У ряді забудови бульварної частини вулиці. До комплексу ділянки входять головний будинок (№ 23), споруджений як прибутковий на замовлення київського будівельника-підрядчика Л. Кучера (Кучерова). Паралельно до нього у глибині садиби розташовано два флігелі. Будівлі зведені 1899—1900 за проектом арх. В. Ніколаєва.

Фасадний будинок. Чотириповерховий, з підвалом, цегляний, тинькований, у плані Т-подібний, односекційний. Симетричний фасад у стилі ренесанс відзначається надзвичайною пишністю. У площині фасадної стіни виділено центральну та дві флангові розкріповки, підкреслені тричвертєвими корінфськими колонами на рівні другого-третього поверхів. Завершення розкріповок було вирішено у вигляді покрівельних вежок з декоративними ґратами (не збереглися). Особливо ефектною була центральна вежка, увінчана шпилем з флюгером. До нашого часу дійшла тільки цегляна частина завершення центрального ризаліту з подвійним даховим вікном. На четвертому поверсі вікна напівциркульні, на інших — прямокутні, з різноманітним оздобленням. Площини стіни першого поверху і центрального ризаліту оброблено рустом. Широко застосовано скульптурне оздоблення: на рівні четвертого поверху — дві жіночі постаті на повний зріст, на рівні третього — дві герми у вигляді чоловічих постатей, у фризі та на базах колон — маскарони, по всьому фасаду — ліпний рослинний орнамент. Над парадним входом в картуші — літера «К» — ініціал домовласника. З металевих деталей збереглася ґратчаста падуга в'їзної брами. Огорожі балконів утрачено і замінено новими. В інтер'єрі збереглася ліфтова шахта. Своєрідно вирішено розташування приміщень, зблокованих двома групами у різних рівнях з боку головного фасаду та тильного виступу. Сходи від них виведено до центрального сходового прогону. Парадні сходи до чолового фасаду мають мармурові східці, майданчики вимощено метлаською плиткою.
Флігель (№ 23-б). Чотириповерховий, з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний, односекційний. Фасад симетричний за композицією, розкріпований, декорований за допомогою цегляної кладки (чарунковий карниз, лопатки між віконними прорізами, поребрик тощо). Напівпідвал з боку головного фасаду частково виділено приямками. Житлові приміщення групуються навколо просторої сходової клітки, яку перекрито скляним ліхтарем.
Флігель (№ 23-в). Прилягає до тильної межі садиби. Триповерховий, цегляний, прямокутний у плані. Фасад фланкований ризалітами, декорований елементами цегляної кладки, аналогічними № 23-б. Парадні кам'яні та чорні дерев'яні сходи розташовані з флангів житлових секцій.
У будинку № 23 у 1914 - 16 проживав Глієр Рейнгольд Моріцович (1875—1956) - композитор, диригент, педагог, народний артист СРСР (з 1938). У ці роки Р. Глієр був директором Київської консерваторії. Його зусиллями створено педагогічний колектив, до складу якого входили відомі піаністи Г. Нейгауз, Ф. Блуменфельд, К. Михайлов, скрипаль Д. Бертьє. Р. Глієр особисто керував класами композиції, оркестрового та камерного ансамблів, організував оперний клас і студентський оркестр.
Його учні — композитори Б. Лятошинський та Л. Ревуцький. 18 листопада 1916 оркестр під керуванням Р. Глієра акомпанував молодому С. Прокоф'єву, котрий вперше виконав свій Перший концерт для фортепіано з оркестром. У цей час Р. Глієр написав музичні ескізи та начерки програми симфонічної поеми «Тризна» (1911 — 15), сім романсів на вірші В. Іванова «Газелі про троянду», які були вперше виконані 1 березня 1914 у залі Купецького зібрання (тепер зала Національної філармонії України). Тоді ж він виношує задум симфонії «Запорожці» (за мотивами картини І. Рєпіна), займається підготовкою оркестровок опер М. Лисенка «Наталка Полтавка», «Чорноморці». 1914 Р. Глієр удостоєний премії ім. М. Глінки [430].