Комплекс споруд інституту, що отримав назву сільськогосподарського академічного містечка, споруджено для навчального закладу, який з самого початку був задуманий як Всеукраїнська сільськогосподарська академія. Історія її утворення починається з 1922, коли на базі агрономічного факультету Київського політехнічного інституту (КПІ) було створено Київський сільськогосподарський інститут (КСГІ), якому було надано в користування господарське подвір'я та пасіку Голосіївської Свято-Покровської пустині (розташовані за сучасною ад-ресою вул. Полковника Затєвахіна, 5 і 19) та сусіднє лісництво. Початок юридичному та господарському розмежуванню цих вузів покладено постановою Укрголовпросвіти від 21 вересня 1922. Директором обох навчальних закладів спочатку був В. Бобров, 1923 — І. Касьяненко, у 1924—26 після остаточного розмежування КПІ і КСГІ — П. Чалий. На час заснування у КСГІ діяв один факультет (з двома відділеннями — лісним і зоотехнічним). Першим його деканом був С. Веселовський, якого у травні 1923 змінив І. Щоголів. У наступні вісім років кількість факультетів збільшилася до семи. На поч. 1930-х рр. на їх основі створено низку самостійних вузів. Один з них — Київський агрохімічний інститут у кін. 1934 знову став Київським сільськогосподарським інститутом, до складу якого 1935 увійшли Київський інститут механізації й електрифікації сільського господарства (КІМЕСГ) та Агроекономічний інститут. Тим самим КСГІ відновив свою діяльність як навчальний заклад. 1954 його об'єднали з Київським лісогосподарським інститутом (КЛГІ) й утворили Українську сільськогосподарську академію (УСГА).
1957 до неї приєднано Київський ветеринарний інститут (КВІ). В 1956—62 УСГА діяла у складі Української академії сільськогосподарських наук (УАСГН) як навчальна частина. З 1962 вона отримала статус самостійного навчального закладу у підпорядкуванні Міністерства сільського господарства УРСР, у 1966—91 — Міністерства сільського господарства СРСР. З 1992 — Український державний аграрний університет (УДАУ), з 1994 — Національний аграрний університет (НАУ) у підпорядкуванні Кабінету Міністрів України. 2001 постановою Кабінету Міністрів України отримав статус державного самоврядного (автономного) вищого навчального закладу. З 2002 до його складу входить десять навчально-наукових інститутів.
Постановою Президії Київського окрвиконкому для будівництва сільськогосподарського академічного містечка було відведено безлісне порівняно рівне плато, до якого прокладено Голосіївський шлях (з 1955 — вул. Генерала Родимцева), що серпантином спускається в бік теперішньої пл. Голосіївської. Планувалося спорудити дванадцять навчальних корпусів, житлових і господарських об'єктів. Будівництво очолювала комісія під головуванням директора КСГІ П. Чалого. Автором проектів більшості споруд був арх. Д. Дяченко. Первістком утворюваного комплексу у 1925—27 став будинок лісо інженерного факультету КСГІ (тепер корпус № 1, вул. Генерала Родимцева, 19), який 1930 перетворено на Український лісотехнічний інститут. Поблизу нього 1928 зведено дев'ятиквартирний (т. зв. професорський) житловий будинок № 1 для викладачів та службовців (вул. Генерала Родимцева, 21). Уздовж північного краю дороги, що повертає на захід від цього первісного ядра (з 1971 — вул. Героїв оборони), у 1929— 31 споруджено три великі будинки, призначені для Київського агрохімічного інституту (тепер корпус № 2, вул. Героїв оборони, 17), Київського зоотехнічного інституту (корпус № 3, вул. Героїв оборони, 15), факультетів КСГІ, на основі яких 1930 утворено Київський інститут механізації та електрифікації сільського господарства та інші вузи (корпус № 4, вул. Героїв оборони, 13). На значній відстані від південного краю дороги 1931 розміщено 34-квартирний житловий будинок № 2 для професорсько-викладацького складу та дитячий садок (пров. Сільськогосподарський, 1, обидві будівлі внаслідок ремонтів втратили архітектурну цінність). На окремій ділянці у північно-східній частині містечка у 1929—30 споруджено студентські гуртожитки під № 1 і 2 (тепер гуртожитки № 2 і 3, вул. Блакитного, 4 і 10). Одночасно на нижній території поблизу пл. Голосіївської створено комплекс клінік (зберігся один будинок) Київського ветеринарного інституту, приєднаного 1957 до УСГА (тепер навчальний корпус № 6, вул. Васильківська, 17). Згодом на цій території звели нові споруди: 1938 — гуртожиток Київського лісогосподарського інституту (тепер гуртожиток № 1, вул. Генерала Родимцева, 3) і 1939—40 — навчально-технічну майстерню з ремонту сільгоспмашин КСГІ (тепер навчальний корпус № 5, вул. Героїв оборони, 14). Архітектура споруд стилістично неоднорідна та відбиває різні творчі напрями у тогочасному будівництві.
У формах конструктивізму вирішено будинок Київського зоотехнічного інституту (корпус № 3), житловий будинок № 2 професорсько-викладацького складу з дитячим садком, студентські гуртожитки № 1 і 2 (тепер № 2 і 3), які пізніше було реконструйовано. Найбільший інтерес являє архітектура будинків у формах українського бароко — Український лісотехнічний інститут (корпус № 1), житловий будинок № 1, Київський агрохімічний інститут (корпус № 2), Київський інститут механізації та електрифікації сільського господарства (корпус № 4). Риси неокласицизму притаманні будинкам клінік Київського ветеринарного інституту (корпус № 6), навчально-технічної майстерні з ремонту сільгоспмашин (корпус № 5), гуртожитку Київського лісогосподарського інституту (тепер гуртожиток № 1). Попри різне стилістичне оформлення об'ємно-планувальна структура всіх будинків відзначалася чіткістю та функціональністю. Значних руйнувань зазнали споруди під час Великої Вітчизняної війни.
У ході повоєнної відбудови частково реконструйовано навчальні корпуси № 1 і 3 та гуртожитки № 1, 2, 3. До цінних новозведених об'єктів кін.
1940—50-х рр., зведених у формах неокласики радянської доби, належать водонапірна башта (вул. Генерала Родимцева, 11) та гуртожиток № 4 (вул. Бурмистенка, 4).
У західній частині території на вул. Героїв оборони, 11, 12, 12-а, 12-б, 12-в, 18 зведено спрощені за архітектурним вирішенням нові навчальні корпуси № 10, 7, 7-а, 8, 9, 11 та інші допоміжні споруди; на вул. Полковника Потєхіна, 16 — навчальний корпус № 12 і типові багатоквартирні будинки. Північно-східну частину території вздовж вулиць Генерала Родимцева і Блакитного відведено для студентських гуртожитків та житла (зокрема, побудовано гуртожитки № 8, 9, 10, 11, 12). У центральній історичній частині передбачено збереження композиційної ролі первісних архітектурних об'єктів — навчальних корпусів № 1, 2, 3, 4, 5. Певним дисонансом в історичному середовищі виглядає 24-поверховий житловий будинок на вул. Героїв оборони, 12 (закладений 2006).
Значно реконструйовано споруди навколо клінік Київського ветеринарного інституту на вул. Васильківській, 17. Головна частина комплексу — колишнє сільськогосподарське містечко — має лінійну структуру, позбавлену строгих принципів регулярного планування. Розсереджена історична забудова складається з пропорційних до природного оточення окремих споруд, орієнтованих уздовж доріг, що прокладені з урахуванням рельєфу. В загальній просторовій композиції відсутні висотні домінанти. Провідну роль за своїм розташуванням відіграють навчальний корпус № 1, що замикає перспективу вул. Героїв оборони та розміщені вздовж неї навчальні корпуси № 2, 3, 4. Комплекс споруд сільськогосподарської академії (тепер НАУ) складається з дванадцяти навчальних корпусів, бл. 20 лабораторних та допоміжних будівель, дванадцяти гуртожитків, кількох житлових будинків, спортивних споруд, розташованих на двох відокремлених територіях.
Побудоване серед лісу архітектурне ядро комплексу — колишнє сільськогосподарське містечко, — є пам'яткою архітектури та містобудування 1920— 30-х рр., що відзначено творчим пошуком шляхів розвитку національної архітектури.
Вагомий внесок у заснування і розбудову агрономічного факультету (до 1918 — сільськогосподарське відділення КПІ) внесли професори цього вузу, відомі вчені в різних галузях сільськогосподарської і суміжних з нею наук: Ю. Вагнер, С. Веселовський, акад. ВУАН (з 1921) Є. Вотчал, акад. АН УРСР (з 1945) О. Душечкін, чл.-кор. АН УРСР (з 1939) В. Ізбеков, акад. УАН (з 1918) М. Кащенко, О. Ключарьов, В. Колкунов, чл.-кор. АН УРСР (з 1939) О. Котельников, акад. АН БСРР (з 1928) М. Малюшицький, акад. РАН (з 1918), акад. ВУАН (з 1924) С. Навашин, акад. ВУАН (з 1929), ВАСГНІЛ (з 1935) Є. Оппоков, акад. УАН (з 1920) В. Плотников, П. Сльозкін, В. Устьянцев, М. Чирвинський, К. Шиндлер та ін. Багато з них викладало в утвореному 1922 на базі цього факультету Київському сільськогосподарському інституті, що до кін. 1920-х — поч. 1930-х рр. розміщувався у головному корпусі КПІ, пізніше — в будинках нового навчального комплексу КСГІ — в Голосієві. У 1920—30-і рр. в КСГІ, Українському лісотехнічному (згодом — Київському лісогосподарському) інституті (УЛТІ, КЛГІ), Київському інституті механізації та електрифікації сільського господарства (КІМЕСГ), Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті (КВЗІ), Київському ветеринарному інституті (КВІ), що розміщувались у спорудах сільськогосподарського академічного містечка і КВІ працювали відомі вчені професори і завідувачі кафедр, які зробили значний внесок у розбудову цих навчальних закладів, розвиток важливих галузей сільськогосподарської науки. В їх числі:
Алексеев Євген Венедиктович (1869—1930) — вчений-лісовод. Засновник і перший декан лісового відділення (згодом лісоінженерного факультету) КСГІ (з 1922). Перший декан лісогосподарського факультету й завідувач кафедри загального лісівництва УЛТІ (1930). Автор наукових праць з питань класифікації типів лісу, що стали методологічним і методичним посібником вивчення лісів України в наступні роки. Баженов Сергій Васильович (1902—83)
— вчений у галузі ветеринарної медицини. Завідувач кафедри токсикології (згодом — фармакології і токсикології, патофізіології і фармакології) КВІ, УСГА (1939—79), потім — професор-консультант. Засновник наукової школи ветеринарних токсикологів із вивчення токсикології синтетичних сполук нітрогену, дійсний член Всесвітньої організації історії ветеринарної медицини (з 1978).
Борисевич В'ячеслав Йосипович (1880—1972) — вчений у галузі ветеринарної медицини. Працював у КВЗІ, КВІ, УСГА з 1923, пройшовши шлях від асистента до завідувача кафедри (1931—41, 1944—60) патофізіології (згодом — діагностики і терапії). Головний лікар клініки КВІ (1939—41), декан ветеринарного факультету КВІ (1947— 57).
Вашетко Микола Панфілович (1880— 1960) — патофізіолог, заслужений діяч науки УРСР (з 1960). Завідувач кафедри патологічної фізіології (згодом — патофізіології і фармакології; з 1936). Одночасно — завідувач кафедри патофізіології Київського університету, потім — Київського медичного інституту (1918—31), член відділення тваринництва УАСГН (з 1957).
1973 Годлін Михайло Михайлович (1886— — ґрунтознавець. Викладав в КСГІ, УСГА у 1922—67. Один із організаторів факультету агрохімії та ґрунтознавства, завідувач кафедри ґрунтознавства (1930—62). Під його керівництвом і за безпосередньою участю було здійснене картографування ґрунтів України, розроблено їх класифікацію за механічним складом. За ці роботи відзначений премією ім. В. Докучаєва АН СРСР (1951). Голов'янко Зиновій Степанович (1876— 1953) — вчений у галузі лісової ентомології, засновник і керівник Дарницької дослідної лісової станції (1924—34). Працював у КЛГІ в 1937—53, завідувач кафедри ентомології і фітопатології (до 1948). Один з провідних спеціалістів СРСР у галузі лісової ентомології, засновник української наукової школи у цій галузі. В 1920—30-і рр. вся лісоентомологічна робота в Україні здійснювалася під керівництвом і за безпосередньою участю вченого. Зокрема, він обстежив майже всі лісництва країни, склав плани боротьби з шкідниками лісу. Запропонував нові підходи до вивчення динаміки взаємодії між рослиною і шкідником у вигляді вчення про резистенцію (протидію).
Іноземцев Сергій Іванович (1887—1960) - вчений у галузі електротехніки. Завідувач кафедри електротехніки (потім - електротехніки і електроприводу) УЛТІ (1930—34), КІМЕСГ, КСГІ (з1931). Засновник і перший декан факультету електрифікації сільського господарства КІМЕСГ (1932—34). Очолював наукову школу в галузі електротехніки й електричних машин, що розробляла питання постачання та застосування електроенергії в сільському господарстві. Кухаренко Іван Антонович (1880—1938) — вчений у галузі технології цукрового виробництва, директор КПІ (1921), засновник і перший директор (з 1926) Державного експериментального інституту цукрової промисловості (Український НДІ цукрової промисловості). Завідувач кафедри технології сільськогосподарських виробництв КСГІ (з 1922). Репресований 1937, реабілітований 1960.
Колкунов Володимир Володимирович (1866—1939) — ботанік і біолог, голова Київського агрономічного товариства (з 1912), один із засновників і перший директор (з 1922) Наукового інституту селекції (тепер Інститут цукрових буряків НААНУ), член Міжнародного товариства селекціонерів. Завідувач кафедри загального землеробства КПІ (з 1912), кафедри хліборобства КСГІ (1922—30). Організатор селекційно-насіннєзнавчої справи в Україні. Обґрунтував можливість одержання високих врожаїв буряків при одночасному підвищенні їх цукристості. Зазнав політичних репресій у 1930-х рр.
Лебедєв Олександр Георгійович (1874—1936) — ентомолог, засновник і видавець «Журналу прикладної ентомології» у Києві (з 1916), організатор і керівник ентомологічної станції (1914— 22) й кабінету ентомології КПІ. Завідував кафедрами зоології і загальної ентомології КСГІ (1922—30), ентомології і фітопатології УЛТІ (1930—36), при якій відкрив музей.
Михаловський Арсеній Григорович (1889—1982) — агрохімік, декан агрономічного факультету (1930-і рр.), завідувач кафедри загального землеробства КСГІ, УСГА (1932—69), заступник директора КСГІ (1940—49). Одним з перших в СРСР теоретично обґрунту-вав значення підживлення польових культур. 1959 висувався Вченою радою УСГА на здобуття звання дійсного члена УАСГН.
Оксіюк Петро Федорович (1896—1960) - ботанік, флорист, цитолог. Працював в інституті з 1924, пройшовши шлях від асистента до завідувача кафедри ботаніки (1938—41, 1944—60) КСГІ, УСГА. Започаткував при кафедрі науково-навчальний гербарій із зразків місцевої флори, переважно з околиць Києва. Вперше в СРСР дослідив питання ембріології та біології цвітіння цукрових буряків.
Пономаренко Федір Михайлович (1900—74) — патологоанатом, завідувач кафедри патологічної анатомії КВІ (1931—57), з 1957 — кафедри патологічної та ветеринарно-санітарної анатомії УСГА. Вперше в СРСР описав десять нових захворювань сільськогосподарських тварин, зробив значний внесок у вивчення раніше невідомого за-хворювання коней — стахіботріотоксикозу (1939).
Скороходько Антон Каленикович (1883—1954) — вчений у галузі тваринництва. Один із засновників КВЗІ, його директор (1924—26). Організатор і керівник першої в Україні самостійної кафедри зоогігієни КВЗІ, КВІ, УСГА (1922—29, 1944—54), що тепер носить його ім'я. Створив на базі Київської
науково-дослідної станції «Терезине» першу лабораторію зоогігієни (1928). Автор першого підручника з гігієни тварин (1930), який неодноразово перевидавався і впродовж 35 років залишався найкращим. Засновник наукової школи зоогігієністів. Репресований 1929 у справі «Спілки визволення України», був висланий за межі України в 1929—34.
Симиренко Володимир Львович (1891—1938) — вчений-садівник. Професор, згодом завідувач кафедри плодівництва та овочівництва КСГІ (1926— 32). Одночасно — директор Центрального державного плодового розсадника УСРР (1921—30), засновник і керівник (з 1930) Всесоюзного НДІ плодово-ягідного господарства (тепер Інститут садівництва НААНУ). Теоретик і практик садівництва, один з перших агро-екологів і розробників дослідницької справи та методології сучасного садівництва. Зазнав політичних репресій у 1930-х рр., страчений 1938, реабілітований 1957.
Товстоліс Дмитро Іванович (1877— 1939) — вчений у галузі лісівництва. Працював в КСГІ, КЛГІ у 1925—39, професор, згодом — завідувач кафедри лісової таксації. 1932 звинувачений в контрреволюційних поглядах, зазнав переслідувань. Досліджував проблеми підсочки в системі лісового господарства, приросту соснових насаджень, запропонував нові методи фізіологічного впливу на рослини.
Устьянцев Василь Павлович (1875— 1935) — вчений у галузі зоотехнії, один із засновників ветеринарного факультету КПІ (1920) і створених на його основі КВЗІ (1921), КВІ (1930). Проректор КВЗІ (1921—22), завідувач кафедри.
Сільськогосподарська академія (Національний аграрний університет). Генеральний план:
1. Навчальний корпус № 1 (див. ст. 495.4), вул. Генерала Родимцева, 19.
2. Навчальний корпус № 2 (див. ст. 495.1), вул. Героїв оборони, 17.
3. Навчальний корпус № 3 (див. ст. 495.2), вул. Героїв оборони, 15.
4. Навчальний корпус № 4 (див. ст. 495.5), вул. Героїв оборони, 13.
5. Навчальний корпус № 5 (див. ст. 495.13), вул. Героїв оборони, 14.
6. Навчальний корпус № 7 (див. ст. 495.12), вул. Героїв оборони, 12.
7. Навчальний корпус № 7-а, вул. Героїв оборони, 12-б.
8. Навчальний корпус № 8, вул. Героїв оборони, 12.
9. Навчальний корпус № 9, вул. Героїв оборони, 18.
10. Навчальний корпус № 10, вул. Героїв оборони, 11.
11. Навчальний корпус № 11, вул. Героїв оборони, 12-в.
12. Навчальний корпус № 12, вул. Полковника Потєхіна, 16.
13—15. Кафедра спецпідготовки, вул. Героїв оборони, 16.
16. Кафедра дендрології, Ботанічний сад, вул. Генерала Родимцева, 2.
17. Лабораторія конярства, вул. Полковника Затєвахіна, 5.
18. Допоміжна будівля (колишнє лісництво), вул. Полковника Затєвахіна, 5.
19—21. Кафедра бджільництва, вул. Полковника Затєвахіна, 19.
22. Лабораторія бджільництва, вул. Генерала Родимцева, 23-б.
23 і 24. Навчально-виробничий комбінат, пров. Сільськогосподарський, 4.
25. Ветеринарна лікарня, вул. Полковника Потєхіна, 16.

495.1. Будинок Київськогго агрохімічного інституту 1931. Вул. Героїв оборони, 17.

зоотехнії, годівлі сільськогосподарських тварин (1921—30); засновник і декан зоотехнічного факультету, завідувач кафедри скотарства КСГІ (з 1922). Один із перших організаторів й пропагандистів масового силосування кормів, вивчення загального і мінерального обміну речовин у сільськогосподарських тварин. Репресований у
1930- і рр., помер на засланні, реабілітований посмертно.
Ярослав Семен Юрійович (1888—1974)
— вчений у галузі ветеринарної медицини. З 1921 викладав у КВЗІ, КВІ, УСГА, бл. 20 років завідував кафедрою
26. Будівля для утримання тварин, вул. Полковника Потєхіна, 16.
27. їдальня, вул. Генерала Родимцева, 7.
28. Гуртожиток № 1 (див. ст. 495.7), вул. Генерала Родимцева, 3.
29. Гуртожиток № 9,
вул. Генерала Родимцева, 1.
30. Гуртожиток № 12,
вул. Генерала Родимцева, 1-а.
31. Гуртожиток № 10,
вул. Генерала Родимцева, 7-а.
32. Гуртожиток № 11,
вул. Генерала Родимцева, 7.
33. Житловий будинок,
вул. Генерала Родимцева, 3-а.
34. Житловий будинок,
пров. Сільськогосподарський, 1.
35. Житловий будинок (котедж), вул. Генерала Родимцева, 25.
36. Житловий будинок (див. ст. 495.10), вул. Генерала Родимцева, 21.
37. Дитячий садок,
пров. Сільськогосподарський, 4
38. Гуртожитки № 2 і 3 (див. ст. 495.9), вул. Блакитного, 4, 10.
39. Гуртожиток № 8, вул. Блакитного, 6.
40. Водонапірна башта (див. ст. 495.6), вул. Генерала Родимцева, 11.
41. Меморіал радянським воїнам, викладачам і студентам, загиблим під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 рр.
(див. ст. 495.11), вул. Героїв оборони, 17.
42. Окоп (див. ст. 495.14),
вул. Генерала Родимцева, 19.
43. Пам'ятне місце боїв О. І. Цибульова (див. ст. 495.15).
Поза межами містечка:
1. Будинок клініки Київського
ветеринарного інституту, корпус № 6 (див. ст. 495.3), вул. Васильківська, 17.
2. Гуртожиток № 4 (див. ст. 495.8),
вул. Бурмистенка, 4.
фізіології сільськогосподарських тварин. 1943 — директор КВІ. Автор підручників з фізіології людини і тварин, приладу для світлової реєстрації роботи ізольованого серця, що широко використовувались у вузах СРСР. Беручи участь у дослідженні невідомого раніше захворювання стахіботріотокси- козу, здійснював низку дослідів на своєму організмі.
У сучасних корпусах №1—7 в різний час працювали академіки і члени-коре- спонденти УАН—ВУАН—АН УРСР— НАНУ, ВАСГНІЛ, Української академії сільськогосподарських наук (УАСГН), Національної академії аграрних наук України (НАЛН). В їх числі: А. Василенко, П. Василенко, П. Власюк, Є. Вотчал, М. Гришко, Т. Демиденко, О. Душеч- кін, В. Касьяненко, Л. Клецький, С. Кожевников, Є. Кондратюк, М. Кравчук,
В. Крамаров, С. Лебедев, Б. Логгінов,
0. Маркевич, Ф. Овчаренко, А. Ока- ненко, В. Пересипкін, В. Переход, І. По- важенко, В. Поварницин, Л. Погорілий, П. Погребняк, П. Пшеничний, Я. Ролл,
1. Романенко, К. Сироцинський, В. Чаговець, Р. Чеботарьов.
У 1941 під час оборони Києва від німецьких загарбників викладачі і студенти інституту брали участь у створенні лінії оборони міста, входили до складу загонів народного ополчення і винищувальних батальйонів, 1941—43 воювали в лавах діючої армії. Штаби окремих підрозділів дивізій і повітряно-десантних бригад розміщувались у підвалах навчальних корпусів вузу. На території НАУ збереглися пам'ятні місця бойових дій під час оборони Києва (див. ст. 497.13) та окоп (див. ст. 497.12). На честь радянських воїнів, викладачів і студентів КСГІ, КВІ, КЛГІ, які віддали своє життя, захищаючи Батьківщину, 1979 на території інституту відкрито меморіальний комплекс (див. ст. 497.4) [1589].