Продовжує забудову, яка формує Європейську площу. Споруджений для Секції суспільних наук АН УРСР (нині НАН України) за проектом архітекторів В. Ладного і 3. Хлєбникової. Семиповерховий, у плані прямокутний, з коридорною системою планування. По фронту фасаду 107 м завдовжки. На другому поверсі — конференц-зала на 600 місць, амфітеатр якої виділяється напівциліндричним об'ємом з боку подвір'я. Горизонтальний ритм однакових за розмірами широких віконних прорізів головного фасаду, підкреслений горизонтальними міжповер-ховими карнизами, контрастує з вертикальною композицією центрального вхідного порталу, зміщеного стосовно загальної площини стіни в бік Музейного пров. Вхід до будинку вирішено у формі заглибленої ніші. До складу композиції орнаментованого порталу входить годинник.
З 1960 в будинку розміщуються заклади суспільних наук АН УРСР (з 1990 – АН України, з 1994 НАН України), переведені з будинку № 14 на бульв. Т. Шевченка. В інститутах археології; держави і права ім. В. Корецького; історії України; літератури ім. Т. Шевченка; мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського; економіки; мовознавства ім. О. Потебні — в різний час працювало чимало видатних учених.
В Інституті археології, що містився на другому поверсі з 1960 до 1975 (переведений у приміщення Видубицького монастиря), в цей період працював Бібиков Сергій Миколайович (1908— 88) — археолог, чл.-кор. АН УРСР (1958), заслужений діяч науки УРСР (Директор інституту 1955—68, завідувач відділу — з 1968. У 1977 відзначений Державною премією УРСР Досліджував закономірності розвитку первісного суспільства, проблеми палеоліту, мезоліту, первісного населення Східної Європи, історії землеробсько-скотарських племен Південно Східної Європи. В цьому будинку в Інституті археологи працював також чл.-кор. АН УРСР Шевченко Федір Павлович (1914-95) — директор цього закладу у 1969—72 (1949—68 і з 1972 до кінця життя — в Інституті історії України).
На сьомому поверсі будинку з 1960 розміщувався Сектор держави і права АНУРСР, реорганізований 1969 в Інститут держави і права (з 1990 — ім. В. Корецького; 1975 переведений на вул. Трьохсвятительську, 4). У цей період тут працював Корецький Володимир Михайлович (1890-1984) - юрист, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1947), Герой Соціалістичної Праці (1980). Очолював Сектор (1949—69), інститут і відділ міжнародного права й порівняльного правознавства (1969—74), з 1974 — почесний директор цього закладу. Одночасно (1961—70) був членом Міжнародного суду ООН (з 1967 — його віце-президент), член Постійної палати Третейського суду (Гаага, 1957—70). Наукові праці присвячено всесвітній історії держави і права, міжнародному публічному і приватному праву. Робочий кабінет ученого містився у лівому крилі будинку (тепер кімната № 724). У цей період в інституті працював також акад. АН УРСР Бабій Борис
Мусійович (1914—93), в 1974-88 — директор зазначеного закладу (на вул. Трьохсвятительській, 4). Інститут історії (з 1990— історії України) починаючи з 1960 розміщувався на п'ятому, пізніше — ще й на шостому та другому поверхах будинку. В зазначений період в ньому працювали: Гуржій Іван Олександрович (1915—71) — історик, чл.-кор. АН УРСР (з 1958). В інституті з 1948, під час роботи в цьому будинку — заступник директора (1958—71) й завідувач відділу історіографії і джерелознавства (1969—71). Одночасно — акад.-секретар Відділу економіки, історії, філософії та права АН УРСР (1963—68). Досліджував проблеми соціально-економічної історії України кін. 18—19 ст., розробляв питання методології історії, історіографії, спеціальних історичних дисциплін. Працював у кімнатах № 212, 511 й 526. Кондуфор Юрій Юрійович (1922—97) історик, акад. АН УРСР (з 1985), заслужений діяч науки і техніки України (з 1992). 1978 - 93 директор інституту, що був перетворений з його ініціативи 1990 на Інститут історії України. 1985—94 — одночасно завідував відділом історії Жовтневої революції і громадянської війни, 1993—97 — радник при дирекції інституту. У цей же період—головний редактор «Українського історичного журналу» (1979—87). Нагороджений Державною премією УРСР (1980). Досліджував проблеми історії української революції, суспільно-політичних та громадських рухів, міжнаціональних відносин, історії України радянського періоду. Працював у кімнатах № 510, 511. Скаба Андрій Данилович (1905—86) історик, акад. АН УРСР (з 1967), міністр вищої та середньої спеціальної освіти УРСР (1959). Очолював інститут 1969— 73, з 1973 — старший науковий співробітник. Досліджував проблеми історії радянського суспільства.
Працював у кімнатах № 510, 521 і 637. Супруненко Микола Іванович (1900 — 84) історик, акад. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1968). В інституті з 1937. В період роботи у цьому будинку — завідувач відділу Жовтневої революції і громадянської війни (1955—84). Нагороджений Державною премією УРСР (1969). Автор праць, присвячених радянському періоду історії України. Працював у кімнаті № 520. Шевченко Федір Павлович (1914—95) — історик, чл.-кор. АН УРСР (з 1969), директор інституту археології (1969—71). В Інституті історії 1949—68 та з 1972 до кінця життя. Під час роботи у цьому будинку — заступник директора (1964—67), одночасно завідував відділами спеціальних історичних дисциплін (1960—63), історіографії та джерелознавства (1963—68). 1972— 82 — старший науковий співробітник, з 1982 — завідувач сектора історичної географії. 1958—71 — відповідальний редактор «Українського історичного журналу». Досліджував проблеми істо-рії України періоду середньовіччя, української історіографії, джерелознавства, історичної географії, архівознавства. Працював у кімнатах № 208—210, 509, 510, 618. Штокало Йосип Захарович (1897— 1986) — історик науки та математик, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1968), член Президії АН УРСР і голова Президії Львівської філії АН УРСР (1949—56). З 1963 - завідувач Сектора історії природознавства і техніки Інституту історії. Одночасно завідувач кафедри Київського університету, почесний академік Міжнародної академії історії наук у Парижі (з 1978). Нагороджений премією ім. М. Крилова АН УРСР (1973). Автор досліджень з теорії диференційних рівнянь, операційного числення, історії вітчизняної математики. Працював у кімнатах № 621- 627. У цьому будинку 1960—78 в Інституті історії працював також акад. АН УРСР Шлепаков Арнольд Миколайович (1930—96) — заступник директора у 1971—74. З 1978 — директор Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн (тепер — Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ; міститься на вул. Леонтовича, 5).
На поч. 1970-х рр. в аспірантурі ін-ту навчався Мельник Михайло Спиридонович (1944—79) — правозахисник, член Української гельсінкської групи, який зазнав переслідувань режиму й покінчив життя самогубством.
В Інституті літератури ім. Т. Шевченка на третьому поверсі будинку з 1960 працювали: Кирилюк Євген Прохорович (1902—87) — літературознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1972). В інституті з 1944, завідувач відділу шевченкознавства (до 1982), пізніше — консультант. Нагороджений Ленінською премією (1964), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1980). Наукові праці присвячено історії української літератури, шевченкознавству, франкознавству, славістиці, зв'язкам української літератури з літературами народів СРСР, слов'янського світу. Працював у кімнаті № 307. Новиченко Леонід Миколайович (1914—95) — літературознавець, акад. АН УРСР (з 1986). В інституті з 1945. В період роботи в цьому будинку — старший науковий співробітник (1950—80), завідувач відділу української радянської літератури (1980—87), згодом — головний науковий співробітник цього ж відділу. Одночасно секретар правління Спілки письменників СРСР (з 1959), секретар і заступник голови правління Спілки письменників України (1966—71); академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України (1993—96). Нагороджений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1968), премією ім. І. Франка АН УРСР (1982). Автор праць з історії української літератури, літературознавства. Працював у кімнаті № 308. Шабліовський Євген Степанович (1906—83) — літературознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1934), заслужений діяч науки УРСР (з 1972), директор Інституту Т. Шевченка (1934—35). В Інституті літератури — з 1956, спочатку завідувач відділу (1968—73), з 1973 до 1982 — завідувач сектора, старший науковий співробітник. Нагороджений Ленінською премією (1964), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1979). Наукові праці присвячено проблемам шевченкознавства, історії української літератури, сучасного літературного процесу. Працював у кімнаті № 304. Шамота Микола Захарович (1916—83) — літературознавець, акад. АН УРСР (з 1967). В інституті з 1957 — завідувач відділу, заступник директора (1959—61), директор (1961—78). Одночасно — голова Відділу літератури, мови та мистецтвознавства АН УРСР (1966—71). Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1978). Досліджував питання сучасного літературного процесу, теоретичні проблеми літературознавства, естетики. Працював у кімнаті № 317. У цьому будинку в Інституті літератури також працювали: акад. АН УРСР Білецький Олександр Іванович (1884—1960) — директор інституту у 1939—41 та 1944—61; акад. АН УРСР Гудзій Микола Каленикович (1887—1965) — завідувач відділу в 1945—61 (обидва вчені до 1960 працювали в будинку на бульв. Т. Шевченка, 14); чл.-кор. АН УРСР Сиваченко Микола Єфремович (1920—88). У 1947—64 й з 1973 — старший науковий співробітник Інституту літератури (1964—73 — директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії). У 1960-і рр. у відділі теорії літератури (певний час називався відділом теорії літератури соціалістичного реалізму, містився у кімнаті № 310) працював літературознавець і критик І. Світличний (1929—92), навчався в аспірантурі поет В. Стус (1938—85) — згодом відомі правозахисники, які зазнали репресій з боку режиму й перебували в ув'язненні та на засланні.
В Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії (з 1964 — ім. М. Рильського; з 1991 — Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського) на четвертому поверсі будинку працювали: Гончаренко Микола Васильович (1924—93) — філософ, естетик, чл.-кор. АН УРСР (з 1979). В інституті з 1973, 1973-93 — завідувач відділу теорії мистецтва. Нагороджений премією ім. І. Франка АН УРСР (1988). Досліджував проблеми історичного матеріалізму, естетики, соціології і теорії культури. Працював у кімнаті № 408. Гуслистий Костянтин Григорович (1902 —73) історик, етнограф, чл.- кор. АН УРСР (з 1969), заслужений діяч науки УРСР (з 1968). В інституті з 1954. У 1954—70— заступник директора й завідувач відділу етнографії, 1971—73—старший науковий співро-бітник. Наукові праці присвячено питанням історії, культури й етнічного розвитку українського народу. Працював у кімнатах № 404, 411. Рильський Максим Тадейович (1895— 1964) — поет, літературознавець, мистецтвознавець, громадський діяч, акад. АН УРСР (з 1943), акад. АН СРСР (з 1957), голова правління Спілки письменників України (1943—47). 1942—63 — очолював інститут, який з 1964 носить його ім'я. В цей період був головою Українського комітету славістів (1962—64), головним редактором журналу «Народна творчість та етнографія» (1957—64); нагороджений Ленінською премією (1960), Державною премією УРСР (1971 — посмертно). Автор поетичних збірок, працював у галузі поетичного перекладу, публіцистики, літературознавства, мовознавства, фольклористики, мистецтвознавства. Робочий кабінет містився у правому крилі споруди (тепер кімната № 407). Сиваченко Микола Єфремович (1920— 88) — літературознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1967). Директор інституту у 1963-73. Одночасно 1968—70 — голова Правління товариства «Знання» УРСР. Нагороджений премією ім. І. Франка АН УРСР (1987). Досліджував питання історії української літератури, текстології і фольклористики. Працював у кімнаті № 405. На сьомому поверсі в Інституті мовознавства ім. О. Потебні працювали: Білодід Іван Костянтинович (1906— 81) — мовознавець, акад. АН УРСР (з 1956) і АН СРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), голова Відділу суспільних наук АН УРСР (1952— 57), міністр освіти УРСР (1957—62). В інституті — з 1946, під час роботи в цьому будинку — директор зазначеного закладу (з 1961). Одночасно — віце-президент АН УРСР (1963—78), член Президії АН УРСР (1978—81), голова Українського комітету славістів (1964—81). Нагороджений Державними преміями УРСР (1971, 1983) та СРСР (1983). Досліджував проблеми історії і сучасного функціонування української та російської літературних мов, загального мовознавства, теорії перекладу, лексикології та лексикографії, взаємозв'язків слов'янських мов. Працював у кімнатах № 212, 702, 717. У кімнаті № 717 створено меморіальний куточок ученого. Мельничук Олександр Савич (1921 —95) — мовознавець, акад. АН УРСР (з 1985), чл.-кор. АН СРСР (з1981), заслужений діяч науки і техніки України (з 1991). В інституті з 1950. Під час роботи у цьому будинку — завідувач відділу загального та слов’янського мовознавства (з 1961). Одночасно - академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства АН УРСР; 1989—93 — відповідальний редактор журналу «Мовознавство». Досліджував проблеми загального та слов'янського мовознав-ства, розвитку української мови. Працював у кімнатах № 212 та 727. 1960—61 в цьому будинку також працював акад. АН УРСР Булаховський Леонід Арсенович (1888—1961), у 1944-61 — директор інституту, що розміщувався до 1960 на бульв. Т. Шевченка, 14.
У 1960—77 шостий поверх будинку займав Інститут економіки (з 1977 переведений на вул. Панаса Мирного, 26). Тут працювали: Багрій Петро Іларіонович (1925—81) — економіст, акад. АН УРСР (з 1973). В інституті з 1957 (з перервою 1961—65 у зв'язку з роботою у Статистичному бюро ООН у Нью-Йорку). У цьому будинку — з 1965, директор інституту у 1971—76, згодом завідувач відділу. Нагороджений премією ім. О. Шліхтера АН УРСР (1973). Автор наукових праць з проблем економічної теорії, економіки СРСР, економічної статистики. Працював у кімнаті № 614. Короїд Олексій Степанович (1911-88) —економіст, чл.-кор. АН УРСР (з 1961), заступник міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР (1952—53), ректор Київського інституту народного господарства (1965—72). У період роботи в цьому будинку заступник директора інституту (1955— 65), голова Відділу суспільних наук АН УРСР (1957—63). Розробляв проблеми політичної економії, науково-технічного прогресу, економіки сільського господарства, розвитку продуктивних сил України. В цьому будинку в Інституті економіки працював також акад. АН УРСР Першин Павло Миколайович (1891 — 1970); у 1965—70 — завідувач відділу (у 1948—51 — директор, 1951 -57 — завідувач відділу інституту, що містився на бульв. Т. Шевченка, 14).
В Інституті філософії, що розміщувався 1960—75 на сьомому поверсі будинку (переведений на вул. Трьохсвятительську, 4), працював Копнін Павло Васильович (1922—71)—філософ, акад. АН УРСР (з 1967), чл.-кор. АН СРСР (з 1970), директор Інституту філософії АН СРСР (з 1968). В період роботи в цьому будинку — директор інституту (1962—68), одночасно (з 1958) — завідувач кафедр Київського політехнічного інституту й Київського університету. Автор праць з питань діалектичного матеріалізму, історії філосо-фії, логіки наукового пізнання. Працював у правому крилі будинку (тепер кімната № 720). З 1960 у цьому будинку в Інституті філософії також працювали: чл.-кор. АН УРСР Гончаренко Микола Васильович (1924—93), з 1960—завідувач відділу, 1962—68 — заступник директора (з 1973 — в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології); чл.-кор. АН УРСР Острянин Данило Хомич (1906—88), у 1952—62 — директор інституту (до 1960 — працював на бульв. Т. Шевченка, 14). 1984 на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом І. Білодіда (ск. В. Борисенко, арх. А. Чемерис). [439].