На розі вулиць Горького та І. Федорова, на червоній лінії забудови. Споруджений за проектом арх. В. Рикова як прибутковий житловий будинок, що належав 3. Гринкевичу.

Чотириповерховий, цегляний, з видовженим фасадом і аркою в'їзду на подвір'я з боку вул. І. Федорова, двосекційний, з двобічним розташуванням квартир, частково - з магазинами на першому поверсі.
Фасади ледь розчленовано розкріповками з невисокими аттиками. Більше розкріповано наріжну частину, над якою підноситься високе та вузьке потрійне вікно на рівні аттиків. Фасад декоровано в дусі пізнього модерну з мотивом рапортних квадратів різного розміру, виявлених рельєфно та поданих на рівні вікон останнього поверху широкою (в три ряди) смугою керамічних вставок. Парадні під'їзди оздоблено порталами спрощених абрисів. Балкони розібрано, замість балконних дверей влаштовано вікна.
У цьому будинку 1911 —19 мешкав Олександр Олесь (справж.— Кандиба Олександр Іванович, 1878—1944) поет. Народився на хут. Кандиби біля с. Білопілля на Сумщині. Закінчив 1902 Харківський ветеринарний інститут. У Харківському земстві працював ветеринарним лікарем. 1911 переїхав до Києва, працював ветеринарним лікарем на міській бійні. Літературну діяльність почав 1903 і набув широкої популярності вже після виходу першої збірки «З журбою радість обнялась» (1907). У творах О. Олеся особиста лірика поєднується з громадянськими, патріотичними настроями. Його вірші поклали на музику українські композитори М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко та ін., а також російські, білоруські, французькі, чеські композитори. У ці роки вийшли драматичні твори: «Над Дніпром», «Трагедія серця», «По Мюллеру» (всі - 1911), «Тихого вечора» (1912), «Злотна нитка» (1913, з присвятою М. Лисенкові), «Осінь», «Танець життя», «На свій шлях», «На курорті» (всі - 1913), «Хвесько Андибер», «Буржуї» (обидва—1917). 1917 емігрував до Будапешта, потім до Відня, де 1920 редагував часопис «На переломі» і був головою Союзу українських журналістів. З 1924 жив у Празі, де й помер.
Син О. Олеся — Олег Ольжич (справж.- Кандиба Олег Олександрович; 1907 - 1944) - поет, археолог, публіцист і політичний діяч. Автор збірок поезій «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертної «Підзамча» (1946). Як керівник ОУН на окупованій німецькими військами Україні брав участь в організації 1941 в Києві Української Національної Ради. Загинув у нацистському концтаборі Заксенгаузен. Ім'ям Ольжича названо вулицю в Києві [429].