На червоній лінії забудови вулиці, на ділянці з великим схилом. За фізичним об'ємом перевищує навколишні споруди, але завдяки композиційному вирішенню фасадів і пропорціям елементів органічно входить у ритміку забудови вулиці. Споруджений за проектом арх. Ф. Лєскової і консультацією проф. О. Вербицького. Восьмиповерховий (з одного боку дев'ятиповерховий), цегляний, тинькований, у плані Г-подібний, звернений коротким крилом углиб ділянки. Ви¬користано конструктивну систему поздовжніх несучих стін. Дво-, три-, чотирикімнатні квартири групуються навколо трьох сходових кліток, входи до яких передбачено тільки з вулиці. Більшість квартир має додатковий вихід через кухню на чорні сходи, орієнтовані на подвір'я.

Композиція всіх фасадів ґрунтується на принципі триярусності, з виявленням дрібної структури житлового будинку. Головний та бічний фасади мають єдине архітектурне вирішення. Головний фасад, незважаючи на асиметрично розташований проїзд на подвір'я, має чітко витриману симетричність композиції. Його площини поділено на три частини двома вузькими ризалітами з лоджіями в єдиному рамковому обрамленні. Перший ярус, до якого входять два поверхи, відіграє роль цоколю, де центральна частина прикрашена плоскою аркадою, що відповідає ритму вікон. Основними композиційними елементами у лаконічному вирішенні другого ярусу є обгороджені балясинами балкони, зосереджені у центральній частині фасаду. Площини стін першого і другого ярусів на бічних частинах і ризалітах декоровано плоским рустом. Аттиковий поверх відокремлений від нижчого ярусу карнизом, що дуже нависає, розкріпований пілястрами, підвіконна частина оздоблена стилізованими напівбалясинами. Споруду увінчує невеликого виносу плоский карниз. Триярусне вирішення дворового фасаду лаконічне, головна композиційна гра створюється комбінацією різних за пропорціями віконних прорізів.
Споруда — приклад професійного підходу архітекторів 1930-х рр. до будівництва в історичному середовищі, коли метою є збереження і підкреслення характерних для конкретного місця композиційних прийомів забудови.
До поч. 1940-х рр. у будинку проживав Кричевський Федір Григорович (1869— 1947) — живописець, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1940). У 1922— 41 професор Київського художнього інституту, 1941—43—голова Спілки художників. У цей період створив цикл картин за мотивами поеми Т. Шевченка «Катерина», портрети тощо. 1943 - 45 - на еміграції в Німеччині, 1945 репатрійований.
1941 - 42 у помешканні № 38 (тепер № 37) на другому поверсі містилася конспіративна квартира підпільної розвідувально-диверсійної групи І. Кудрі. До її складу входила М. Груздова, яка за завданням Максима (І. Кудрі) влаштувалася на посаду керуючого цим будинком, де на першому поверсі розмістився розвідпункт абвера, що дало змогу виявляти його агентуру. 5 липня 1942 І. Кудрю було заарештовано, М. Груздова перейшла на нелегальне становище.
У повоєнні роки в будинку проживали мати й сестра Довженка Олександра Петровича (1894—1956) — кінорежисера й письменника, який, приїжджаючи до Києва (останнього разу — у серпні 1956), зупинявся тут.
1944 - 1950 у квартирі № 6 проживав Чернишов Борис Ісидорович (1888— 1950) — геолог і палеонтолог, акад. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1943). З 1939 до кінця життя працював в Інституті геологічних наук АН УРСР; 1939—46 - його директор, у той самий час — віце- президент АН УРСР. Наукові праці — з проблем палеонтології, стратиграфії, загальної геології [428].