У глибині Маріїнського парку, поблизу схилів Печерського плато. Будівля мала окре­ме розташування, нині з'єднана пере­ходом по другому—третьому поверхах з боку правої частини головного фа­саду з сусіднім чотириповерховим бу­динком (зведений у 1930-і рр.). Будинок зі службовим одноповерхо­вим флігелем на подвір'ї споруджений за проектом, виконаним у Департа­менті уділів для Київської удільної контори — місцевого органу Міністер­ства двору Російської імперії, яке відало майном царської родини. На­гляд за будівництвом здійснював ака­демік архітектури В. Сичугов, який у цей період виконував ряд будівельних та опоряджувальних робіт у Марий­ському парку. Використовувався як конторське приміщення з декількома квартирами. Будинок має круговий огляд, перед його головним фасадом влаштовано невелике парадне подвір'я, утворене фігурною в плані огорожею зі стовпів та ґратами між ними (пер­вісні чавунні ґрати втрачено). В цілому структура будинку та його розташу­вання характерні для садибних особ­няків, що відображає типологічну невизначеність на даний період кон­торських споруд і використання для них усталених форм інших типо­логічних груп.

Триповерхова, на високому цоколь­ному поверсі, з бічними одноповер­ховими об'ємами цегляна споруда має симетричну об'ємно-просторову композицію. Центр головного фасаду виділено ризалітом з вхідним тамбу­ром, дворовий фасад має два рівно­великі ризаліти. Фасади вирішено у спрощених неоренесансних формах з використанням окремих барокових деталей. Перший поверх по периметру має широке дощане рустування з ви­діленням клинами завершень вікон. Вікна лучкові (на другому третьому поверхах частину прорізів закладено), з широкими, слабопрофільованими лиштвами та плоскими замковими каменями, на другому—третьому по­верхах об'єднані лопатками. Централь­ний ризаліт виділено пілястрами моди­фікованого іонічного ордера на рівні верхніх вікон, прорізи другого по­верху акцентовано високими бароко­вими сандриками. Обабіч головного входу встановлено ліхтарі на чавун­них кронштейнах художнього литва з волютоподібними мотивами. 1937 до південно-східної частини споруди зроблено значну прибудову, цілком відмінну за стилем оформлення фа­садів.

Внутрішнє планування коридор­ного типу, з центральним розташу­ванням головного сходового вузла. В інтер'єрі частково збереглось оформ­лення парадного вестибуля з мону­ментально трактованим триарковим переходом зі сходами до першого поверху. Тридільний плафон вести­буля декорований у центрі рамою у формі квадрифолія та дрібнопрофільною рослинною орнаментикою. Будинок Київської удільної контори є частиною ансамблю Маріїнського парку. У липні — серпні 1885 у квартирі по­мічника керуючого конторою І. Дмитревського тимчасово проживала пи­сьменниця Марко Вовчок (справж,— Вілінська Марія Олександрівна, по чоловікові — Маркович; 1833- 1907). Прибула до Києва по дорозі із Став­рополя до Богуслава, куди її чоло­вік М. Лобач-Жученко одержав при­значення наглядача удільного округу. Пізніше, відвідуючи Київ, Марко Вов­чок не раз зупинялася у цьому бу­динку, зокрема 1886—87.

1875—83 тут жив Сичугов Віктор Іва­нович (?—1892) —архітектор, акад. пе­тербурзької АМ (з 1867). У цей пе­ріод — службовець Удільної контори. Проектував будинок Дворянського зі­брання на Хрещатику (1876—77; не зберігся), добудував особняк барона Р. Штейнгеля (1877—79; сучасна вул. Воровського, 27), кілька прибуткових будинків у Києві, допоміжні будівлі у комплексі Києво-Печерської лаври, церкву-мавзолей М. Пирогова у Він­ниці. Під час громадянської війни тут місти­лася школа Комуністичного карауль­ного полку. У 1919 споруду передано під дитячий ортопедичний заклад «Бу­динок скаліченої дитини». 1924 пере­йменований на Всеукраїнський дер­жавний дитячий ортопедичний інсти­тут, з 1931 — Український науково-дослідний інститут ортопедії і травма­тології МОЗ УРСР (з 1952 переведе­ний на вул. Воровського, 27; тепер — Український науково-дослідний інсти­тут травматології та ортопедії МОЗ України). Засновник — ортопед, проф. 1951 - І.- Фрумін. Тут працювали фахівці з ортопедії: професори О. Слецький та його учень І. Олексієнко, хірург М. Дудко та ін 80 у будинку розміщувався Київ­ський науково-дослідний інститут за­гальної та комунальної гігієни МОЗ УРСР. Заснований 1931 в Харкові як Український державний інститут ко­мунальної гігієни. 1944 переведений до Києва (тепер — Інститут загальної гі­гієни ім. О. Марзєєва у складі Укра­їнського наукового гігієнічного центру МОЗ України; міститься на вул. Попудренка, 60).

У цьому будинку працювали: 1952— 56 — Марзєєв Олександр Микитович (1883—1956) — вчений-гігієніст, акад. АМН СРСР (з 1944), заслужений діяч науки УРСР (з 1935). Засновник і пер­ший директор інституту (1931—56). Одночасно завідував кафедрою кому­нальної гігієни Київського медичного інституту (1944—56). Організатор сані­тарної справи в Україні, перших са­нітарно-епідемічних станцій. Автор першого у СРСР підручника з кому­нальної гігієни. Наукові праці присвя­чено проблемам планування і благо­устрою населених пунктів, гігієни жит­ла, водопостачання, стічних вод та каналізації, санітарній охороні забруд­неного повітря, епідеміології та са­нітарному законодавству. Засновник (1922) і беззмінний редактор журналу «Профилактическая медицина». 1967 Інституту присвоєно ім'я О. Мар­зєєва. Кабінет вченого розміщувався на дру­гому поверсі. 1951 – 73 — Калюжний Денис Мико­лайович (1900—76) — вчений-гігієніст, чл.-кор. АМН СРСР (з 1961), заслу­жений діяч науки УРСР (з 1964). В інституті — з 1932, його директор у 1956-71. Одночасно викладав у ви­щих навчальних закладах Києва (до 1970). Наукові дослідження з питань гігієни атмосферного повітря та пла­нування населених пунктів. Один з перших в Україні дослідників проблем забруднення атмосферного повітря промисловими підприємствами. Кабінет вченого містився на другому поверсі З 1980 у будинку містилося Міністер­ство охорони здоров'я України. Тепер - Національний фонд соціального захисту матері і дітей «Україна — дітям». [444]