З кін. 19 ст. належала Є. Богданович. У 1908 ділянку, забудовану дерев'яними будівлями, придбав колезький асесор М. Чуленко. 1910 на місці старого фасадного будинку розпочалося будівництво нового. 1911 – 1912 зведено два флігелі. 1914 майно було продане з публічних торгів дворянці С. Вондрак, яка володіла ним до націоналізації на поч. 1920-х рр. Протягом наступних років будинки використовувались як житлові з окремими та комунальними квартирами.

Фасадний будинок (№ 32-а). На червоній ліній вулиці, серед забудови кін.19 - поч. 20 ст. Зведений у стилі модерн. П'ятиповерховий, з мансардою, цегляний, у плані прямокутний. З тильного боку має ризаліт, де розташовано сходи чорного ходу; біля лівого торця - проїзд на подвір'я. Односекційний, з приміщеннями для магазинів на першому поверсі. Перекриття залізобетонні — над сходами і службами, дерев'яні — над житловими кімнатами. Композиція головного фасаду п'ятидільна, утворена широким центральним та вузькими бічними ризалітами. Слабко виявлений центральний ризаліт акцентовано лопатками, які переходять на площину аттика, та вузькими спареними вікнами на другому третьому поверхах У центрі аттика - велика розетка з рослинним декором, над нею мансарди. Виразності фасаду надає відлитий з гіпсу фриз із мотивами каштанового листя над вікнами п’ятого поверху, модельовані в цеглі деталі декору, балкони на другому - четвертому поверхах. Інтер'єр оформлено у стилі модерн. В рисунку ковки огорожі сходів, ліпленні плафонів та кахляному облицюванні груб переважають рослинні мотиви.

Флігель (№ 32-б). На одній осі з фасадним будинком. Зведений у стилі модерн. Чотириповерховий, цегляний, у плані прямокутний Односекційний, на кожному поверсі розміщено по дві дво- та трикімнагі квартири, що зберегли первісне планування. Перекриття плоскі на дерев'яних балках, покрівля залізна. Композиція головного фасаду симетрична, підкреслена вузьким центральним різалітом, куди виходять вікна парадного входу. Фасад майже позбавлений декоративних елементів, що властиве дворовим будівлям. Стильових ознак модерну йому надають лиш виконані в цеглі сандрики над вікнами другого поверху, столярне заповнення вікон парадних сходів, характерний геометричний орнамент у завершенні ризаліту. Інтер'єр оформлено в стилі модерн. Для оздоблення плафонів житлових кімнат використано серійні набори декоративних елементів. Збереглися груби облицьовані білими гладенькими кахлями та оздоблені фігурними завершеннями і вставками.

Флігель (№ 32-в). У глибині подвір'я на одній осі з фасадним будинком. Двоповерховий, цегляний, на підпалах (приямок огороджено гратами), одне секційний, з проїздом на подвір'я. Композиція головного фасаду центрально-осьова, без яскраво виявлених стильових ознак. Інтер'єр простий, без декору. Художню цінність мають різьблені двері парадного під'їзду і металева огорожа сходів.

Садиба цікава як зразок типової міської забудови поч. 20 ст. У січні - лютому 1919 у квартирі № 3 фасадного будинку жив під час своєї роботи в уряді УНР Липа Іван Львович (1865—1923) — відомий громадський і політичний діяч, письменник, міністр УНР. Псевдоніми Петро Шелест, Мих. Житецький, Іван Степовик та ін. З 1902 до кін. 1918 жив і працював в Одесі, співробітник Одеської громади, організатор видавництва «Одеська літературна спілка», Українського клубу, одеської «Просвіти»; у 1917 — комісар Центральної Ради у м. Одесі, член ЦК партії Українських соціалістів-самостійників. 26 грудня 1918 І. Липа був призначений керуючим Управлінням культів УНР і переїхав до Києва. Однак вже на початку лютого 1919 з відходом військ Директорії виїхав до Кам'янця-Подільського. Брав участь у роботі Всеукраїнської Національної Ради. Автор поезій, оповідань, казок, притч символічно-філософського характеру. Його твори друкувалися в «Літературно-науковому віснику», газетах «Громадська думка», «Рада», альманахах «Багаття», «У неволі» та ін. Дружина І. Липи — М. Липа, дитяча письменниця, педагог і громадський діяч, одна із засновників Всеукраїнської Учительської Спілки (у 1906), загинула 1935 у сталінському концтаборі.

Син — Липа Юрій Іванович (1900 -1944) — письменник, публіцист, лікар, громадський діяч. 1920 емігрував до Польщі. Закінчив 1929 Познанський університет, 1931 — курси військових лікарів у Варшаві. 1943 повернувся в Україну, працював лікарем у м. Яворів (Львівська обл.). Вбитий органами НКВС.

У фасадному будинку в квартирі № 20 мешкав у 1936 - 1941 Пустовійт Гаврило Михайлович (1900 -1947) графік. Працював у галузі книжкової та станкової графіки. У цей час створив серію кольорових літографій «Колгоспна Молдавія» (1937), «Дніпро індустріальний» (1937), літографії до творів І. Микитенка (не побачили світ); портрети О. Пушкіна, Т. Шевченка, цикли ілюстрацій до поеми «Наймичка» Т. Шевченка (1937), до оповідань М. Коцюбинського (1940). Під час подорожей по Прикарпаттю у 1940—41 створив численні малюнки пам'яток Львова, портрети родичів І.         Франка, пейзажі тощо. Ці твори утвердили за художником репутацію одного з найкращих в українській графіці рисувальників того часу. У 1938 на Першому з'їзді художників обраний членом Правління і заступником голови Президії Спілки художників України. Брав участь у Всесоюзних та республіканських виставках художників. Під час німецько-фашистської окупації міста у будинку була підпільна явка розвідувальної диверсійної групи, створеної у серпні 1941 Кудрею Іваном Даниловичем (підпільне ім'я Максим; 1917  -1942). До групи входили Д. Соболєв, А. Печенєв, Є. Бремер, Р. Окіпна, Г. Дудкін, М. Груздова, Є. Лінкевич та ін. Розвідники збирали відомості про розташування військових штабів, адміністративних установ, агентуру, що готувалася у фашистській розвідшколі, здійснювали диверсійні акти. Ними були підірвані будівлі, де розташовувалась військова комендатура та кінотеатр для німців тощо. 1 травня 1941 був пущений під укіс ешелон з гітлерівськими військами та боєприпасами на лінії Київ — Жмеринка, здійснена велика диверсія на Дарницькому залізничному вузлі.

Члени групи збирались у квартирах № 7, де жила Є. Бремер, або № 20, де жила Окіпна Раїса Миколаївна (1912 - 1942) — актриса оперного театру. Тут обговорювалися плани антифашистської боротьби, друкувалися листівки та повідомлення Радінформбюро.

І. Кудря, Р. Окіпна, Є. Бремер у липні 1941 були заарештовані за доносом зрадника. У листопаді після жорстоких тортур та допитів закатовані в гестапо. І. Кудрі посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу (1965). Іменами І. Кудрі та Р. Окіпної названо вулиці Києва [408).