Перший пам'ятник М. Глінці з нагоди 100-річчя від дня його народження разом зі статуєю композитора і музикознавця О. Сєрова подаровано Києву 1904 Ермітажем за дорученням Міністерства Імператорського двору для встановлення на фронтоні Міського театру (тепер Національна опера України). У вересні 1904 Міська дума, вислухавши висновок ради Художнього училища, оголошений його директором акад. В. Ніколаєвим про мистецькі недоліки подарованих творів, ухвалила перетворити обидва на погруддя. Скульптури встановили у сквері навпроти театру, потім їх передали садовій комісії Думи, яка поставила їх в Марійському парку, згодом перенесли у пров. Обсерваторний (не збереглися).

Під час перебудови будинку Музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства у пров. Музичному (в глибині забудови початку вул. Прорізної, будинок зруйновано 1941) у центрі площі перед ним влаштували сквер, у центрі якого 1910 встановили пам'ятник М. Глінці (бронзове погруддя на п'єдесталі), споруджений коштом диригента і композитора, голови Київського відділення Російського музичного товариства О. Виноградського. Пам'ятник виконано за рисунком В. Ніколаєва: погруддя — в скульптурній і ліпній майстерні І. Рєпіна в Санкт-Петербурзі, лабрадоритовий п'єдестал — у київському мармуровому, лабрадоритному і гранітному закладі «П. Я. Ріццолаті і сини», що розміщувався на вул. Великій Васильківській, 32 (тепер вул. Червоноармійська). 1955, коли забудовувався зруйнований під час Великої Вітчизняної війни квартал, де містилося училище, пам'ятник перенесли до Першотравневого парку (тепер Міський сад).
Глінка Михайло Іванович (1804—57) — композитор, основоположник російської класичної музичної школи. Його опери «Іван Сусанін», «Руслан і Людмила» ставилися на сценах театрів України, в якій він бував двічі — 1823 і 1838. В останній приїзд добирав співаків до Придворної співацької капели, зокрема у Києві запросив до неї С. Гулака-Артемовського. На слова поета В. Забіли, з яким спілкувався у с. Качанівці, написав романси «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку». У 1830—40-х рр. у Санкт-Петербурзі зустрічався з Т. Шевченком. Бронзове погруддя композитора встановлено на постаменті з чорного лабрадориту. Виконано у традиціях російського реалістичного мистецтва кін. 19 — поч. 20 ст. Має підкреслено камерний характер. Лаконічна форма постаменту, строго фронтальне встановлення погруддя, відсутність значних деталей акцентують увагу на обличчі портретованого. Підкреслено індивідуальні риси характеру М. Глінки, зображеного у зрілому віці. Виразно виліплене велике спокійне обличчя сповнене глибокої зосередженості, зануреності у світ музичних образів. Стан композитора, що характеризується споглядальністю, підкреслено загальною композицією пам'ятника, його статичністю, заокругленістю об'ємів постаменту, що добре узгоджується з м'яким моделюванням форм голови та одягу. Вдало знайдено пропорції цоколю, двоступінчастого постаменту, що звужується у верхній частині, має профільоване завершення і слугує основою для бронзового портрета. У центрі на чоловому боці постаменту напис: «М. И. Глинка. 1804—1857».
З перенесенням пам'ятника його зв'язок з історичним середовищем провулка втрачено. Проте завдяки стриманості форм та художньо-образних засобів погруддя добре виділяється на тлі зелені парку [891].