У 1870 Міська управа передала ділянку безоплатно доброчинному Ки-ївському товариству допомоги нужденним, яке планувало побудувати тут притулок для бідних. У березні 1876 воно продало незабудовану садибу колезькому асесору А. Крижановському. Того ж року він звернувся до будівельного управління Міської управи за дозволом побудувати в садибі триповерховий будинок (сучасний № 31/27 на вул. Б. Хмельницького) і флігель (нині — вул. І. Франка, 29). До об'єднання вулиць Афанасьєвської і Несторівської (тепер вул. І. Франка) мала номер 27/1, до 1899 — вул. Несторівська, 23/27. На ділянці, згідно з проектом, були побудовані: по лінії вул. Фундуклеївської — триповерховий будинок, за ним — двоповерховий флігель. На вул. Несторівську виходив бічний фасад будинку і чоловий фасад флігеля. Проекти будинку і флігеля виконав арх. Хойнацький. Керував будівельними роботами арх. П. Спарро. Невідомо, до якого часу власником забудованої ним садиби був А. Крижановський. 1884 цю садибу перепродав дворянину
-Б. Вержбицькому новий власник — П. Комарович. У період з 1885 до 1893 змін у забудові садиби не сталося. На розі вулиць Фундуклеївської та Несторівської стояв мурований, триповерховий на підвалах будинок, критий бляхою. Флігель на вул. Несторівській двоповерховий, мурований, критий бляхою. На подвір'ї були одноповерхові на підвалах, муровані служби. 1899 нащадки І.-Б. Вержбицького продали садибу почесному громадянину, купцю Ю. Орєхову, який володів нею до 1913. На його замовлення 1900—01 проведено будівельні роботи. Проект надбудови наріжного будинку і підписку про нагляд за спорудженням нового на місці флігеля надав арх. І. Ніколаєв.
В червні 1900 отримано дозвіл на спорудження. На місці розібраного флігеля на вул. Несторівській зведено чоти-риповерховий будинок, триповерховий будинок на вул. Фундуклеївській надбудовано і оформлено як один об'єм з новобудовою, який утворив у плані замкнене каре з проїздом у двір з вул. Несторівської. На першому поверсі будинку містилися магазини, ательє, на інших — чотири- і восьмикімнатні квартири. На подвір'ї споруджено мурований льох.
Після 1913 садиба перейшла у власність О. Дашкевича — юрисконсульта Київського благодійного товариства. Після націоналізації будинку квартири пристосовано під комунальні. Частину приміщень з 1920-х рр. займала трудова школа, після війни — жіноча школа № 46. У 1951 її приміщення частково перебували в аварійному стані. 1952 й 55 проведено капітальний ремонт і перепланування приміщень у зв'язку з об'єднанням жіночої та чо-ловічої шкіл та необхідністю створення додаткових санітарних вузлів. Первісну анфіладну систему планування поверхів змінено під час реконструкції 1950-х рр.
Чотириповерховий з підвалами, мурований, тинькований, у плані являє каре. Дах двосхилий на головних крилах, односхилий на дворових.
Фасади оформлено у стилі неоренесанс. Композиція фасаду на вул. Б.Хмельницького симетрична відносно центральної осі. Пари бічних віконних осей акцентовано розкріповками, які завершено аттиками (бані не збереглися). Розкріповки виділено канелюрованими пілястрами композитного ордера на рівні другого-третього поверхів та насиченим ліпленим декором. Композиція фасаду на вул. І. Франка має сліди перебудов 20 ст.
У кількох приміщеннях збереглися ліплені розетки на стелях, розвинені карнизи з модульйонами, паркетні підлоги.
Будинок — зразок прибуткової житлової споруди з інтенсивним використанням площі земельної ділянки.
У 1920—30-х рр. у квартирі № 10 проживав Шапошников Володимир Георгійович (1870—1952) — хімік-технолог, акад. ВУАН (з 1922), член німецького та американського хімічних това-риств, Міжнародного союзу хіміків-колористів, завідувач кафедри (1899-1919) й декан хімічного відділення (1906-09, 1911-15), завідувач кафедри технології органічного синтезу (1947-49) Київського політехнічного інституту, член Комісії з вироблення законопроекту про заснування УАН (1918).
У період проживання за цією адресою — керівник хіміко-технологічної секції Другого відділу ВУАН і член низки академічних комісій, зокрема — для вивчення природних багатств України (з 1926). 1913—34 — завідувач кафедри товарознавства Київського комерційного інституту (з 1919 — Інститут соціально-економічних наук, з 1920 — Інститут народного господарства). Одночасно викладав і в інших навчальних закладах Києва: КПІ, університеті. Заснував Київський шкіряний технікум (1923). 1928 організував хіміко-техно- логічну лабораторію ВУАН, яку 1934 було переведено до Інституту хімічної промисловості ВУАН (з 1939 — Інститут органічної хімії АН УРСР, тепер — НАН України). Директор цього закладу 1934—38, потім — завідувач відділу волокнистих речовин та барвників (до 1939). 1942 виїхав до Праги, де жив його син. Після повернення мешкав на сучасній вул. Б. Хмельницького, 42, квартира № 9, у кін. 1930-х рр. — на бульв. Т. Шевченка, 34/11, квартира № 23.
Тепер — житлово-офісний будинок з торговельними приміщеннями і рестораном на першому поверсі [1850].

541.3. Житловий будинок 1876—1901, в якому проживав Шапошников В. Г.
(архіт., іст.). Вул. Б. Хмельницького, 31/27. На розі з вул. І. Франка, на червоних лініях забудови. Відіграє роль містобудівного акценту на перехресті вулиць. Первісно ділянка входила до складу великої садиби, яка включала також сучасну садибу на вул. І. Франка, 29. У 1870 Міська управа передала ділянку безоплатно доброчинному Ки-ївському товариству допомоги нужденним, яке планувало побудувати тут притулок для бідних. У березні 1876 воно продало незабудовану садибу колезькому асесору А. Крижановському. Того ж року він звернувся до будівельного управління Міської управи за дозволом побудувати в садибі триповерховий будинок (сучасний № 31/27 на вул. Б. Хмельницького) і флігель (нині — вул. І. Франка, 29). До об'єднання вулиць Афанасьєвської і Несторівської (тепер вул. І. Франка) мала номер 27/1, до 1899 — вул. Несторівська, 23/27. На ділянці, згідно з проектом, були побудовані: по лінії вул. Фундуклеївської — триповерховий будинок, за ним — двоповерховий флігель. На вул. Несторівську виходив бічний фасад будинку і чоловий фасад флігеля. Проекти будинку і флігеля виконав арх. Хойнацький. Керував будівельними роботами арх. П. Спарро. Невідомо, до якого часу власником забудованої ним садиби був А. Крижановський. 1884 цю садибу перепродав дворянину
-Б. Вержбицькому новий власник — П. Комарович. У період з 1885 до 1893 змін у забудові садиби не сталося. На розі вулиць Фундуклеївської та Несторівської стояв мурований, триповерховий на підвалах будинок, критий бляхою. Флігель на вул. Несторівській двоповерховий, мурований, критий бляхою. На подвір'ї були одноповерхові на підвалах, муровані служби. 1899 нащадки І.-Б. Вержбицького продали садибу почесному громадянину, купцю Ю. Орєхову, який володів нею до 1913. На його замовлення 1900—01 проведено будівельні роботи. Проект надбудови наріжного будинку і підписку про нагляд за спорудженням нового на місці флігеля надав арх. І. Ніколаєв.
В червні 1900 отримано дозвіл на спорудження. На місці розібраного флігеля на вул. Несторівській зведено чоти-риповерховий будинок, триповерховий будинок на вул. Фундуклеївській надбудовано і оформлено як один об'єм з новобудовою, який утворив у плані замкнене каре з проїздом у двір з вул. Несторівської. На першому поверсі будинку містилися магазини, ательє, на інших — чотири- і восьмикімнатні квартири. На подвір'ї споруджено мурований льох.
Після 1913 садиба перейшла у власність О. Дашкевича — юрисконсульта Київського благодійного товариства. Після націоналізації будинку квартири пристосовано під комунальні. Частину приміщень з 1920-х рр. займала трудова школа, після війни — жіноча школа № 46. У 1951 її приміщення частково перебували в аварійному стані. 1952 й 55 проведено капітальний ремонт і перепланування приміщень у зв'язку з об'єднанням жіночої та чо-ловічої шкіл та необхідністю створення додаткових санітарних вузлів. Первісну анфіладну систему планування поверхів змінено під час реконструкції 1950-х рр.
Чотириповерховий з підвалами, мурований, тинькований, у плані являє каре. Дах двосхилий на головних крилах, односхилий на дворових.
Фасади оформлено у стилі неоренесанс. Композиція фасаду на вул. Б.Хмельницького симетрична відносно центральної осі. Пари бічних віконних осей акцентовано розкріповками, які завершено аттиками (бані не збереглися). Розкріповки виділено канелюрованими пілястрами композитного ордера на рівні другого-третього поверхів та насиченим ліпленим декором. Композиція фасаду на вул. І. Франка має сліди перебудов 20 ст.
У кількох приміщеннях збереглися ліплені розетки на стелях, розвинені карнизи з модульйонами, паркетні підлоги.
Будинок — зразок прибуткової житлової споруди з інтенсивним використанням площі земельної ділянки.
У 1920—30-х рр. у квартирі № 10 проживав Шапошников Володимир Георгійович (1870—1952) — хімік-технолог, акад. ВУАН (з 1922), член німецького та американського хімічних това-риств, Міжнародного союзу хіміків-колористів, завідувач кафедри (1899-1919) й декан хімічного відділення (1906-09, 1911-15), завідувач кафедри технології органічного синтезу (1947-49) Київського політехнічного інституту, член Комісії з вироблення законопроекту про заснування УАН (1918).
У період проживання за цією адресою — керівник хіміко-технологічної секції Другого відділу ВУАН і член низки академічних комісій, зокрема — для вивчення природних багатств України (з 1926). 1913—34 — завідувач кафедри товарознавства Київського комерційного інституту (з 1919 — Інститут соціально-економічних наук, з 1920 — Інститут народного господарства). Одночасно викладав і в інших навчальних закладах Києва: КПІ, університеті. Заснував Київський шкіряний технікум (1923). 1928 організував хіміко-техно- логічну лабораторію ВУАН, яку 1934 було переведено до Інституту хімічної промисловості ВУАН (з 1939 — Інститут органічної хімії АН УРСР, тепер — НАН України). Директор цього закладу 1934—38, потім — завідувач відділу волокнистих речовин та барвників (до 1939). 1942 виїхав до Праги, де жив його син. Після повернення мешкав на сучасній вул. Б. Хмельницького, 42, квартира № 9, у кін. 1930-х рр. — на бульв. Т. Шевченка, 34/11, квартира № 23.
Тепер — житлово-офісний будинок з торговельними приміщеннями і рестораном на першому поверсі [1850].