Раніше мала адресу — вул. Осіївська, 14, потім — вул. Герцена, 14. Складається з двох подібних особняків, розташованих у парку. Головним (західним) фасадом звернені до вул. Герцена. Споруджені як приватні житлові будинки фармацевта О. Більського за проектами арх. М. Казанського. У радянський час націоналізовані. З 1930-х рр. використовувались як резиденція найвищих посадових осіб УРСР, тому садиба була дещо перебудована. У садибі збереглося планування ландшафтного парку, розбитого на місцевості, що круто уривається до приярків, утворених джерелами — притоками р. Глибочиці. У більшому приярку влаштовано ставок із греблею. Природний рельєф садиби збагачено насадженнями листяних і плодових дерев, чагарниками. Збереглися малі архітектурні форми (пізнішого походження) — містки, альтанка, грот, фазанник, паркова скульптура. Від вуличного хідника садибу відокремлює ґратчасте огородження, влаштоване в 1970-х рр. замість високого дерев'яного паркану. Збереглися цегляні пілони брами.
Особняк. Праворуч на лінії забудови садиби. Бл. 1948 бічні ризаліти надбудовано другим поверхом. До північного крила добудовано півтораповерховий об'єм.
Одно-, двоповерховий, дерев'яний, обкладений цеглою, у плані прямокутний, пофарбований, з двома симетричними ризалітами на флангах. Внутрішнє планування коридорного типу, частково перероблене. Перекриття пласкі, дах вальмовий.
Зведений у стилі неоренесанс. Центр симетрії головного (первісно десятивіконного) фасаду виділено невеликим накладним двовіконним портиком зі спареними пілястрами коринфського ордера та трикутним фронтончиком з прорізом у тимпані. Вхід розташований асиметрично в кутку, з невеликим ґанком (можливо, пізнішого походження). Під підвіконнями та у фризі — гіпсові орнаментальні вставки рослинного характеру. Розвинений антаблемент має карниз на консолях. Бічні ризаліти підкреслено напівциркульними вікнами із замковими каменями в архівольтах і поясками імпостів та підвіконь, оздоблено наріжними пілястрами, ліпленими фестонами та жіночими масками, вміщеними у прямокутні й круглі ніші у простінках, прикрашених пишним стрічковим орнаментом. Другий поверх оформлено ліпленими фризами, піддашшя спираються на різьблені кобилки. Оздоблення торцевих та дворового (східного) фасадів скромніше. 
Окрасою вітальні на першому поверсі є камін з чорного полірованого каменя, виконаний у стриманих шляхетних формах пізнього модерну. Первісний декор інтер'єрів переважно втрачений.
Особняк. Ліворуч на лінії забудови садиби, ближче до вул. Герцена. Зведений першим, на одну вісь менший за сусідній.
Одноповерховий, дерев'яний, обкладений цеглою, пофарбований, у плані прямокутний, з двома симетричними ризалітами на флангах. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.
Головний фасад у стилі неоренесанс на дев'ять віконних осей розроблено у цеглі. Центр симетрії відзначено пілястрами обабіч рядового прямокутного вікна та вінцевим парапетом з аттиком. Входи влаштовано з торців будинку, з ґанками на високих цоколях. Під вікнами та у фризі вміщено гіпсові орнаментальні вставки рослинного характеру, над вікнами — замкові камені з гірляндами. Розвинений антаблемент вінчає карниз на сухариках. Дах огороджено кованим металевим парапетом мистецької роботи. Бічні ризаліти оздоблено досить вишукано — наріжними пілястрами, напівциркульними вікнами, фестонами, стрічковим орнаментом, аркатурними аттиками з віконцями в центрі. Кубічні об'єми ризалітів увінчують півсферичні бані. Завершення (шпилі) втрачено.
Забудова садиби виконана у стилі неоренесанс, характерному для архітектури Києва кін. 19 ст.
В особняку, розташованому праворуч, у різний час проживали представники найвищої державної влади в Україні. Серед них: 
1934—37 — Балицький Всеволод Аполлонович (1892—1937) — один із провідних чекістських діячів і фундаторів комуністичного тоталітаризму в Україні, нарком внутрішніх справ УСРР, комісар державної безпеки 1-го рангу, член ЦК КП(б)У і Політбюро ЦК КП(б)У; заарештований за наказом М. Єжова, звинувачений в організації «антирадянського заколоту», засуджений до розстрілу. Вирок виконано 27. 11. 1937;
1943—49 — Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — партійний і державний діяч. Перший секретар ЦК КП(б)У (з 1938, з перервою у квітні—листопаді 1947), одночасно голова Ради народних комісарів (1944—46) і створеної на її основі Ради Міністрів УРСР (1946—47), член Військових Рад ряду фронтів (до 1945), член Політбюро ЦК КПРС (з 1939), член Політбюро ЦК КП(б)У (1938—49); Герой Радянського Союзу (1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961);
1963—72 — Шелест Петро Юхимович (1908—96) — партійний і державний діяч. Перший секретар ЦК КПУ (1963—72), член Політбюро ЦК КПРС (1966—72), Президій Верховної Ради УРСР (1963—72) і СРСР (1966—72). Герой Соціалістичної Праці (1964). 
Особняк, розташований ліворуч, у 1930—70-х рр. використовувався для розміщення охорони і служб.
1978 садибу передано науково-дослідному інституту, заснованому 1929 як Український НДІ охорони материнства і дитинства (розміщувався на вул. Косіора, 28/1, тепер вул. Чорновола), з 1965 — Київський НДІ педіатрії, акушерства та гінекології МОЗ УРСР, з 1993 — Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України. З 1950 — ім. П. Буйка. В особняках містяться адміністрація й наукова частина інституту, а також Український центр планування сім'ї. 1974—92 поряд з садибою побудовано чотири сучасні корпуси для потреб інституту (також за адресою — вул. Мануїльського, 8).
1980—95 в інституті працював Михайленко Омелян Трохимович (1933— 95) — акушер-гінеколог, чл.-кор. АМН України (з 1994). Заступник директора з наукової роботи і керівник акушерсько-гінекологічного відділення інституту у 1980—95. Автор 385 наукових праць. Наукові дослідження присвячено проблемам фізіології та патології скорочувальної функції матки при пологах, патогенезу маткових кровотеч, перетинальної охорони плоду при різноманітній акушерській патології. Створив наукову школу.
Працював у кабінеті заступника директора на першому поверсі особняка, розташованого праворуч, а також у кабінеті завідувача відділення на шостому поверсі акушерського корпусу (дев'ятиповерховий панельний будинок, споруджений 1979) [1290].