Первісний триповерховий об'єм споруджено коштом нового домовласника за проектом та під наглядом арх. В.Ніколаєва. У кін. 1930-х рр. будинок надбудовано двома поверхами. П'ятиповерховий з напівпідвалом, мурований, пофарбований, у плані Т-подібний. Первісно мав широкий з лучковим завершенням і кованими ґратами проїзд на подвір'я ліворуч від головного входу. Тепер проїзд закладено і перероблено на вхід до приміщень «Приватбанку». Односекційний. Планування двобічне. Перекриття пласкі.

В оформленні чолового фасаду використано елементи стилю класицизм. Композиція центрально-осьова, центральну вісь виділено вузькою розкріповкою зі здвоєними вікнами: на другому поверсі з лучковими перемичками, на третьому та п'ятому — з півциркульними. Вікна фланковано рустованими лопатками, ідентичними бічним. Змодельоване в цеглі декоративне оздоблення складають міжвіконні вставки, замкові камені, міжповерховий карниз, поребрики, сухарики, «діамантові квадри» лопаток. Оформлення фасадів доповнюють ґрати балконів. Споруда — характерний зразок житлового будинку кін. 19 ст.

1914—41, 1944—57 у квартирі № 6 на третьому поверсі проживав Маслов Сергій Іванович (1880—1957) — літературознавець, бібліограф та бібліотекознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), член Українського наукового товариства в Києві (з 1908), дійсний член (пізніше — секретар) Історичного товариства Нестора-літописця (з 1908), чл.-кор. Санкт-Петербурзького товариства любителів стародавньої писемності, член Київського науково-філософського товариства (з 1912).
У період проживання в цьому будинку викладав у навчальних закладах Києва, зокрема: завідував кафедрою Київського університету (1914—50) і заснованого ним при цьому вузі Історико-літературного товариства (з 1917); професор (1918—24), згодом — голова професорської ради (1919—20) ректор (1921—22) Київського археологічного інституту. Засновник Музею війни та революції (1919); позаштатний співробітник (з 1923), і голова секції історії книги з історії книги Українського наукового інституту книгознавства (1926—36); завідувач відділу стародруків (1926—37), потім — науковий консультант Всенародної бібліотеки України; завідувач відділу стародавньої української літератури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (1939—50). Активно співпрацював в установах Академії наук: член комітету з охорони пам'яток історії та мистецтва при УАН (з 1919), дійсний член науко-во-дослідної кафедри мовознавства (з 1922), член археографічної комісії ВУАН (з 1930), голова комітету для опису видань, що вийшли в Україні в 16—18 ст. (з 1924). Досліджував початковий період історії українського книгодрукування, проблеми розвитку полемічної, драматичної й віршової української літератури 16—18 ст. Автор праць з бібліографії, палеографії, фольклору, мовознавства.
Тепер — житлово-офісний будинок [1849].