Автори — ск. О. Олійник, арх. І. Ланько. Заг. вис. — 4,5 м, напівпостаті — 4,02 м, постаменту — 0,48 м, стилобата — 0,40 м.
Петровський Григорій Іванович (1878— 1958) — більшовицький партійний і радянський державний діяч. Родом з Харкова, працював робітником, з 1895 брав участь у соціал-демократичному русі в Харкові, Катеринославі, Маріуполі, Миколаєві, Донбасі. 1912—14 — депутат 4-ї Державної думи від робітничої курії Катеринославської губ., очолював більшовицьку фракцію, разом з якою був заарештований, до 1917 перебував на засланні у Туруханському краї. Під час революції за дорученням ЦК РСДРП(б) працював в Україні. 1917—19 — нарком внутрішніх справ РСФРР, один з організаторів ВЧК, ініціатор циркуляра про заручників. 1919—38 — голова ВУЦВК, 1920—38 — член Політбюро ЦККП(б)У, 1921–37 — заступник голови ЦВК СРСР, 1937—38 — заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. Провідник більшовицької політики в Україні у питаннях української державності, руйнування заможних селянських господарств тощо. З 1940 — заступник директора Музею революції СРСР. 1926 на честь «всеукраїнського старости» м. Катеринослав перейменовано на Дніпропетровськ. Ім'ям Г. Петровського названо вулицю в Києві.
Пам'ятник, виконаний з великих блоків сірого габро, встановлено на низькому стилобаті з чорного полірованого граніту.
Напівпостать зображеного під час виступу Г. Петровського конструктивно пов'язана з постаментом у формі трибуни, у нижній частині полірованого чолового боку якого — анотаційний напис накладними бронзовими літерами. Пластичний образ вирішено в реалістичній манері з лапідарним моделюванням форми, фактурним контрастом шліфованої та рустованої поверхонь. Конструктивність побудови підкреслюється незамаскованими швами гранітних блоків.
Пам'ятник пов'язаний з образним вирішенням архітектурного довкілля, передбачає круговий огляд [1030].