Історія садиби простежується з 1847. Її дерев’яну забудову складали житловий будинок, флігель та кузня. З 1864 садибна ділянка належала київському міщанину Р. Щербині. 1884 на червоній лінії вулиці зведено одноповерховий дерев’яний будинок № 59 (знесений 1958). Флігель, що зберігся до нашого часу, збудовано дружиною сина Р. Щербини — Григорія У. Щербиненковою 1896; інші два будинки — 1912—15 наступною власницею садиби Е.-К. Валькер, дружиною статського радника Г. Валькера. До 1919 садиба належала її нащадкам (синам та братам).
Житловий будинок, 1912—15 (№ 59-б). У глибині садиби, паралельно червоній лінії забудови вулиці. 1922 будинок націоналізовано, переплановано під комунальні квартири. Капітальні ремонти проведено 1954 (перебудовано кухні, переставлено груби, замінено сантехнічне устаткування, встановлено газові плити, влаштовано ніші), 1965 (розібрано печі, встановлено газові колонки), 1969 (проведено центральне опалення та гаряче водопостачання). Ремонти здійснено 1971, 1980 та 1987. П’ятиповерховий з підвалом, мурований, у плані прямокутний, односекційний. Планування двобічне. Двомаршові кам’яні сходи розміщено на центральній поперечній осі плану. Перекриття пласкі, збірні залізобетонні. Дах двосхилий на дерев’яних кроквах, покрівля бляшана.
Чоловий фасад виконано у модернізованих формах стилю неоренесанс. Композиція центрально-осьова, асиметрію зумовлює прямокутний отвір проїзду з правого боку. Центральна одноосьова розкріповка — з підвищеним зубчастим завершенням у формі мерлонів. Особливої виразності силуету надають два бічні високі стовпчики. Розкріповку над отвором входу прорізано великими прямокутними вікнами сходової клітки. Її вертикаль у поєднанні зі значною висотою п’ятиповерхової споруди підкреслює вертикалізм композиційного рішення, підсилений пропорціями дещо звужених прорізів вікон із клинчастими лучковими перемичками. Перший поверх з напівпідвалом вирішено як масивну цокольну основу, підкреслену пропорціями майже квадратного вікна та отвору проїзду. Від вище розташованих поверхів їх відділено профільованим гуртом, в оздобленні якого застосовано мотив зубчиків. Образне рішення значно підсилюють трилопатеві та портьєрні архівольти над вікнами відповідно четвертого і другого поверхів, характерне для стилю модерн оздоблення підвіконних фільонок, вінцевого фриза та ін. Тильний фасад вирішено у спрощених формах: гладінь стіни прорізано ритмом лучкових вікон; горизонталі акцентовано гуртом між другим і третім поверхами, вінцевим карнизом.
Житловий будинок, 1912—15 (№ 59-в). У третьому ряді забудови ділянки, паралельно червоній лінії вулиці.
П’ятиповерховий з підвалом, мурований, у плані прямокутний. Односекційний, двомаршові сходи розташовано на центральній поперечній осі плану. Планування двобічне. Перекриття пласкі, дерев’яні, залізобетонні. Дах двосхилий, покрівля бляшана. Збудований в архітектурних формах стилю модерн. Композиція чолового фасаду симетрична відносно центральної осі, яку виявлено розкріповкою та еркером другого—п’ятого поверхів. На центральній осі розміщено прямокутний отвір головного входу, еркер прорізано широкими вікнами сходової клітки — прямокутними та півциркульним над вхідним отвором. Обабіч еркера фасад членовано ритмом двостулкових вікон і балконних дверей. Орнаментально вирішено підвіконні фільонки та гурт на рівні фрамуг вікон четвертого поверху у вигляді широкої стрічки з п’яти горизонтальних валиків. Фасад увінчано спрощеним тягнутим карнизом, лінію якого підкреслено зубчастим фризом. Рішення у стилі модерн підкреслено рослинним орнаментальним мотивом рисунка металевих огорож балконів, який зберігся також в опорядженні сходової клітки.
Тильний фасад вирішено у спрощених утилітарних формах. Бічні торці глухі.
Флігель, 1896 (№ 59-а). На невеликій відстані від червоної лінії забудови вулиці. Збудовано за проектом арх. О.Дубицького.
Двоповерховий, мурований, у плані прямокутний. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Двомаршові сходи розміщено вздовж північного торця у чоловій частині споруди. Підмурки стрічкові. Перекриття пласкі. Дах двосхилий, покрівля бляшана.
Чоловий (західний) фасад виконано в утилітарних формах цегляного стилю із застосуванням класицистичних елементів. Композиція дуже спрощена. Гладінь цегляного мурування стіни прорізано ритмом рідко розташованих прямокутних вікон з клинчастими перемичками, завершених горизонтальними профільованими сандриками на консолях. Стіну увінчує масивний тягнутий карниз. Смугу спрощеного фриза підкреслено зубчиками, мотив яких присутній в оздоблені сандриків над вікнами першого поверху. Північний та південний торцеві фасади глухі.
Садиба — частково збережений комплекс житлових споруд, на оформленні якого позначився вплив стилю модерн. У 1910—30-х рр. у квартирі № 5 на третьому поверсі проживав Пфейффер Георгій Васильович (1872—1946) — математик, акад. УАН (з 1920), директор об’єднаного Інституту математики і фізики АН УРСР (в евакуації, 1941 — 44), член низки вітчизняних і міжнародних наукових товариств.
У роки проживання за цією адресою викладав у Київському університеті (з 1900, з 1909 — професор, з 1944 — завідувач кафедри). 15 грудня 1920 призначений директором новоутвореного Інституту чистої математики, який на поч. 1921 було перейменовано на комісію чистої (вищої) математики. З 1921 — дійсний член науково-дослідної кафедри чистої математики, голова комісії з ревізії справ УАН. 1934—46 — завідувач відділу математичного аналізу Інституту математики АН УРСР. За дорученням ВУАН не раз представляв українську науку на міжнародній арені, брав участь у роботі Міжнародного конгресу математиків у Болоньї (Італія, 1930), математичних конгресів у Москві (1929), Харкові (1930) та Ленінграді (1934).
Працював над дослідженням теорії диференціальних рівнянь з частинними похідними. Побудував всі диференціальні оператори, що переміщують інтеграли лінійних однорідних диференціальних рівнянь з частинними похідними першого порядку (це дало змогу узагальнити відомий метод Якобі інтегрування диференціальних рівнянь). Мешкав також на поч. 20 ст. на вул. Володимирській, 45; у кін. 1930-х — на поч. 1940-х рр. на сучасній вул. М. Коцюбинського, 11, квартира № 23.
Тепер — житлово-офісні приміщення [1866].