З кін. 19 ст. належала купцю С. Кугелю. 1912 перекуплена київськими купцями 2-ї гільдії, братами Д. і Я. Файбишенками. 1917 продана купцю 1-ї гільдії В. Малину. 1912 - 1913 на садибній ділянці на місці старих будівель споруджено фасадний та два флігельні житлові будинки. Під час поточних ремонтів змінено планування квартир, втрачено частину ліпного декору.

Фасадний будинок (№ 30-а). На червоній лінії забудови вулиці. Зведений у стилі модерн з рисами класицизму. Шестиповерховий, з мансардою, на підвалах, цегляний, у плані прямокутний, односекційний. Має невеликий ризаліт з боку подвір'я, де розміщено сходи чорного ходу. Біля лівого торця - проїзд. На першому поверсі - приміщення для магазинів, на другому - шостому            по дві п'ятикімнатні квартири, в мансарді - окремі кімнати. Перекриття над підвалом, сходами і службами - залізобетонні, над житловими приміщеннями - плоскі по дерев'яних балках. Покрівля залізна. Композиція головного фасаду симетрична, акцентована чітко виявленим ризалітом, доповненим на другому -третьому поверхах балконом вздовж всього фасаду, на четвертому - шостому — балконами, що прилягають до ризаліту. В декорі переважають модифіковані класицистичні мотиви: вінки з гірляндами, фризові вставки, одна з яких - з рельєфним зображенням профілів античних героїв, імітований портик у ризаліті на шостому поверсі. Поряд з цим використано елементи раціонального напряму модерну, що помітно у вирішенні замкових каменів над вікнами третього поверху, стилізованих сандриків і підвіконних вставок на четвертому - п'ятому поверхах, фриза над вікнами шостого поверху, столярного заповнення вікон. Інтер'єри оформлено в стилі модерн з використанням класицистичних елементів. У ліпному оздобленні плафонів квартир - набори декоративних деталей, які повторено в кімнатах аналогічного призначення в усіх частинах будинку. Кімнати в мансарді декору не мали.

У 1920-х рр. у квартирі № 20 проживав Бовваненко Дмитро Євменович (1900 -?) - політеконом-історик, співробітник ВУАН (до 1934), професор Інституту харчової промисловості (до 1938). Вивчав економічну історію України 19 - 20 ст. та історію української економічної думки (зокрема праці М. Зібера та С. Подолинського). 1938 репресований, засланий на Колиму.

Флігель (№ 30-б). Зведений на подвір'ї на одній осі з фасадним будинком у стилі раціонального модерну. П'ятиповерховий, цегляний, на житлових підвалах, у плані прямокутний, з невеликим ризалітом з боку подвір'я і проїздом біля лівого торця. Односекційний, квартири три-, чотирикімнатні. Перекриття залізобетонні — над підвалами та сходами, плоскі по дерев'яних балках — над житловими приміщеннями, покрівля залізна. Проведено капітальний ремонт (без заміни перекриття), під час якого втрачено майже весь ліпний декор в інтер'єрі, фурнітуру. Композиція головного фасаду центрально-осьова. Акцентований ризалітом, декорованим лопатками на всю висоту споруди та прикрашеним на рівні першого-другого поверхів рустом, на п'ятому поверсі - моде­льованими в цеглі декоративними деталями у стилі модерн. Вхід оформлено у вигляді модифікованого порталу. Активним декоративним елементом є великі вікна парадного під'їзду зі столярним заповненням вітражного характеру. Інтер'єр оформлено в стилі модерн, але поряд з цим використано й класицистичні мотиви.

Флігель (№ 30-в). У третьому ряді забудови на одній осі з фасадним будинком. Зведений у стилі раціонального модерну. Чотириповерховий, з мансардою, на підвалах, цегляний. Односекційний, з чотирикімнатними квартирами. Перекриття залізобетонні над підвалами, плоскі по дерев'яних балках — над квартирами. Покрівля залізна. Композиція головного фасаду центрально-осьова, за характером побудови близька до флігеля у другому ряді забудови. Вісь акцентовано ледь виявленим ризалітом, утвореним лопатками на всю висоту будівлі й завершеним аттиком. Декоративності фасаду надають великі вітражні вікна парадного під'їзду та модельовані в цеглі сандрики. Поміж флігельними будинками влаштовано стаціонарні цегляні льохи.

Садиба має велике містобудівне значення як зразок міської забудови поч.18 ст.У цій садибі проживала Яновська Любов Олександрівна (псевд. Ф. Екуртжа, Омелька, Реп'ях; 1861 - 1933) — письменниця. У Києві — з 1905. У 1910 – 1914 - голова київської «Просвіти». В 1910-х рр. з'явилися її останні п'єси «Огненний змій» (1914) та «Четверта аксіома» (1916), після чого припинила літературну діяльність.

Разом з Л. Яновською проживала її дочка — Радзімовська (Радзимовська) Валентина Василівна (1886 -1953) — біохімік і фізіолог. 1913 одержала диплом з відзнакою університету св. Володимира. З 1915 - старший асистент, з 1918 - доцент, з 1924 - професор і керівник кафедри фізіології університету. Одночасно працювала в інших наукових установах. Ув'язнена у справі СВУ (1929  -1930). З 1944 на еміграції, з 1950 — у США, де й померла. Одна із фундаторів медичної секції Української Вільної Академії Наук у США [407].