Меморіальний комплекс на честь загиблих мирних громадян і радянських військовополонених на місці розташування фашистського концтабору

Вул. Академіка Горбунова

Історична довідка:

Да́рницький концта́бір або Да́рницький та́бір військовополоне́них (у німецьких джерелах — «Київ-Схід», нім. Kiew-Ost (з вересня 1941); «Шталаг 339 Київ-Дарниця», нім. Stalag 339 Kiew-Darniza (із січня 1942); «Шталаг 384») — концентраційний табір, один з найбільших на теренах України, створений німецькою окупаційною владою в Дарницькому лісі Києва в період Другої світової війни (1941–1943 роки). Був призначений для перебування в ньому військовополонених Червоної армії. За німецькими джерелами мав № 339. Через табір пройшло до 300 тис. людей, з них загинуло у ньому, за різними оцінками, від 68 до 75 тис.

Дарницький концтабір існував з перших днів німецької окупації Києва — з 21 вересня 1941 року та проіснував 737 днів.

Табір створили на відстані 3 км від Нової-Дарниці (колишнє дачне селище киян), поблизу сучасної залізничної платформи «Фармацевтична» (на лівій стороні автошляху на Бориспіль, нині - вулиця Бориспільська), що є нині в межах Дарницького району міста Києва.

Табір займав площу близько 1,5×1,001 км. Територія була обнесена огорожею з колючого дроту у 4—5 рядів заввишки 3,5 та подекуди 4 м. Поділена такою самою огорожею на окремі сектори та відділи. По кутах стояли вартові вежі з кулеметами. Охорону здійснювали спеціально відібрані та підготовлені вартові з собаками.

Дарницький табір мав спеціальне відділення на місці зруйнованого авторемонтного заводу (у чотирьох будівлях військового складу), що був також обнесений колючим дротом. У невеликому, переповненому в'язнями приміщенні був так званий лазарет, в якому утримували поранених та хворих військових, захоплених у полон. Усі, хто перебував у цій «лікарні», живими звідти не вийшли.

Табір спочатку був задуманий німцями як фільтраційний, де утримувалися місцеві мешканці та військовополонені в кількості 30-35 тисяч осіб, кількість яких згодом зростала. Полонених окупанти сортували за національною ознакою, а політруків та євреїв одразу розстрілювали. Через нього за часи німецької окупації пройшло до 300 тис. людей — в основному військовополонених солдатів і офіцерів Червоної армії, а також цивільних осіб. За даними радянської розвідки тут утримували впродовж 1942 року від 5,4 до 14,5 тис. військовополонених та цивільних. Годували цих в'язнів 1-2 рази на день баландою з буряків та видавали сурогат хлібу 150–200 грамів. Спочатку вони спали просто неба і по 10—15 днів нічого не їли.

За найменшу провину чи вияв невдоволення в'язнів розстрілювали на місці. Людей, які виявляти непокору, били прикладами і батогами, натравлювали на них собак. Тих, хто зумів вижити, змушували тяжко працювати. Окупантам потрібна була дармова робоча сила, і нею стали найстійкіші полонені Дарницького концтабору. У пошматованому одязі, з табірними номерами на спині, в розірваному взутті в спеку і в мороз, під зливою полонені працювали на дорогах, у лісі, а потім, коли поверталися, знесилені падали на нари поруч із хворими, пораненими, нерідко навіть уже мертвими. Більше щастило тим в’язням, кого відправляли на завод. Адже працівники заводу ділилися з ними їжею. Якщо хтось із робітників хворів і не виходив на роботу — талон на їжу віддавали полоненим.

У чотирьох складських приміщеннях силами полонених були обладнані нари в 3-4 яруси, хоча більшість полонених спала на підлозі. Німці не надавали можливості дотримуватися гігієни, приміщення табору були без опалювання взимку, що призвело до виникнення пошесті та шлункових хвороб з наслідками масової смертності.

За відомостями на грудень 1941 року у таборі постійно проводилися масові розстріли в'язнів та полонених, знущання та катування. Утримуваних годували один раз у 2—3 дні огидним просяним пійлом.

Навесні 1942 року гітлерівці спалили кілька бараків, в яких було З тис. полонених.

У березні 1943 року, відступаючи з Сум, нацисти перевели сюди велику групу військовополонених, з них 1,5 тис. людей було розстріляно по дорозі до Києва.

У середині квітня 1942 року у цьому відділенні кілька днів утримувався керівник підпільної диверсійно-розвідувальної групи І. Кудрі та член групи Г. Дудкіна, випадково затримані за 82 км від Києва.

У червні 1943 року табір перевели до Бердичева. Остаточне припинення існування табора — 28 вересня 1943 року.

Після визволення від нацистів та відновлення радянського режиму в Києві, радянська «Надзвичайна державна комісія зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників» у грудні 1943 року обстежила територію обох відділень Дарницького табору. Встановили місця масових поховань в'язнів:

За 320 м від основної території розташовувалося 5 ям (4 розміром 12×6 м, 1 — 6×6 м) з тілами закатованих та розстріляних полонених командирів і політпрацівників. Загалом — близько 12 тис. осіб. За висновками медекспертизи поховання здійснювали у 2-й половині 1941 року та 1-й половині 1942 року.

Неподалік од відділення табору на території колишнього авторемонтного заводу розміщувався цвинтар з 5-ма довгими рядами могил (ям) (по 6—7 загиблих у кожній).

Неподалік селищної школи німці влаштували табірне кладовище, і за цим цвинтарем виявлено багато ям (середній розмір 6×3 м), в яких було від 4 до 5 тис. закатованих у 1942 році. Під кожну могилу, у раніше влаштованому кладовищі дарницького селища, було вкопано німцями ще до 100 полонених зазначеного табору.

В інших місцях знайдено рештки ще 17 тис. в'язнів.

Надзвичайна комісія встановила загальну кількість загиблих у Дарницькому таборі — 68 тис. людей.

Винуватцями злодіянь визнано комендантів гарнізону Дарниці громадян Прицковського і Кваста.

На вшанування пам'яті жертв Дарницького концтабору споруджено пам'ятник. У незалежній Україні до Дня Перемоги, Міжнародного дня визволення в'язнів фашистських концтаборів та інших пам'ятних дат час від часу проводять офіційні заходи із вшанування жертв.

Дата побудови

1968р.

Охоронний номер

№260001-Н

№ та дата рішення про взяття під охорону

Постанова Кабінету Міністрів України від 3.09.2009 № 928

Текстовий опис стану пам'ятки

Загальний стан збереження пам,ятки задовільний. Пам,ятні камені з написами в задовільному стані. Слідів вандалізму або впливу навколишнього середовища немає. Біля пам,ятного хреста відсутня мемориальна плита вертикальної орієнтації від Церкви Святого Великомученика Георгія Победоносця. Цокольна великої мемориальної плити з написом потребує косметичного ремонту - спостерігається відшарування плит оздоблення. Головний монумент чистий, цілий та неушкоджений. Теріторія пам,ятки не засміччена та впорядкована, але доріжки та підходи до елементів мемореалу потерпають від наступу природного оточення ))).

Відповідальний волонтер

mc_Load

Дата створення

12.06.2013