У ряді три— чотириповерхової адміністративної та житлової забудови кін. 19 — 1-ї пол. 20 ст. За однією з версій, споруджений 1819 за проектом арх. А. Меленського. Належить до числа будівель, з якими пов'язується діяльність декабристів у Києві, зокрема близького до них «Товариства об'єднаних слов'ян», яке ніби проводило тут свої зустрічі. Досить поширеною є також версія, що цей будинок належав герою війни 1812, генералу М. Раєвському, і в ньому у лютому 1821 на запрошення власника проживав два тижні поет О. Пушкін. Деякі дослідники стверджують, що насправді будинок належав графу А. Самойлову, а після його смерті (1814) —його нащадкам. Вказуються і конкретні місця мешкання сім'ї М. Раєвського у 1819—21: Царський палац, будинок М. Гудим-Левковича та будинок О. Іванова. Ця версія не виключає того, що в цьому домі могли збиратися члени київської масонської ложі, що це тільки невеликий флігель садиби А. Самойлова, яка після його смерті була розпродана частинами і не збереглася. Детальним науковим опрацюванням вирізняється версія А. Шамраєвої, відповідно до якої будинок № 14 раніше був домом «казенної аптеки Приказу громадської опіки», оскільки він побудований поруч зі старою дерев'яною аптекою, знесеною 1835. Окрім цього, на садибній ділянці розташовувалися дерев'яні служби (не збереглися) та сад. Разом з губернськими Присутственими місцями (знесені у 1850-х рр.) та будинком військового губернатора особняк формував забудову, що оточувала на поч. 19 ст. Царський палац.
Первісно був зрубним, однокамерним, на підвалах, у плані прямокутним, із входом у торці (з боку вул. Садової) та лаконічними фасадами у формах класицизму. 1835 почалися роботи з розширення і планування схилів Олександрівської дороги та впорядкування фасадів. За проектом міського арх. Л. Станзані фасад будинку збільшився за рахунок прибудови до нього балкона, порталу та бані. У цьому ж році було закінчено всі будівельні роботи, 1849 побудовано нині існуючий льох. У 1-й пол. 19 ст. будівля мала критий балкон з колонами та банею у класицистичному стилі. У кін. 19 ст. фасад з боку вул. Садової обкладено цеглою та перебудовано. Внаслідок усіх зазначених перебудов споруда набула форм ренесансу, характерних для кін. 19 ст. Переробки могли бути пов'язані з переведенням аптеки на Хрещатик та вимогами нових власників (з 1884 — Е. Розенберг, 1909—19 — брати Леонговичі), які здавали будівлю на оренду чоловічій гімназії № 5. Первісне внутрішнє планування значно змінене через встановлення нових перегородок у ході ремонту 1948, тоді ж до 40% фасаду обкладено цеглою. Північно-західну та західну межі садиби огороджує високий цегляний тинькований паркан, споруджений одночасно з будинком: на відтинку північної межі — металева огорожа у вигляді грат між квадратними у плані стовпами на низькому цоколі. У західній, значно підвищеній над рівнем вулиці частині садиби невеликий фруктовий сад та каштанові дерева. У північно-східній невеликий відтинок підпірної стіни з кам'яними сходами, по яких здійснюється вхід у сад з боку вул. М. Грушевського.
Півтораповерховий, з напівпідвальним (цокольним) поверхом, вікна якого на чоловому та східному фасадах заглиблені в приямки. План — близький до квадрата, добре читається первісна, майже симетрична по широтно орієнтованій поздовжній осі, планувальна структура. Південний фасад — з бічними ризалітами невеликого виносу, західний — із сильно виділеним центральним ризалітом з вміщеним у ньому головним входом, який фіксує вісь симетрії будинку (через сад, з боку вул. Садової). До входу підведено широку кам'яну бруківку зі сходами в сад. З тильного (південного) фасаду зберігся допоміжний вхід у будівлю, до якого 1948 добудовано цегляний ганок. Асиметрія загального планування виникла у зв'язку з прибудовами 1835 та наприкінці 19 ст. Після зведення центрального порталу у вигляді відкритої галереї на високому цоколі роль чолового фасаду, що виходить на червону лінію, відіграє фасад з боку вул. М. Грушевського, візуально збільшений надбудовою над порталом напівсферичної бані. До наріжної північно-західної частини в кін. 19 ст. прибудовано високу цегляну сходову шахту й тамбур, що забезпечили вхід у внутрішні приміщення будинку безпосередньо з вул. М. Грушевського через виведений на червону лінію забудови парадний вхід. Внутрішнє планування основного поверху сформувалося в ході перебудов кін. 19 ст. та 1948—51. Основою композиційного вирішення є велика парадна зала в західній частині будинку та Г-подібний коридор, що пов'язує головний та допоміжні входи. По боках цих приміщень групуються невеликі кімнати та винесені в геометричний центр плану санвузли. З коридору по внутрішніх дерев'яних сходах вхід на горище та невеликі антресолі, а також у приміщення напівпідвалу з коридорним двобічним плануванням.
Приміщення мають плоскі балкові перекриття. Добре збереглося старовинне столярне заповнення дверей та вікон, витягнуті карнизи та ліпні плафонні розетки у парадній залі та ряді кімнат. Споруда стоїть на цегляному стрічковому фундаменті, первісний зруб стін з дерев'яних брусів обкладений лицьовою цеглою, окрім центрального ризаліту західного фасаду. Двосхилі дахи та баня криті покрівельним залізом по дерев'яних кроквах.
Найбільш парадний та виразний чоловий фасад. Горизонтальний характер його композиційного вирішення підкреслено тягами та аркагурним фризом, центрально-осьову симетрію - чогириколонним порталом, капітелі квадратних у перетині колон якого слугують п'ятами оригінальних трицентрових арок та розкріповують підкреслену сухариками лінію карниза. Увінчується фігурними парапетними стовпчиками на тлі напівсферичної бані. Вельми виразне оформлення прямокутних віконних прорізів — лиштви, підвіконні фільонки, замкові камені та прямі сандрики. Дуже цікавий центральний ризаліт західного фасаду, що виходить у бік саду,— цілком збережено класицистичну композицію з цент-рального дверного та бічних віконних напівциркульних прорізів, обрамлених широкими дерев'яними лиштвами (збереглися і старовинні рами вікон), горищне вікно також обрамлено різьбленням. На південному та східному фасадах декор цілком втрачено внаслідок облицювання цеглою.
Будинок є зразком міської садибної забудови, характерної для Липок 1-ї пол. 19 ст. На фасаді - дві меморіальні дошки: мармурова з барельєфними портретами декабристів (1925; ск. Б. Кратко) і на відзначення 150-річчя від дня народження О. Пушкіна [відкрита 1949, замінена новою з бронзовим барельєфом поета (ск. М. Вронський, арх. В. Гнєздилов)]. 1951—96 в особняку містився Комітет у справах релігій при Кабінеті Міністрів України [447].