На червоній лінії забудови вулиці, головним фасадом звернений на вул. Горького, бічним — на вул. І. Федорова. Споруджено коштом цукрозаводчиків Лазаря та Льва Бродських у пам'ять про їхнього померлого брата. Проект споруди на конкурсній основі розробив одеський арх. А. Мінкус, будівельні роботи здійснила фірма київського підрядчика Л. Гінзбурга.

Будинок двоповерховий, на напівпідвалі, цегляний, тинькований, у плані Т-подібний. Перекриття плоскі. Збереглося первісне планування. Центр споруди виділено ризалітом на шість віконних прорізів на першому поверсі й спареними витягнутими стрілчастими віконними прорізами-біфоріями, розміщеними у трьох декоративних арках, що нагадують готичні масверки, на другому поверсі. Ризалітна частина височіє над бічними об'ємами. В її центрі — аттик прямокутної конфігурації з нішею, на якому первісно був напис: «Київське єврейське училище імені Соломона Ізраїльовича Бродського». Чоловий фасад декорований карнизом на високих кронштейнах, лопатками, рустом, підвіконними вставками. Віконні прорізи напівпідвалу закрито декоративними кованими гратами, перед парадним входом — гранітні сходи.
Спочатку будинок займало двокласне єврейське училище на 300 хлопчиків з ремісничим відділенням на 100 учнів. Серед його вихованців був Толкачов Зіновій Шендерович (1903 - 1977) — графік і живописець.
Після 1917 тут містилася профтехшкола ім. М. Ратманського. З 1944 - Інститут електрозварювання АН УРСР (тепер Міжгалузевий науково-технічний комплекс «Інститут електрозварювання ім. Є. Патона НАН України», більшість підрозділів якого з 1975 розташовано на вул. Боженка, 11). У ці роки в інституті працювали:
1944 - 53 — Патон Євген Оскарович (1870—1953) - вчений у галузі електрозварювання та мостобудування, основоположник вітчизняної школи зварювання металів, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1938), Герой Соціалістичної Праці (1943). Засновник і перший директор цього інституту (1934—53); у 1945 - 52—віце-президент АН УРСР. Під керівництвом Є. Пагона колектив розгорнув наукові розробки у галузі електрозварювання і паралельно проводив теоретичні й практичні дослідження з проблем мостобудування. Ця робота завершилася спорудженням одного з найбільших у світі суцільнозварного мосту через Дніпро у Києві, якому 1951 присвоєно ім'я Є. Патона. Приймальня і кабінет вченого містилися на другому поверсі. Кабінет займав наріжне приміщення у правій частині будинку. Тепер тут меморіальний музей Є. Патона.
1944—75 в інституті працював Касаткін Борис Сергійович (1919—93) — вчений у галузі матеріалознавства, чл.-кор. АН УРСР (з 1976), заслужений діяч науки і техніки України (з 1991). Учений секретар інституту, з 1953 — завідувач відділу фізичної і конструктивної міцності зварних з'єднань зі сталей підвищеної міцності. Водночас 1969—73 — завідувач кафедри Київського політехнічного інституту. Під час роботи у цьому будинку відзначений премією ім. Є. Патона АН УРСР (1975). Наукові праці присвячено дослідженню структури, мікромеханізму деформації і руйнування металів та полімерів, розробці нових марок сталі для зварних конструкцій, зварювальних матеріалів і технологій зварювання, вивченню зварювання різних видів сталей, властивостей зварних з'єднань.
Кабінет вченого містився на четвертому поверсі в лівому крилі будинку. У 1975—93 працював у новому будинку інституту на вул. Боженка, 11.
1944 - 75 — Макара Арсен Мартинович (1916—75) - вчений у галузі металознавства і технології зварювання металів, чл.-кор. АН УРСР (з 1967). В інституті з 1940, 1949—75 — завідувач відділу середньолегованих і високотривких сталей, 1954—70 — заступник директора. Був відзначений премією Є. Патона АН УРСР (1970). Наукові праці присвячено розробці технології автоматичного зварювання під флюсом, вивченню процесу плавлення основного металу при зварюванні цього типу, а також проблемам зварювання під флюсом на великих швидкостях. Його дослідження кристалізації і структурних перетворень під час зварювання складають наукову основу технології зварювання металів плавленням. Розробляв проблеми технології та металургії зварювання вуглецевих, низьколегованих, легованих і конструкційних сталей. Кабінет ученого як заступника директора містився на першому поверсі.
1944 - 48 та 1963—75 — Хрєнов Костянтин Костянтинович (1894—1984) - вчений у галузі електрозварювання, акад. АН УРСР (з 1945), чл.-кор. АН СРСР (з 1953), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1955). У 1945—48 — завідувач відділу підводного зварювання і заступник директора інституту. 1948— 52 керував лабораторією електрозварювання Інституту будівельної механіки АН УРСР, 1952—63 — лабораторією електротермії Інституту електротехніки АН УРСР. З 1963 - завідувач відділу, з 1975 — науковий консультант Інституту електрозварювання АН УРСР. Відзначений Державними преміями СРСР (1946, 1986 — посмертно). Один із засновників вітчизняної зварювальної науки і техніки. Наукові праці присвячено дослідженню фізичних і хімічних процесів, які супроводжують горіння зварювальної дуги. Вперше у світі використав методи дугового зварювання і різання металу під водою, керамічні флюси для дугового зварювання. Один з перших провів дослідження в галузі конденсаторного і холодного зварювання. Кабінет вченого як заступника директора був розташований на другому поверсі будинку. З 1975 працював у новому будинку інституту на вул. Боженка, 11.
1952 на фасаді встановлено меморіальну мармурову дошку на пошанування Є. Патона, яку 1981 замінено бронзовою з горельєфним портретом вченого (ск. О. Скобликов, арх. К. Сидоров). 1986 на фасаді будинку механічних майстерень (на подвір'ї інституту) встановлено меморіальну мармурову дошку А. Макарі.
1984 з нагоди 50-річчя інституту на подвір'ї на невисокому постаменті з червоного граніту встановлено танк Т-34 на пошанування Є. Патона та його співробітників, які зробили значний внесок у розвиток й удосконалення військової техніки у роки Великої Вітчизняної війни. Ліворуч від танка — шість металевих дошок з прізвищами 68 співробітників інституту (серед них — Є. Патон і А. Макара), які 1941—44 працювали на танковому заводі у Нижньому Тагілі (Російська Федерація) [424].