У ряді суцільної забудови вулиці, головним фасадом звернена на Майдан Незалежності. Збудовано 1895—97 за проектом архітекторів Е. Брадтмана, В. Городецького та Г. Шлейфера для фешенебельного готелю «Континенталь», який вважався найкращим у місті. Частково зруйнований під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 рр. Відбудову здійснено 1951 – 59 (архітектори Л. Каток, Я. Красний, М. Ліберберг) з переплануванням та спрощенням декору. У 1955—59 до торця споруди прибудовано об'єм оперної студії з концертною залою, оформлений ззовні колонадою. Корпус чотириповерхового готелю є характерним прикладом неоренесансної архітектури. Має коридорне планування, інтер'єри трактовано в різних історичних стилях. Т-подібний у плані об'єм концертної зали виконано за традиціями класицистичної архітектури. З боку головного й частини бічних фасадів його оперезано аркадною галереєю, що об'єднує перший та другий поверхи. Третій і четвертий оформлено колонадою іонічного ордера, увінчаною масивним карнизом великого виносу.

Будівля консерваторії відіграє важливу містобудівну роль, починаючи вулицю, і є невід'ємною композиційною складовою Майдану Незалежності. В різний час у готелі «Континенталь» зупинялися: співаки Л. Собінов та Ф. Шаляпін, літератори І. Бабель, К. Бальмонт, І. Еренбург, О. Мандельштам, В. Маяковський, театральні режисери В. Мейєрхольд, К. Станіславський та інші діячі культури; у 1919 в будинку готелю діяло мистецьке об'єднання «ХЛАМ» (художники, літератори, артисти, музиканти).

Ідею влаштування консерваторії в Києві в різний час підтримували О. Глазунов, С. Рахманінов, А. Рубінштейн, П. Чайковський та інші композитори. Консерваторію засновано 1913 на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства (тепер Музичне училище ім. Р. Глієра). Першими директорами були В. Пухальський (1913) та Р. Глієр (1914— 20). 1925 молодші класи перетворено на музичний технікум, старші переведено до Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка.

1933 консерваторію відновлено в її початковому профілі, 1938 при ній відкрито оперну студію. Ім'я П. Чайковського присвоєно 1940. У 1941—44 перебувала в евакуації у Свердловську (Російська Федерація), 1944 повернулася до Києва. Містилася за різними адресами: спочатку у будинку Музичного училища в Музичному пров. (зруйнований 1941 під час фашистської окупації, у повоєнні роки частково відновлений, тепер приміщення Держтелерадіо - сучасна вул. Б. Грінченка, 11); 1944—56 — на вул. Ярославів Вал, 40; з 1956 — у цьому будинку.

У консерваторії діють факультети — композиторський, фортепіанний, вокальний, оркестровий, історико-теоретичний; оркестри — симфонічний, народних інструментів, камерний; хор, оперна студія, ансамблі. У 1997/98 навчальному році тут здобували освіту 1177 студентів.

Історія консерваторії яскраво відображає шляхи розвитку музичної культури в Україні і, зокрема, в Києві. У цьому будинку працювали видатні митці й педагоги.

На першому поверсі: у класі № 9 — Литвиненко-Вольгемут Марія Іванівна (1892—1966) — співачка, народна артистка СРСР (з 1936), професор (з 1944);

№ 17 — Михайлов Костянтин Миколайович (1882—1961) — піаніст, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1945), один із організаторів консерваторії (1913), професор (з 1917).

На другому поверсі: у класі № 20 — Донець-Тессейр Марія Едуардівна (1889—1974) — співачка, народна артистка УРСР (з 1965), професор (з 1953, викладала з 1935);

№ 33 — Ревуцький Лев Миколайович (1889—1977) — композитор, музично-громадський діяч, народний артист СРСР (з 1944), акад. АН УРСР (з 1957), Герой Соціалістичної Праці (1969), професор (з 1935); Лятошинський Борис Миколайович (1895— 1968) — композитор, народний артист УРСР (з 1968), професор (з 1935, викладав з 1920). У цьому класі викладав також Штогаренко Андрій Якович (1902—92) — композитор, народний артист СРСР (з 1972), Герой Соціалістичної Праці (1982), 1954—68 — ректор консерваторії, професор (з 1960);

№ 34 — Євтушенко Дометій Гурійович (1893—1983) — вокальний педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943), професор (з 1939, викладав з 1927); Паторжинський Іван Сергійович (1896—1960) — співак, народний артист СРСР (з 1944), професор (з 1946);

№ 35 — Верьовка Григорій Гурійович (1895—1964) — хоровий диригент, композитор, народний артист УРСР (з 1960), професор (з 1947, викладав з 1934).

На третьому поверсі: у класі № 41 — Козицький Пилип Омелянович (1893— 1960) - композитор, музикознавець, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943), професор (з 1945). У цій аудиторії викладали також Турчак Стефан Васильович (1938—88) — диригент, народний артист СРСР (з 1977), Герой Соціалістичної Праці (1988), професор (з 1986); Канерштейн Михайло Маркович (1902—87) — диригент, з 1927 — викладач консерваторії (з перервами);

№ 48 — Вериківський Михайло Іванович (1896—1962) — композитор, диригент, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1944), професор (з 1946, викладав з 1944); № 54 — Яблонський Вільгельм Мар'янович (1889—1977) — трубач, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1969), професор (1935—75, викладав з 1927), засновник кафедри духових інструментів; Проценко Андрій Федорович (1902—84) — флейтист, заслужений артист УРСР (з 1946), професор (з 1954, викладав з 1934);

№ 58 — Гайдай Зоя Михайлівна (1902— 65) — співачка, народна артистка СРСР (з 1944), професор (з 1963, викладала з 1947).

На четвертому поверсі: у класі № 69 — Геліс Марк Мойсейович (1903—76) — заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1947), засновник і завідувач кафедри народних інструментів (з 1938), професор (з 1940).

Біля цих класів встановлено меморіальні дошки.

У консерваторії також викладали відомі митці Є. Чавдар, К. Данькевич, В. Тольба, В. Гужова, О. Климов, О. Гродзинський та ін. [416].