На розі з вул. Пушкінською, на червоних лініях забудови вулиць. Споруджувався у кілька етапів. Первісний об'єм із прибудовою у дворі зведено на межі з садибою на вул. Б. Хмельницького за проектом арх. В. Ніколаєва, складеним 1888. У березні 1892р. арх. О. Кривошеєв приступив до розширення об'єму до рогу вул. Пуш- кінської, у червні того ж року розпочав будівництво наступної черги вздовж вул. Пушкінської. Під час Великої Вітчизняної війни зазнав значних пошкоджень, 1950 відбудований у первісному вигляді. У кін. 1970-х рр. капітально відремонтований, у фронті вул. Пушкінської зроблено нову чотириповерхову прибудову, декоровану подібно до основного об'єму. Цоколь будинку і головний портал облицьовано полірованим каменем. Після реконструкції тут розмістилося Радіотелеграфне агентство України (РАТАУ).
Триповерховий з підвалом, мурований, у плані П-подібний зі зрізаним наріжжям і чотириповерховою, у плані квадратною прибудовою вздовж вул. Пушкінської. Планування коридорного типу з однобічним (у дворовому крилі) та двобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі. Дах над основними крилами двосхилий, покрівля бляшана.
Чолові фасади оформлено у стилі неоре- несанс з елементами цегляного стилю. Композиція фасаду на вул. Б. Хмельницького асиметрична. Основу її складає первісний симетричний фасад на десять віконних осей з бічними двохосьовими розкріповками, добудований за принципом центрально-осьової симетрії вісьмома віконними осями, дві з яких розкршовано, та додатковими трьома осями з розкріповкою прилеглої до зрізаного наріжжя. Розкріповки підкреслено наріжними лопатками другого—третього поверхів і аттиковими стінками з підвищеними півциркульними отворами над двохосьовими части-нами. Прясла фасаду між розкріповками на рівні третього поверху членовано фільончастими лопатками у простінках метрично прорізаних прямокутних вікон. По вертикалі стіну розділено міжповерховими та підвіконними гуртами, уступом облицьованого гранітом цоколю, завершено простим карнизом з поясом дентикул. Орнаментальний аркатурний фриз виконано у цеглі. Простінки та лопатки на рівні вікон другого поверху рустовано. Віконні прорізи — прямокутні, у роз- кріповках увінчані сандриками — трикутно-двораменними на другому поверсі та горизонтальними на третьому. Великі вітринні прорізи першого поверху облямовано профільованими лиштвами. Широкий вхідний портал у центральній двохосьовій розкріповці оформлено глибокою прямокутною пласкою нішею з гранітною лиштвою. Декор доповнюють ажурні огородження восьми балконів і даху. Аналогічно декороване зрізане наріжжя з двома балконами увінчано фігурним аттиком з півциркульним прорізом.
Будинок — важлива містобудівна ланка історичної забудови вулиць Б. Хмельницького та Пушкінської.
Замовник будівництва і власник домоволодіння Г. Гладинюк — відомий київський підприємець і доброчинник. Походив із кріпосних селян, але зумів розбагатіти, став купцем 1-ї гільдії. Помер 1911. Згідно з заповітом, його нерухомість належало використати на матеріальне забезпечення заснованих ним добродійних закладів.
У цьому будинку влаштував готель, який містився на двох верхніх поверхах. На першому поверсі були ресторан і торговельні приміщення. Заклад Г. Гладинюка належав до чотирьох кращих готелів Києва. У ньому зупинялися зазвичай поміщики, цукрозаводчики та провінційні чиновники. З огляду на його сусідство з Театром Бергоньє (тепер Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки) тут проживали відомі актори. Зокрема, у серпні 1896 — знаменита російська драматична актриса Г. Федотова, яка тоді гастролювала в Києві.
До липня 1908 (часу придбання у Києві садиби на вул. Паньківській, 9) у цьому готелі після закінчення магістерського курсу Університету св. Володимира та переїзду до Львова (1894) неодноразово зупинявся Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934) — історик, літературознавець, письменник, публіцист, громадський і державний діяч; голова Української Центральної Ради (1917—18), акад. ВУАН (з 1923) та Ан СРСР (з 1929), голова Історичної секції ВУАН (1924—31).
У ці роки — професор кафедри історії України Львівського університету (1894—1914), дійсний член, голова (1897—1913) Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства у Києві (1907— 18). Редактор «Записок» НТШ (1895— 1913), «Записок Українського наукового товариства у Києві» (1908—14), «Лі-тературно-наукового вістника» (1898—
1912) . Організатор наукової та видавничої справи в Україні. Засновник власної наукової школи, початок якої покладено у Львові, традиції продовжено в Києві. Автор понад 2 тис. праць, серед яких фундаментальні «Історія України-Руси» (в 10-ти томах; 1898— 1936) та «Історія української літератури» (в 6-ти томах; 1923—26, 1995), популярних книг, підручників, художніх творів.
Візити до Києва особливо тривалими стали у 1906—08 і були пов'язані з науковими, видавничими, громадськими справами — організаційними заходами з перенесення до Києва редакції «Літературно-наукового вістника», розбудовою Українського наукового товариства у Києві та його видань, засіданнями товариства, тісною співпрацею зі щоденною українською газетою «Рада», поданням своєї кандидатури на посаду професора Університету св. Володимира, заснуванням у Києві Товариства підмоги українській літературі, науці і штуці, виданням власних творів, зустрічами з рідними (з 1905 у Києві мешкала мати, сестра, небожі), друзями, українськими меценатами В. Симиренком,
В. Леонтовичем, Є. Чикаленком та ін. Неодноразово про свій побут в готелі М. Грушевський згадує у щоденнику за
1904— 10. Збережені джерела однозначно засвідчують про його проживання в ньому в 1905, серпні, вересні, грудні 1906, вересні 1907. Одним із улюблених номерів був «великий і дорогий» № 46, зупинявся історик і в № 44.
У радянський час будинок використовувався для розміщення різних закладів. У серпні 1920 тут було відкрито «Сільбуд» (селянський будинок) — готель для селян, поєднаний з культурно- просвітницьким центром. До комплексу «Сільбуду» входили: музей, бібліотека, лекційна зала, зразкові майстерні та медпункт. Стіни зал, коридорів та сходів було розписано живописом на сюжети сільського життя. Виконавці — група київських художників на чолі з М. Бурачеком (розписи не збереглися).
1919— 25 (з перервами) у будинку містилася редакція щоденної газети «Більшовик» — органа Київського губкому КП(б)У. 1925 злилася з газетою «Пролетарскаяправда». У газеті публікували свої твори письменники М. Бажан, Г. Косинка, О. Корнійчук, І. Ле, Гео Шкурупій, Ю. Яновський та ін.

Навколо редакції об'єдналися молоді письменники і художники, які утворили літературно-мистецьку групу «Гроно», що діяла 1920—21. До неї входили письменники Д. Загул, Г. Косинка, М. Любченко (Кость Котко), Ю. Меже нко, В. Поліщук, М. Терещенко, П. Филипович, Г. Шкурупій, художники М. Бурачек, В. Левандовський, Г. Нарбут, А. Петрицький та ін. Серед них були як представники авангарду, так і «неокласики». Вони декларували свою головну ідею як «мистецтво для людей, для життя», мистецький метод, як щось середнє між імпресіонізмом і футуризмом, відмежовуючись від пролеткультівців. У цьому будинку відбувалися збори членів об'єднання, літературно-мистецькі вечори. У листопаді
1920 воно випустило збірник «Гроно», в якому опублікувало своє «Credo» і твори учасників. Розбіжності в ідейно- естетичних пошуках призвели до розпаду групи.
1932— 39 у будинку містилася редакція щоденної вечірньої газети «Більшовик» — органа Київського горкому КП(б)У і Київської міськради. 1939 влилась у газету «Пролетарська правда».
У 1930—40-х рр. в будинку містилася Республіканська рада профспілок (Укрпрофрада).
1941, під час оборони Києва від німецьких агресорів, тут містився кореспондентський пункт газети «Комсомольская правда». З липня до серпня 1941 з цим пунктом співпрацював як військовий кореспондент Гайдар Аркадій Петрович (справж. — Голіков; 1904—41) — дитячий письменник, автор широковідомої повісті «Тимур та його команда», оповідання «Чук і Гек». Регулярно публікував у газеті свої нариси, присвячені обороні Києва: «Діти і війна», «Біля переправи» та ін. Після здачі Києва воював у партизанському загоні, загинув у бою біля Канева. Ім'я письменника носить одна з вулиць Києва.
Тепер перший поверх займають установи і торговельні заклади [1837].