а також пейзажів України, натюрмортів, портретів сучасників та видатних діячів української культури. Серед них: «Весна в Києві», «Портрет Г. П. Світ- лицького» (обидва — 1948), «У шкільному саду» (1950), «Вид із Чернечої гори на Дніпро та музей» (1953), «Весна 1648 року» (1954), «Могила Т. Г. Шевченка», «Старий Київ» (обидва — 1956), «Левада у селі Моринці», «Молотьба» (обидва — 1958), «Катерина» (1959), «Т. Шевченко на Чернечій горі», «Студенти перед весняною сесією» (обидва — 1960), «Григорій Сковорода» (1960—66), «Т. Шевченко в Каневі», «Початок будівництва Київської ГЕС» (обидва — 1961), «Зима в Кончі-Заспі» (1960), «На будівництві Київської ГЕС» (1963), «Гречка цвіте» (1965), «Місяць зійшов над річкою Снов» (1965), «Травневі дні в старому Києві» (1975) та ін.
1966 на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку з чорного полірованого граніту з накладним бронзовим барельєфним портретом О. Петрусенко (ск. Г. Кальченко, арх. Р. Бикова); 1985 — меморіальну бронзову дошку з композиційним портретом К. Трохименка (ск. О. Скобликов, архітектори Р.Бикова, К. Сидоров).
Тепер — житлово-офісний будинок [1857].