Ліворуч від проїзду містився вхід у будинок, дверне полотно прикрашав лев'ячий маскарон в оточенні волют. Згодом отвір частково закладено і зроблено вікно. На поч. 20 ст. на лівій межі ділянки до первісного об'єму з тилу прибудовано житловий корпус. У 1950-х рр. влаштовано мансардний поверх. Ліплені гірлянди в оздобленні віконних простінків третього поверху втрачено.
Мурований, у плані Г-подібний, складається з двох у плані прямокутних об'ємів — чолового і тильного.
Чоловий об'єм триповерховий з напівпідвалом і мансардним поверхом, тинькований, з проїздом у двір вздовж правого торця. Односекційний, плануван-ня двобічне. Перекриття напівпідвального поверху склепінчасті, верхніх по-верхів — пласкі. Сходи — парадні та чорні. Дах двосхилий.
Чоловий фасад оформлено у стилі неоренесанс. Композиція ґрунтується на чіткому ритмі прямокутних віконних прорізів в обрамленні профільованих лиштв, які на третьому поверсі увінчано профільованими горизонтальними сандриками на кронштейнах та рельєфними замковими каменями у вигляді стилізованих листків аканта. Бічні частини фасаду зі здвоєними прорізами розкріповано, розкріповки фланковано рустованими лопатками трьох поверхів і завершено аттиками. На центральній та бічних осях розміщено по два балкона з ажурним металевим огородженням. Симетрію побудови порушує крайнє бічне положення широкого прямокутного отвору проїзду та зміщений праворуч від центральної осі, обладнаний високим ганком сучасний вхід у приміщення першого поверху. По вертикалі стіну фасаду членовано профільованими міжповерховими гуртами, завершено профільованим карнизом на фігурних кронштейнах з орнаментальним фризом, в якому вміщено композиції з рослинних елементів, картушів та грифонів. Міжвіконні простінки в межах середньої п'ятиосьової частини фасаду оформлено дощаною рустикою, на першому поверсі та на лопатках розкріповок прямокутні русти оброблено під шубу. Над та під вікнами другого й третього поверхів вміщено прямокутні фільонки з орнаментальним ліпленим заповненням з рослинними мотивами.
Тильний об'єм чотири-, п'ятиповерховий, значно видовжений в глибину ділянки. Трисекційний, планування секцій коридорного типу з одно-, дво-бічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі. Дах односхилий. Композиція утилітарно оформленого видовженого фасаду асиметрична. Ос-новними вертикальними елементами є ризаліт сходової клітки на дев'ятій осі та дві розташовані симетрично відносно нього розкріповки на першій та 17-й осях, що відповідають розміщенню сходових кліток. Симетрію побудови порушують три додаткові осі з правого боку. Пластику доповнюють сім вертикальних рядів балконів. По вертикалі фасад членують виконані в цеглі міжповерхові гурти. Вікна з лучковими перемичками увінчують пласкі замкові камені.
Будинок — цінний зразок архітектури доби історизму.
У будинку проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя.
1913—26 у трикімнатній квартирі № 17 на третьому поверсі (вікнами на двір) — Андерс Федір Фердинандович (1868—1926) — піонер вітчизняного дирижаблебудування, інженер-конструктор.
Творець першого в Російській державі дирижабля м'якої конструкції «Киев» об'ємом 850 куб. м (1911), на якому здійснив бл. 160 польотів, перевіз бл. 200 пасажирів. Заочно навчався у Київському політехнічному інституті, який закінчив 1918. На поч. 1920-х рр. читав лекції з повітроплавання у Київській авіаційній школі. 1923 створив принципово новий проект шостого ди-рижабля з дюралюмінієвим каркасом, який міг піднімати до 100 пасажирів та розвивати швидкість до 120 км на годину. Залишаючись весь час жорстким, дирижабль завдяки системі шарнірів та лебідки міг зменшити свій об'єм, від чого значно вигравала його економічність, оскільки підйом і зниження здійснювалися без скидання баласту та випускання газу. У стислому вигляді дирижабль міг перебувати на землі, утримуючись винятково за рахунок своєї ваги та не потребуючи елінгу. Член Київського товариства повітроплавання (з 1909), Авіаційного науково-технічного товариства при КПІ (з 1923). Ім'ям Ф. Андерса названо вулицю в Києві.
1946—58 у квартирі № 24 — Волобуєв Євген Всеволодович (1912—2002) — живописець, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1963), народний художник України (з 1995).
Автор пейзажів, натюрмортів і жанрових картин, зокрема, «Опівдні» (1947), «Навесні» (1949), «Натюрморт» (1950), «Ранок» (1954), «На тваринницькій фермі» (1957). Твори митця зберігаються в Національному художньому музеї України, художніх музеях Дніпропетровська, Луганська, Харкова та ін. Пізніше до кінця життя жив на вул. Філатова, 10-а, квартира № 21.
У кін. 19 — на поч. 20 ст. — Корольков Іоанн Миколайович (1845—1927) — богослов, педагог, священик, випускник Київської духовної академії (1869), її доцент (з 1873).
У період проживання в цьому будинку — екстраординарний професор кафедри грецької мови і словесності Київської духовної академії (з квітня 1877), протоієрей, настоятель Володимирського собору (з червня 1896). Голова Київського релігійно-просвітницького товариства. Пізніше проживав на вул. Б. Хмельницького, 53.
Бл. 1910—12 у квартирі № 9 — Прокопович В'ячеслав Костянтинович (1881 — 1942) — історик, публіцист, педагог, громадсько-політичний діяч, один із засновників Української Центральної Ради (1917), міністр народної освіти УНР (січень—квітень 1918), голова Ради міністрів (1924—39), заступник голови Директорії та Головного отамана УНР (1939—40). У роки проживання в цьому будинку — викладач історії в жіночій гімназії А. Жекуліної (з 1909), редактор українського педагогічного журналу для сім'ї і школи «Світло» (1911—14), член Української радикально-демократичної партій (з 1905), Товариства українських поступовців (з 1908). З 1912 мешкав на сучасній вул. Саксаганського, 123 (див. ст. 486.20).

Бл. 1907—11 у будинку проживав Тимошенко Степан Прокопович (1878— вчений у галузі теорії пружності, опору матеріалів та будівельної механіки, акад. УАН (з 1918), іноземний член АН СРСР (з 1964) засновник Інституту технічної механіки УАН (1918, тепер Інститут механіки НАН України), завідувач кафедри механіки Стенфордського університету (1936— 55; США).
У цей період викладав у Київському політехнічному інституті (1906—11), за-хистив дисертацію ад'юнкта прикладної математики (1907), завідувач ка-федри опору матеріалів (1906—08), декан інженерно-будівельного відділення (1909—11), редактор інженерного і механічного відділу «Известий» КПІ. Був ініціатором переобладнання й оснащення новими приладами лабораторії з випробування механічних властивостей будівельних матеріалів. У лютому звільнений разом з групою викладачів інституту, які підписали протест проти посилення свавілля і поліцейських порядків у вузі. У серпні того ж року переїхав у Санкт-Петербург. Автор підручників «Курс опору матеріалів» (1911), «Курс теорії пружності» (т. 1—2, 1914—16; пізніше перекладений багатьма мовами).
1917-19 проживав на вул. Гоголівській, 23 (див. ст. 143).
1998 на території КПІ встановлено пам'ятник ученому (див. ст. 443.5).
1970 на фасаді будинку поряд із входом встановлено меморіальну дошку Ф. Андерсу з чорного граніту з графічним зображенням земної кулі і дирижабля (арх. В. Лоботинський).
Тепер житлово-офісний будинок [1853].