У ряді щільної забудови. Первісний триповерховий об'єм чолового будинку зведено 1895 - 1897 київським домобудівним товариством за проектом і під керівництвом арх. В. Городецького для контори та складу сільськогосподарського кооперативу «Робітник». 1911 добудовано верхні житлові поверхи, на подвір'ї, паралельно головному корпусу, споруджено семиповерховий житловий флігель, з'єднаний з чоловим будинком у правій його частині. Внаслідок цього увесь комплекс отримав форму незамкненого каре з невеликим внутрішнім подвір'ям.

1941 під час окупації міста німецько-фашистськими військами головний корпус було спалено, після війни відбудовано як житловий будинок.

Фасадний будинок. На червоній лінії забудови вулиці. Шестиповерховий, цегляний, тинькований, двосекційний, у плані П-подібний за рахунок суміжного дворового флігеля. Композиція неоренесансного фасаду асиметрична. Перший і другий поверхи з'єднано аркадою зі спареними тричвертєвими колонами з капітелями романського стилю. У створених аркадою неглибоких стрілчастих нішах по другому поверху вміщено здвоєні флорентійські вікна. Великим лаконічним об'ємам нижніх поверхів протистоїть частий ритм потрійних напівциркульних вікон третього поверху з колонками корінфського ордера з імпостами та гірляндами у лиштві. У декорі застосовано ліпний рослинний орнамент виразного моделювання. Ґрати огорож балконів виконано у стилі модерн. У холі парадного входу збереглася частина профільованої стелі з ліпним фризом. Належав до поширених у цей період споруд, що поєднували адміністративно-господарські та житлові функції. Тепер на першому поверсі — торговельні зали.

Флігель. Біля підвалин схилу Печерського плато, паралельно фасадному будинку. Семиповерховий, цегляний, двосекційний, у плані прямокутний, у формах раціонального модерну з плос­кими акцентами побілених лиштв, ло­паток, фільонок. Завершення будинку шпилясте з напівциркульним центральним вікном і сегментними бічними вікнами. У цілому структуру садиби вирізняє властиве містобудуванню на межі 19-20 ст. гранично раціональне використання невеликої ділянки у щільній забудові вулиці з компактним розміщенням на ній висотних прибуткових будинків.

У головному корпусі 1918—19 містилися військові міністерства Української Держави і Української Народної Республіки. У цей період в будинку мешкав Греків Олександр Петрович (1875—1959) — начальник генерального штабу Київського військового округу (1918), військовий міністр УНР (1918—19), Головнокомандувач (Начальний вождь - 1919) Української Галицької армії (УГА). Був генерал-майором царської армії. 1917 — начальник штабу 6-го армійського корпусу 11-ї армії Південно-Західного фронту, з серпня 1917 — начальник цього ж корпусу. У листопаді 1917 із створенням Генерального секретарства військових справ УНР отримав найвище військове звання отамана і був призначений начальником штабу Київського військового округу. У січні 1917 під час воєнних дій проти більшовиків командував 2-ю Сердюцькою дивізією. У квітні 1918 виконував обов'язки військового міністра і був генерал-хорунжим армії УНР. У часи Української Держави О. Греків очолював опозиційну до гетьманського уряду організацію — «Українську офіцерську спілку Батьківщини» і військову секцію «Українського Національного Союзу». З відновленням УНР провід армії очолив С. Петлюра, військовим міністром призначено О. Грекова. Як командувач південного відрізку фронту вів переговори в Одесі з французьким командуванням у справі визнання України Антантою. У червні — липні  О. Греків — Начальний вождь УГА — вдало провів Чортківську наступальну операцію проти польських військ. Війська УГА (бл. 100 тис.) зайняли Станіслав, Тернопіль, Коломию, Бучач тощо. Однак політична ситуація змусила О. Грекова залишити посаду та емігрувати до Румунії, 1920 — до Австрії. У Відні він був одним із засновників «Українського Національного Союзу» (1921), 1939 вступив до Української Громади в Берліні. 1948 схоплений агентами НКВС у Відні і ув'язнений в одному з сталінських концтаборів. У грудні 1956 О. Греків повернувся із заслання. Помер у Відні.

Наприкінці 1910-х рр. у будинку діяв Київський літературно-артистичний клуб — популярний у місті заклад, що проводив творчі зустрічі, виступи відомих митців.

У 1919 тут містилися радянські професійні організації літераторів та митців, на поч. 1920-х рр. - профспілки робітників освіти («Робос») та робітників мистецтва («Робмис»).

У 1950—80-х рр. у квартирі № 16 мешкав Вєтро'в Юрій Олександрович (1916—83) — вчений-механік, чл.-кор. АН УРСР (з 1979), заслужений діяч науки УРСР (з 1974). Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, працював у ньому (з 1949), з 1953 — завідувач кафедри, з 1961 — ректор. Основні праці з механізації будівництва і теорії різання ґрунтів. Зробив істотний внесок у теорію будівельної механіки і робочих процесів машин для земляних робіт. Відзначений Державною премією УРСР (1980).

У 1950-х рр. у квартирі № 12 проживав Плехов Микола Дмитрович (1902—69) — чл.-кор. Академії будівництва та архітектури УРСР. 1957 – 1963 — директор Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій.

1955—63 на третьому поверсі у п’яти- кімнатній квартирі № 9 (тепер № 8) мешкав Крушельницький Мар'ян Михайлович (1897—1963) - актор, режисер, педагог, народний артист СРСР (з 1944). У 1952—63 - актор і режисер, з 1954 — головний режисер Київського українського драматичного театру ім. І. Франка. З 1947 — професор Інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. У цей час працював над роллю Ліра («Король Лір» В. Шекспіра), яку зіграв 1959, здійснив постановки вистав «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (1953), «Єгор Буличов та інші» М. Горького, «Особова справа», «Чому посміхалися зорі» (1956), «Над Дніпром» (1960) О. Корнійчука. Знімався в кіно: ролі Омелька («Мартин Боруля», 1953), Андрія Волика  («Кривавий світанок», 1957) та ін. Автор спогадів про Леся Курбаса (опубл. 1969).

1967 на фасаді будинку встановлено гранітну меморіальну дошку з барельєфним портретом М. Крушельницького (ск. Б. Климушко, арх. А. Кулагін)