До 1871 споруджено двоповерховий наріжний будинок. 1883 зведено третій поверх, з боку сучасної вул. Леонтовича прибудовано триповерховий об'єм. Автор проекту — арх. О. Шварценберг, будівельні роботи виконав арх. С. Рикачов. Реконструйований за іншого власника — М.-Т. Беккера. 1911 нежитловий флігель перебудовано під житловий, надбудовано ще один поверх з пристосуванням нижнього поверху під магазини.
Чотириповерховий, на високому цокольному (напівпідвальному) поверсі, мурований, у плані Г-подібний, з тильними бічними ризалітами у кожному крилі. Планування двобічне: парадні кімнати винесено у зовнішій (вуличний) ряд; кухні, санвузли — у дворовий ряд. Двоє кам'яних двомаршових чорних сходів розташовано в ризаліті крила на вул. Леонтовича і в центральній частині крила на вул. Б. Хмельницького, останні — майже на одній осі зі сходовою кліткою головних парадних двомаршових сходів. Пере-криття — пласкі із залізобетонних плит, виноси яких утворюють балкони на чолових і тильних фасадах. Дах вальмовий, покрівля бляшана.
Стильове рішення споруди тяжіє до модернізованих форм ренесансу. Композиція чолового фасаду на вул. Б. Хмельницького центрально-осьова. Центральну одноосьову та бічні частини виділено розкріповками, фланкованими поповерховими лопатками й піля-страми та завершеними високими прямокутними аттиками. Отвір головного входу розміщено на центральній осі, яку додатково акцентовано півциркульним вікном третього поверху серед великих прямокутних прорізів (другий, четвертий поверхи) сходової клітки. Здвоєні вікна двох бічних розкріповок оформлено центральними простінковими та бічними пілястрами. П'ятиосьові прясла фасаду між розкріповками про-різано ритмом прямокутних вікон, увінчаних горизонтальними сандриками на ліплених консолях, на третьому поверсі додатково — замковими каменями. Аналогічно оформлено фасад на вул. Леонтовича з двома бічними розкріповками. Видовженість обох фасадів візуально підсилена обробкою стін першого поверху дощаним рустуванням, потужними лініями міжповерхових профільованих гуртів та карниза. Додатковий акцент вносять мо-дернізовані пропорції високих прямокутних вікон із слабо виявленими лучковими перемичками та входів із стилізованим рустуванням середньої частини аттиків. Спрощено і утилітарно вирішено дворові фасади.
Будинок — типологічно цінний зразок середньомасштабної прибуткової житлової споруди.
У кін. 1940-х рр. — 1975 спочатку у квартирі № 17, потім — у квартирі № 21 проживав Іщенко Іван Миколайович (1891—1975) — хірург, чл.-кор. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1942), генерал-майор медичної служби (з 1943, з 1954 — у відставці). 1943—54 — головний хірург Київського військового округу. Одночасно завідував кафедрами Київського медичного інституту: загальної хірургії (1944—55), факультетської хірургії (1955—68).
Досліджував питання травматології, урології, хірургії черевної порожнини, теорії й практики наркозу, лікування опікової хвороби, ранового сепсису, алергії.
Тепер — житлово-офісний будинок з торговельними приміщеннями на першому поверсі [1846].