Приблизно у 1840-х рр. він збудував у садибі двоповерховий будинок мішаного типу, вирішений у стилі пізній класицизм. Згідно із заповітом власника, 1872 садибу було продано, а гроші направлено до Aкадeмц мистецтв у Pимi для сплати щорічних стипендій. Майно Л. Станзані купив поміщик Чернігівської губ., відомий меценат і колекціонер В. Tарновcький. У 1879— 99 ділянка належала родині інж.-технолога В. Коссовського, який здійснював тут будівництво за власними проектами. У Коссовських садибу придбало Київське літературно-артистичне товариство (КЛAT), на замовлення якого 1900 проект будинку виконав арх. В.Ніколаєв, але роботи не було проведено. Будівництво здійснив новий власник Ф. Міхельсон. Aвтор проекту — арх. Е. Брадтман. На момент спорудження будинок вважався одним з найбільших у Києві. Деякий час він відіграв роль містобудівної домінанти, височів над сусідніми дво-, триповерховими будівлями.
Об’ємно-просторове вирішення будинку стало для Києва унікальним: каре з тильними бічними крилами та бічне засклення сходової клітки дозволили збільшити ефективність використання ділянки. Будинок являв собою багатосекційну прибуткову споруду, значну частину приміщень якої займали квартири з пишним декоративним оздоблення і всіма вигодами. В окремих приміщеннях містились офіси. У чоловому об’ємі здавалося дев’ять квартир, у тильному — 20 квартир. Під площею двору містилися муровані споруди перекриті склепіннями — льодовні, комори, сараї.
За проектом проектно-кошторисної контори Міськжитлуправління проведено ремонт головного будинку.
Головний будинок. На червоній лінії забудови вулиці. П’ятиповерховий, мурований, тинькований, пофарбований, у плані являє каре з тильними бічними крилами, багатосекційний. Планування першого поверху коридорного типу, в центральних об’ємах двобічне, у бічних — однобічне. Перекриття пласкі. Дах двосхилий, покрівля бляшана.
Композиція чолового фасаду симетрична. Центральну частину виділено розкріповкою, акцентованою великомасштабною аркатурою п’ятого поверху. Членування по горизонталі четвертого—п’ятого поверхів виявлено лопатками, по вертикалі над другим поверхом масивним гуртом, другого—третього поверхів — поясками, рустуванням.
На центральній осі розташовано прямокутний отвір проїзду, над ним на рівні другого поверху — півциркульне вікно з багатодільним заповненням в обрамленні масивного архівольта. Перший поверх прорізано великими вітринами.
Прямокутні віконні прорізи прикрашено замковими каменями, на третьому поверсі акцентовано трикутними сандриками на кронштейнах, на четвертому — дугоподібними сандриками. У простінках вікон другого поверху вміщено стилізовані півколони. На п’ятому поверсі в центральній розкріповці вікна з півциркульними перемичками оформлено широкими архівольтами, пари вікон об’єднано півциркульними орнаментованими архівольтами, що спираються на лопатки. У полі між архівольтами на осях простінків вміщено розетки. Фасад завершують аркатурний фриз та профільований карниз. У декорі також використано змодельовані в цеглі підвіконні полички, надвіконні вставки тощо. Насиченість декоративного оздоблення зростає від першого до останнього поверху. Композиція дворового фасаду чолового об’єму ритмічна. На рівні верхніх поверхів фасад членовано лопатками, на рівні першого—третього — оформлено дощаним рустуванням. Прямокутні віконні прорізи акцентовано рельєфними клинчастими перемичками. Композиція аналогічно оформлених фасадів бічних об’ємів симетрично-осьова, підкреслена центральними ризалітами. Центральну частину чолового фасаду центрального дворового об’єму виділено розкріповкою на три віконні осі. Вертикальні членування виявлено лопатками. Cтіни першого—другого поверхів рустовано. Прямокутні віконні прорізи акцентовано рельєфними клинчастими перемичками та підвіконними фільонками. На центральній осі розміщено широкий прямокутний вхідний отвір з тридільною фрамугою, увінчаний сандриком. Дверне заповнення дерев’яне, тристулкове, прикрашене різьбленням. Над приямком до входу перекинуто місток з балюстрадною огорожею.
Під двором збереглися муровані підвали, перекриті склепіннями.
Будинок — характерний зразок київської архітектури з елементами поширеного в кін. 19 — на поч. 20 ст. неоруського стилю.

Флігель. Розташований паралельно фасадному будинку, утворює замкнену забудову садиби.
П’ятиповерховий, цегляний, в плані Н-подібний, тинькований, пофарбований. Декорування спрощене, відповідає оформленню дворових фасадів головного будинку. Над приямком флігеля до парадного входу перекинутий місток з цементною огорожею із балясин. Отвір дверей прямокутний, широкий, акцентований сандриком. Дверне заповнення дерев’яне, тристулкове, збереглася одна автентична стулка, прикрашена різьбленням. Над дверима — стаціонарне тридільне вікно. Центральну вісь головного фасаду виділено ризалітом на три віконні прорізи. Вертикальне членування фасадів підкреслено пілястрами. Стіни першого—другого поверхів оформлено дощаним рустом, віконні прорізи прямокутні, акцентовані трапецієподібними сандриками, підвіконні фільонки геометричні.
Під двором збереглися цегляні підвали, перекриті склепіннями.
Садиба — зразок комплексної житлової забудови у стилі історизм.
1904-12 у садибі містився Київський клуб автомобілістів — перше в місті об’єднання автолюбителів, засноване 1904. Клуб рекламував нові марки автомобілів, організовував виставки, брав участь у всеросійських автопрогонах. При клубі були гараж, майстерня, пункт прокату й автомагазин «Стріла». У діяльності об’єднання брав участь київський міський голова І. Дьяков, лікар і громадський діяч Є. Гарнич-Гарницький та ін. Пізніше клуб розміщувався на Хрещатику.
У 1910-х рр. у садибі містилося Київське товариство мистецтва та літератури. Товариство проводило літературні й музичні тематичні вечори, лекції, концерти, влаштовувало аматорські спектаклі. З 1912 при ньому діяло театральне училище. Серед активістів були літературознавці Г. Александровський та В. Перетц, директор Міського музею М. Біляшівський, режисер М. Попов, актори І. Дуван-Торцов, М. Радин, художник К. Бахтін, композитор О. Каневцов, скульптор Еліо Саля, журналісти М. Ніколаєв, В. Чаговець, Г. Шварц (Бостунич), інженер І. Хижняков та ін. З 1910 у садибі розміщувалася приватна жіноча гімназія О. Титаренко.
Серед педагогів гімназії була викладачка російської і французької мов Зелінська-Луначарська Софія Миколаївна (1875—1942), яка разом з чоловіком М. Луначарським (братом А. Луначарського) брала активну участь у соціалдемократичному русі, громадському та культурному житті Києва. З 1920 — діячка радянських органів освіти.
1910-14 у гімназії навчалася Тарасова Алла Костянтинівна (1898—1973) — актриса, народна артистка СРСР (з 1937), Герой Соціалістичної Праці (1973). Народилась у Києві в сім’ї лікаря військового госпиталю К. Тарасова. 1906—10 навчалась у жіночій гімназії на Печерську по вул. Різницькій, 2/34 (див. ст. 55). З періодом навчання у гімназії О. Титаренко пов’язані ранні театральні враження майбутньої актриси. В травні 1912 у Києві відбулися гастролі Московського художнього театру, тут А.Тарасова вперше побачила спектакль колективу, з яким згодом пов’язала всю свою творчу долю. Навчаючись у гімназії, підтримувала близьке знайомство з С. Зелінською-Луначарською, з якою листувалась і пізніше, вже відомою актрисою. Після закінчення гімназії А. Тарасова поступила до театральної школи при МХТі.
У 1910-х рр. в садибі також містилося Правління Київського округу шляхів сполучення, у 1920-х рр. — Управління внутрішніх водних шляхів Дніпровського басейну, Київське бюро Регістру СРСР, Верхньодніпровський комітет рятування на водах.
Тепер — житлово-офісний будинок, перший поверх — торговельний [1864].