Ділянка межує з ділянками Міськради та Центрального універмагу на вул. Хрещатик, відокремлена від розташованих вище на вул. Пушкінській житлових будинків підпірною стіною заввишки бл. 4 м. Між будівлями колишньої гімназії та універмагу в 1950-і рр. збудовано вузьку адміністративну будівлю-вставку з двома проїздами.
Історія садиби простежується з кін. 1840-х рр., коли її власником був поручик корпусу лісничих О. Юров, який продав ділянку у 700 кв. сажнів з публічних торгів надвірному раднику М. Судієнку. Той, за купчою від 25 вересня 1852, продав за 18 тис. крб. муровані двоповерхові будинок і флігель, а також дерев’яний сарай Київському губернатору (до 1852) І. Фундуклею. 1859 у відповідь на звернення киян та тодішнього Київського генерал-губернатора І. Васильчикова І. Фундуклей передав ці будинки у сухих та простих формах казенного класицизму місту для влаштування в них жіночого училища, додавши до цього дару 31 тис. крб. у відсоткових паперах та деякі менші суми для підтримування будівель та самого училища. Урочисте відкриття першого в Південно-Західному краї жіночого училища відомства імператриці Марії Олександрівни, яке за височайшим наказом здобуло назву Фундуклеївського, відбулося 7 січня 1860. З 1862 училище стало першою в Російській імперії жіночою гімназією. Спочатку заняття відбувались у двоповерховому флігелі. 1860 на ремонт і пристосування двоповерхового будинку дав гроші (2,5 тис. крб.) І. Фудуклей. У зв’язку з постійним зростанням кількості учениць 1875 за проектом арх. О. Беретті зроблено прибудову у дворі гімназійної садиби, 1876—77 арх. О. Шіле розширив класні приміщення (на ці роботи І. Фундуклей знову виділив 10 тис. крб.). Структура плану споруди складалася поступово, внаслідок добудов й перебудов. До первісних будинків з вузькими, довгими коридорами, які виходили безпосередньо на вул. Кадетську (тепер — вул. Б. Хмельницького), за проектами архітекторів В.Беретті та О. Шіле з двору добудовано ряд поєднаних зі старими будинками приміщень, прибудовано флігель на вул. Пушкінській з чоловим фасадом на дев’ять віконних осей. 1892 під керівництвом архітектора гімназії (1889—94) К. Тарасова споруджено вставку з вестибулем, яка об’єднала в один об’єм вже розширені корпуси. До вестибулю вели три великі аркові отвори на чоловому фасаді. Вхідний арковий отвір ліворуч від вставки вів до малого вестибулю зі сходами на другий поверх. Утворено й актову залу. Реконструкцію провела будівельна контора Л. Гінзбурга, яка зменшила, в благодійних цілях, виплату за роботи майже вдвічі. Тоді ж влаштовано домову церкву в ім’я рівноапостольної св. Марії Магдалини.
На поч. 1900-х рр. будинок гімназії являв двоповерхову споруду з довгим (бл. 30 м) фасадом, що складався з двох несиметричних крил та центральної підвищеної вставки на три віконні вісі. Горизонтальні членування двох первісно відокремлених частин не збігалися, що обумовлено уклоном вулиці (ця особливість збереглась і в сучасному будинку). Фасади було вирішено у стилі неоренесанс. Крила будинку увінчував антаблемент з фасційованого архітрава та профільованого карниза. Другий поверх відокремлював карниз.
Вінцевий антаблемент і міжповерховий карниз великого виносу підтримували рідко розставлені в простінках пілястри, на другому поверсі — з коринфськими капітелями. Прямокутні вікна другого поверху було оформлено архівольтами з гладенькими люнетами та увінчано горизонтальними сандриками. На першому поверсі віконні прорізи з арковими перемичками обрамлювали півциркульні профільовані архівольти. Архітектурне вирішення чолових фасадів крил нагадувало (до майже повної тотожності на другому поверсі) оформлення збудованого у 1850-х рр. Кадетського корпусу. Рустований центральний ризаліт увінчував високий аттик, за яким було приховано горище центральної вставки. На другому поверсі ризаліту лопатки підтримували трикутний фронтон, розташований на тлі аттика, над середнім вікном. Фасад на вул. Пушкінській на дев’ять віконних осей без вхідного отвору було вирішено так само, як і чоловий. Фундуклеївська жіноча гімназія функціонувала до встановлення в Києві радянської влади. Потім тут розміщувалися інститут зовнішніх відносин, трудова школа, Перша хімічна профшкола та ін. 1943 споруду пошкоджено пожежею, після якої залишилися лише стіни. 1949—50 відновлено з надбудовою двох поверхів, прибудовами до обох крил вздовж вулиць Леніна (нині — вул. Б. Хмельницького) та Пушкінської. Проект розроблено Майстернею № 1 Державних архітектурних майстерень при Управлінні в справах архітектури м. Києва, автори проекту — архітектори О. Заваров та Р. Книжник.
Було наслідувано загальний характер попереднього архітектурного рішення, збережено принцип тектонічної й композиційної побудови фасадів. Довжина лівого крила чолового фасаду не змінилася, але прорізи на крайній лівій віконній осі закладено. Праве подовжене крило мало дев’ять віконних осей. Фасад на вул. Пушкінській подовжено, віконні прорізи частково закладено й перекомпоновано, влаштовано вхід та проїзд. Сандрики над вікнами другого поверху втрачено.
У будівлі розмістилися різні адміністративні та проектні установи Дирекції газопроводу «Дашава-Київ». 1951—52 на першому поверсі та в підвалах містився Будинок моделей одягу, інтер’єри якого проектувала та сама Майстерня № 1. Автор проекту інтер’єрів — арх. Н. Пінчук. Чотириповерховий, мурований, тинькований, у плані Г-подібний. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Головний вхід з вул. Б. Хмельницького веде до вестибуля з одномаршовими сходами. Перекриття вестибуля підтримують чотири стовпи. Навпроти вестибуля, з другого боку коридора розташовано тримаршові відкриті сходи, прохід до яких на всіх поверхах фланкують колони. На першому поверсі, зліва від вхідної групи, по чоловому фасаду міститься велика зала, запроектована як зала конференцій Дирекції газопроводу, потім використовувалась як демонстраційна зала Будинку моделей. Навпроти, по дворовому фасаду міститься ще одна зала (тепер поділена перегородками). До великої зали зліва прилягає квадратне приміщення з окремим входом з вулиці. Сходові клітки розташовано також з боку вул. Пушкінської — тримаршову, з окремим входом з вулиці, та у флігелі, з боку дворового фасаду — двомаршову, з входом із двору. Ще один вхід з вул. Б. Хмельницького влаштовано праворуч у прибудові, де також розміщено вузькі сходи з боку двору. Розбіжність рівнів підлог правого та лівого крила на 1,4 м компенсують східці в коридорах. У крилі на вул. Пушкінській влаштовано проїзд у двір. Над вестибулем розташовано поповерхові холи. Фасадну стіну холів третього та четвертого поверхів значно заглиблено, на третьому поверсі влаштовано вихід на лоджію, що утворює перекриття другого поверху. Конструкції — несучі поздовжні та поперечні цегляні стіни, фундаменти — стрічкові цегляні. Перекриття пласкі з залізобетонних плит по металевих балках. На рівні другого поверху будівлю укріплено залізобетонними поясами, додатково — металевими тяжами-анкерами. Підлоги дерев’яні паркетні, мозаїчні та з метласької плитки. Покрівля бляшана по дерев’яних кроквяних фермах. Архітектурні деталі відлито з білого бетону. Фасади вирішено в стилі неоренесанс з підкресленим горизонтальним членуванням.
Вінцевий антаблемент двоповерхової споруди став міжповерховим поясом. Таким самим поясом відокремлено третій поверх від четвертого. Антаблемент, що увінчує споруду, прикрашено модульйонами, які підтримують карниз великого виносу. В оформленні другого поверху коринфські капітелі пілястр замінено на доричні з оздобленим іоніками ехіном. На верхніх поверхах антаблементи підтримують пілястри, що йдуть з тим самим ритмом, але стоншуються до гори. На третьому поверсі капітелі пілястр доричні з дрібним, менш пластичним декором, на четвертому — композитні.
Потужні горизонтальні пояси антаблементів та пілястри, що їх підтримують, справляють враження довгих портиків, поставлених один на одного. На першому поверсі пілястри закладено, а ледь виступаючі з площини фасаду рустовані простінки та смуги над вікнами, увінчані роздільним карнизом, справляють враження важкої кам’яної конструкції, на яку спираються верхні поверхи. Всю площину фасадів оброблено під мурування з тесаних квадрів. Прямокутні вікна третього поверху обрамлено профільованими лиштвами, над вікнами четвертого поверху вміщено великі круглі розетки.
Центральну розкріповку на рівні двох верхніх поверхів оформлено шестиколонним коринфським портиком. Заглиблена за колонами портика стіна надає йому просторовості. Портик має нерівні інтерколумнії. По дві колони з обох боків притиснуті одна до одної так, що їх капітелі та бази торкаються. Стрункі коринфські колони з гладенькими фустами та високими капітелями підтримують фасційований архітрав та трикутний фронтон з гладеньким тимпаном й модульйонами. Площину фронтальної стіни портика розчленовано міжповерховим антаблементом. Центральну вісь підкреслено: на третьому поверсі — тридільним вікном з імпостами — доричними пілястрами, на четвертому — портальним оформленням аркового отвору та маленьким балкончиком.
Два нижні поверхи розкріповки вирішено як п’єдестал портика. На центральній осі розташовано вхід, оформлений порталом. Арка з півциркульною фрамугою в люнеті спирається на високий фриз з трьома круглими розетками, який підтримують доричні півпілястри обабіч вхідних дверей. Вікна нижнього поверху розкріповки оформлено як інші вікна першого поверху. На другому поверсі — прості прямокутні прорізи. Два нижні поверхи розкріповки рустовано. Арку порталу, прикрашену архівольтом, підкреслено рустуванням. Цоколь чолового фасаду складається з двох ярусів: нижнього, облицьованого пиляними гранітними плитами, й верхнього — рустованого. Яруси відокремлено гуртами. Архітектурні деталі вуличних фасадів вкрито орнаментом в стилі ренесанс. Це різьблення з іонік, астрагалів та листя на профілях карнизів та архівольтів, вертикальні орнаментальні композиції з квітів та ваз у фільонках лиштв та імпостах вікон, квіти та гірлянди у фільонках над вікнами, медальйонах.

541.35. Фундуклеєвська гімназія. Листівка Д. Маркова. 1911.
Обидва бічні входи на чоловому фасаді композиційно підкреслено. Над входом у правому крилі розміщено потужний горизонтальний сандрик на великих орнаментованих кронштейнах. На другому і третьому — об’єднані по вертикалі декоративним балкончиком, сандриком та фільонками віконні прорізи. За таким самим принципом вертикальної композиції на осі входу виділено вхідний отвір у лівому крилі. На першому поверсі дві широкі доричні пілястри з гладенькими ехінами підтримують антаблемент. На другому — між пілястрами міститься декоративна балюстрада, над арочним віконним прорізом — прикрашений декором з листя й розеток сандрик, над сандриком — овальний картуш. На третьому поверсі над вікном — орнаментований сандрик, над яким — декоративна фільонка. Бічний фасад на вул. Пушкінській вирішено аналогічно чоловому. Вхідний портал на четвертій та п’ятій осях оформлено двома арковими отворами (вхідні двері тільки на четвертій осі), фланкованими доричними пілястрами, які підтримують розкріпований антаблемент. На другому поверсі над порталом — між пілястрами два великі аркові вікна з профільованими архівольтами, акцентовані декоративними балюстрадами. На третьому поверсі —великі аркові вікна з орнаментованими архівольтами. Проїзд з лівого краю оформлено арковим отвором із замковим каменем, що перерізає архівольт. Дворовий фасад рустовано квадрами. Головний вхід оформлено портиком з чотирьох доричних пілястрів, на які послідовно спираються: антаблемент, декоративна балюстрада, арковий отвір з орнаментованими імпостами, увінчаний горизонтальним сандриком над архівольтом. По вертикалі фасад членує карниз над другим поверхом, завершує позбавлений декору антаблемент.
В інтер’єрах вестибуля та холів сходи вимощено мармуровими плитками, стіни прикрашено пілястрами, фільонками, рослинним орнаментом у стилі ренесанс. На плафонах стель та балках — композиції з вінків, розеток, прямокутних та круглих фільонок, класичні профільовані карнизи та бордюри. Своєрідністю й пишністю оформлення відзначаються інтер’єри Будинку моделей, вирішені у переплетенні композиційної основи стилю ренесанс та українських народних орнаментальних мотивів. В одному стилі виконано: двері, декоративні колонки, кіоски, торшери, тумби з вазами, рами величезних дзеркал, оформлення стін та плафонів, демонстраційний подіум, меблі та ін.
Будинок відіграє велике містобудівне значення в забудові двох провідних магістралей центральної частини — вулиць Б. Хмельницького та Пушкінської. Є цікавим зразком поєднання кількох різночасових об’ємів, зведених та реконструйованих відомими архітекторами 19 ст. й радянського періоду.
Навчальний заклад, що містився в будинку, носив ім’я свого засновника і почесного попечителя Фундуклея Івана Івановича (1804—80) — державного, громадського діяча, доброчинця, який володів цією садибою з серпня 1852. Походив з родини грека — підприємця. З раннього віку працював у державних структурах: 1811—14 — у Поштовому департаменті, 1814—18 — в експедиції державних податків, 1818—19 — в канцелярії Комітету державних міністрів, 1819—31 — в канцелярії статс-секретаря, з 1831 — чиновник з особливих доручень при Новоросійському і Бессарабському генерал-губернаторі (Одеса), з 1838 — Волинський віце-губернатор (Житомир). 12 квітня 1839 — 11 квітня 1852 — Київський цивільний губернатор (обійняв посаду 13 травня 1839). Жертвував гроші лікарням, школам, дитячим притулкам, на різноманітні доброчинні заходи, сприяв розвиткові освіти, приділяв увагу покращенню побуту ув’язнених.
У вересні 1859 подарував власний будинок з флігелем, дерев’яними службами і землею (загалом 700 кв. сажнів) на влаштування жіночого училища, зобов’язався вносити щорічно на його утримання 1,2 тис. крб. сріблом. Цей платіж він забезпечив власним маєтком — селищем Княже Звенигородського пов. Київської губ. (3,2 тис. десятин землі і 699 селян). 1876 пожертвував на добудову гімназії 10 тис. крб. Член Ради Інституту шляхетних дівчат. Коштом і за участю І. Фундуклея було видано книжки «Обозрение Киева в отношении к древностям» (1847), «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии» (1848), «Статистическое описание Киевской губернии» (1852). Почесний член Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (з 1843) і Київського університету (з 1849). 19 жовтня 1873 за доброчинну і просвітницьку діяльність Київська міська дума обрала його почесним громадянином Києва.
У 1852 призначений сенатором, до 1855 працював у Варшавському департаменті Державного Сенату, 1855—65 — державний контролер Царства Польського і голова Вищої рахункової палати, 1865—67 — віце-голова Державної ради Царства Польського. 1867—76 — член Державної ради Російської імперії (Санкт-Петербург), з 1869 був присутнім у Департаменті законів. З 1876 жив у Москві. Похований у Донському монастирі.
На перших уроках, що відбулися через чотири дні після урочистого відкриття жіночого училища, були присутні 40 учениць, серед яких — дочка генералгубернатора І. Васильчикова, яку він віддав сюди, щоб показати приклад. У кінці першого року навчання в училищі було 75, 1880 — 825 учениць. 1910, коли відмічалося 50-річчя навчального закладу, було підраховано, що загальна кількість гімназисток за цей час сягнула 33 тис. Сюди віднесено й тих, хто відвідував Подільське відділення гімназії, відкрите в січні 1861 на кошти, зібрані київськими купцями (1872 воно стало самостійною Києво-Подільською жіночою гімназією).
До навчання приймалися дівчата віком від 9 до 13 років. Повний курс мав шість років, існував ще й підготовчий клас для тих, хто був зовсім неграмотний. Викладалися Закон Божий, російська словесність, історія, географія, природознавство, арифметика, французька, німецька, польська мови, малювання, музика, танці, спів. Навчання було платним — 25 крб. в рік, але неімущі від грошових внесків звільнялися, за них платило засноване 1882 Товариство допомоги нужденним ученицям.
У грудні 1859 — липні 1888 першим директором училища і гімназії був Линниченко Андрій Іванович (1822—88) — історик літератури, вихованець Київського університету. З 1855 працював в університеті: ад’юнкт, секретар історико-філологічного факультету (1859— 64), викладач історії всесвітньої літератури (з 1863), доцент (з 1866), завідувач музею красних мистецтв і старожитностей і староста університетської церкви (з 1865). Одночасно — викладач російської словесності в училищі графині Є. Левашової (1855—60), Інституті шляхетних дівчат (1856—65), директор Києво-Подільської жіночої гімназії (1877—88).