На червоній лінії забудови, на верхній (бульварній) ділянці вулиці. Відзначається порівняно широким фронтом. Наприкінці 19 ст. належала родині Кістяківських, у 1900 придбана домовласником М. Відмунтом (Відмонтом). На його замовлення замість первісних невеликих споруд зведено фасадний будинок № 14 (1900—01, арх. А. Краусс), пізніше флігель № 14-б (арх. А. Краусс). З серед. 1900-х рр. садиба належала В. Кістяківській. Споруда зводилась як прибутковий житловий будинок з магазинами у нижньому поверсі.

Фасадний будинок (№ 14). П’ятиповерховий (через великий перепад рельєфу нижній поверх на правому фланзі перетворився на цокольний напівповерх), цегляний, прямокутний у плані, двосекційний. Парадні сходи наближені до центральної осі, чорні містяться у тильних флангових ризалітах. Фасад пишно оздоблено у стилі т. зв. київського ренесансу. Композицію декору вирішено за симетричною триосьовою схемою (центральна та флангові осі), притаманною творчості А. Краусса. Центральну вісь підкреслює велика арка проїзду, до якої прилягають парадні під'їзди двох житлових секцій.

На рівні четвертого—п'ятого поверхів будинку на центральній осі влаштовано портик з двох тричвертєвих корінфських колон, увінчаний антаблементом та трикутним фронтоном. Фриз антаблемента оздоблено ліпними пальметами, у тимпані фронтону вміщено декоративні кронштейни. Обабіч фронтону та у завершеннях флангових осей влаштовано цегляні парапети. Площину фасаду розчленовано рустованими лопатками. В оздобленні широко застосовано декоративне ліплення: гірлянди у фризі, картуші у замкових каменях віконних завершень, підвіконні вставки (меандри, пальмети, мушлі тощо). Збереглися вхідні парадні двері, метласька плитка та мармурові сходи в інтер'єрах під'їздів. Металеві ковані ґрати головної арки було втрачено (тепер поновлено).

Флігель (№ 14-б) міститься у глибині ділянки. Споруджений у рисах пізнього еклектизму. Первісно двоповерховий, з напівпідвалом і триповерховими ризалітами з боку подвір’я. 1946 - 48 надбудовано два поверхи; дворові ризаліти, де містилися чорні сходи та кухні, надбудовано одним поверхом. У плані прямокутний, на головному фасаді дві симетричні розкріповки. По центральній осі фасаду на висоті двох поверхів розміщено арковий наскрізний проїзд, який поділяє будинок на дві житлові секції. Два парадних входи у розкріповках симетричні відносно проїзду. Стіни фасадів фактурно оброблено цегляним рустуванням, декоровано ліпленням. У центрі ризалітів на другому поверсі — глухі портики з трикутними фронтонами, які акцентують симетрично-осьову побудову головного фасаду. Ліплення у вигляді виноградної лози прикрашає аркові вікна другого поверху, оздоблені архівольтами на профільованих імпостах. Замки архівольтів прикрашено ліпною квіткою на стеблині. Ліпні деталі відзначаються тонкою прорисовкою, витонченістю ліній, характерними для періоду модерн. У створенні індивідуального вигляду фасаду значну роль відіграють художньо оформлені ажурні металеві напівкруглі піддашшя над двома входами.

У садибі проживали відомі лікарі й вчені.

У 1910-х рр. - Брюно Георгій Георгійович (1862—1919) — акушер-гінеколог, доктор медицини (з 1898). Викладав у Київському університеті, керівник акушерсько-гінекологічної клініки (1913—19), професор (з 1917) медичного відділення при Вищих жіночих курсах, земської фельдшерсько-акушерської школи у Києві. Одночасно безкоштовно працював у кількох лікарнях, створюючи диспансерний метод обслуговування. Першим в Україні проводив операції розширеної абдомінальної екстирпації шийки матки, ураженої раком. Протягом багатьох років очолював Товариство охорони материнства і дитинства.

У 1900-х рр. - Лауденбах Юлій Петрович (1863 - 1910) - фармаколог, доктор медицини (з 1894), професор, завідувач кафедр фармакології (1898 - 1906) та фізіології (1908 -1910) Київського університету. Досліджував проблеми фармакології серцево-судинної системи, вплив отруйних речовин на кров тощо.

У 1900-х рр. - Морозов Павло Іванович (1846—1927) — хірург, професор Київського університету (з 1891), завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії (1886—1910, 1917—22), проректор (1906—10). Один з ініціаторів і фундаторів медичного відділення при Вищих жіночих курсах (1907), на якому викладав довгий час, а після його реорганізації у Київський жіночий медичний інститут був його директором (з 1916). Одночасно викладав у Київському художньому училищі, зуболікувальній школі Л. Бланка, був директором Самаритських жіночих курсів Товариства допомоги інтелігентним жінкам, членом Товариства швидкої медичної допомоги у Києві. Пізніше мешкав на вул. Стрілецькій, 12.

1917—19 у квартирі № 19 проживав Кістяківський Богдан (Федір) Олександрович (1868—1920) — філософ, соціолог, правознавець, акад. УАН (з 1919). Син визначного вченого і громадського діяча, професора права Київського університету О. Кістяківського. 1913—17 Б. Кістяківський редагував журнал «Юридический вестник» (Москва). Був одним із авторів та ініціаторів збірника статей про російську інтелігенцію «Вехи» (1909), в якому опублікував статтю «На захист права (Інтелігенція й правосвідомість)», де обґрунтував теорію правового самообмеження держави. Був прихильником драгоманівських ідей автономності й федералізму у поглядах на державу. У січні 1917 переїхав до Києва, оселився у цьому будинку. Викладав у Київському університеті, професор. Захистив докторську дисертацію на тему «Соціальні науки і право». У період УНР і Української Держави брав участь в організації Української академії наук та у проведенні реформи вищої школи. Працював в Українському державному університеті з часу його створення (1918—19). Був обраний сенатором і членом Адміністративного генерального суду (1918). Під час денікінської окупації Києва, яка принесла з собою загрозу закриття академії, був відряджений до Ростова на переговори з Особливою нарадою А.Денікіна з питань збереження УАН. Останній рік життя провів у Катеринодарі, де викладав у місцевих вузах. Син Богдана Кістяківського — Георгій (Джордж) Кістяківський — всесвітньо відомий учений-хімік, радник президента США Д.-Д. Ейзенхауера з питань національної політики в галузі науки й техніки, один із винахідників американської атомної бомби [431].