Будинок факультетів КСГІ. Займає крайню західну ділянку у ряді трьох первісних будинків академічного комплексу на вул. Героїв оборони. Зводився для факультету механізації та електрифікації сільського господарства за проектом арх. Д. Дяченка. Зберігся без істотних змін.

З 1929 у корпусі містилися факультети КСГІ, які з 1930 почали функціонувати як самостійні вищі навчальні заклади: Київський інститут механізації та електрифікації сільського господарства (КІМЕСГ), який 1935 увійшов до складу новоутвореного КСГІ на правах факультету, а також Київський агроінженерний інститут цукрової промисло-вості (1930—33), Київський агропедагогічний інститут (1930—32). У 1935—41 й 1944—54 у корпусі також розміщувалися ректорат й адміністративна частина КСГІ, з 1954 — факультет вузу.

У будинку працювали: 

1929—30, 1944— 49 — Василенко Андрій Овер'янович (1891—1963) — вчений у галузі маши­нобудування та сільськогосподарської механіки, акад. АН УРСР (з 1948). Ви­кладав у КСГІ 1924—49 (з перервою). У 1929—30 — завідувач, 1944—49 — про­фесор кафедри сільськогосподарських машин. Одночасно працював у засно­ваних з його ініціативи Українському НДІ сільськогосподарського машинобу­дування та Українському НДІ меха­нізації сільського господарства. З 1945 — директор Лабораторії машинобуду­вання і проблем сільськогосподарської механіки при Відділі технічних наук АН УРСР, у 1950—58 — створеного на її основі Інституту машинознавства і сільськогосподарської механіки АН УРСР (тепер Фізико-технологічний ін­ститут металів і сплавів НАН України). Наукові праці вченого присвячені пи­танням дослідження і конструювання сільськогосподарських машин, техно­логії їх виробництва і ремонту. Розро­бив поліпшені моделі зернозбиральних машин, бурякозбиральних комбайнів, бурякопідіймачів та ін. 1944—49 працював на другому поверсі (тепер кімнати № 33—34).

1939—41 — Гришко Микола Микола­йович (1901—64) — ботанік, акад. АН УРСР (з 1939), один із засновників і ди­ректор (1944—58) Центрального рес­публіканського ботанічного саду АН УРСР (тепер Національний ботанічний сад НАН України), сільського­сподарських наук АН УРСР (1945—48). Професор кафедри селекції КСГІ (1939—41). Одночасно — директор Інституту ботаніки АН УРСР (1939— 44), голова Українського відділення Всесоюзного сільськогосподарського товариства (1940—48). Досліджував пи­тання генетики, селекції, інтродукції та акліматизації рослин. З його ім'ям пов'язані пріоритет у розв'язанні про­блем статі вищих рослин, розробка ме­тодів регулювання статі і виведення нових сортів конопель.

1945—58 — Демиденко Тит Трохимович (1891—1959) — вчений у галузі ро­слинництва, чл.-кор. АН УРСР (з 1951). У 1945—55 завідував кафедрою рослин­ництва КСГІ—УСГА, потім — профе­сор, почесний член кафедри. Досліджу­вав питання кореневого живлення сіль­ськогосподарських рослин, нових ефективних методів підвищення їх вро­жайності. Встановив критичні періоди у використанні води для окремих сіль­ськогосподарських культур, що дало змогу визначити оптимальні строки їх поливів. Працював на третьому поверсі (тепер кімната № 64), у 1962—68 — в кабінеті ректора вузу у корпусі № 3.

1950-і рр. — Оканенко Аркадій Семе­нович (1894—1982) — фізіолог рослин, чл.-кор. УАСГН (з 1957) і АН УРСР (з 1967), заслужений діяч науки УРСР (з 1974). 1922—30 працював на кафедрі ботаніки, у 1950-і рр. — на кафедрі фізіології сільськогосподарських рос­лин КСГІ—УСГА. Одночасно очолював відділ Інституту фізіології рослин АН УРСР (з 1950). Наукові праці присвя­чені проблемам підвищення цукрис­тості буряків та інтенсивності фото­синтезу. У 1920-і рр. досліджував газообмін у листі цукрових буряків безпосередньо у польових умовах, у 1950-і рр. — явища депресії фотосин­тезу і його зв'язку з вологістю ґрунту. Розробив наукові основи застосуван­ня калійних добрив при різному вмісті цього елементу в рослинах і ґрунтах. Працював на третьому поверсі (тепер кімната № 58).

1963—88 — Лебедєв Сергій Іванович (1902—89) — фізіолог рослин, акад. УАСГН (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1973), ректор Одеського університету (1953—59), віце-прези­дент УАСГН і ректор її навчальної час­тини (1959—62). Під час роботи у цьо­му будинку — завідувач кафедри фі­зіології та біохімії рослин, керівник ла­бораторії фотосинтезу УСГА (до 1985). Голова секції біологічних наук при Президії правління Республіканського товариства «Знання» (з 1962). Основ­ний напрям досліджень — питання фо­тосинтезу і пігментної системи рослин. Розробив спецкурс з цієї проблемати­ки. Автор навчального посібника з фі­зіології рослин для сільськогосподарсь­ких вузів (1967). Працював на третьому поверсі (тепер кімната № 58), а також в кабінетах рек­тора під час перебування на цій посаді 1959—61 (корпус № 1), у 1962 (корпус № 3).

1952—2004 — Пересипкін Володимир Федорович (1914—2004) — вчений у га­лузі фітопатології та імунітету рослин, чл.-кор. ВАСГНІЛ (з 1966), акад. УААН (з 1990), заслужений діяч науки УРСР (з 1964), заступник міністра сільського господарства УРСР (1961—62). Дирек­тор КСГІ (1952—54), проректор з на­вчальної роботи (1957—59), ректор (1954, 1962—68) УСГА. Під час роботи в цьому будинку у 1952—87 — завідувач кафедри ентомології і фітопатології (згодом — захисту рослин, фітопатоло­гії) КСГІ, УСГА; потім — професор ка­федри, консультант. Одночасно — го­ловний вчений секретар ВАСГНІЛ (1968—69), голова її Південного від­ділення (1969—72). Відзначений Дер­жавною премією УРСР (1982). Дослід­жував проблеми імунітету сільськогос­подарських рослин, хімічних засобів боротьби з їх хворобами, селекції. Осо­бисто і у співавторстві вивів низку сортів рапсу й озимої пшениці, зокре­ма сорт «Киянка», районований у вось­ми областях України. Ініціатор видання і відповідальний редактор «Української сільськогосподарської енциклопедії» (1970—72). Редактор тритомника «Хво­роби сільськогосподарських культур» (1988). Працював на другому поверсі, кімната № 52.

У 1930—41, 1944—64 на другому по­версі будинку в кімнатах № 33—34 та­кож працював акад. УААН П. Василенко, з 1964 — у корпусі № 7, де встанов­лено меморіальну дошку вченому. 1973 ліворуч від головного входу у стіні фасаду будинку вмуровано урну з пра­хом Малюшицького Миколи Кириловича (1872—1929) — ботаніка, акад. АН БРСР (з 1928). У 1927 працював у складі комісії зі спорудження корпусів КСГІ, визначив місце для будівництва цього навчального корпусу. Народився 1872 в с. Білиничі (тепер Могильовська обл., Білорусь). Закінчив Московський сільськогосподарський інститут (1898). З 1912 — директор, згодом — керівник відділу Київської крайової сільськогос­подарської дослідної станції. З 1920 — професор, з 1921 — завідувач кафедри часткового землеробства КПІ. З 1922 — завідувач кафедри рослинництва КСГІ, одночасно — дійсний член Наукового інституту селекції (тепер Інститут цук­рових буряків НААНУ). Досліджував проблеми ґрунтового живлення сільсь­когосподарських рослин, селекції кар­топлі, пропагував необхідність викори­стання мінеральних добрив у сільсь­кому господарстві. Після переїзду до Москви у своєму маєтку в Смоленській губ. вперше використав фосфоритне борошно для удобрення посівів жита. Помер 1929 у Москві. Нішу з урною за­крито білою мармуровою дошкою з на­писом.

Тепер у будинку — Навчально-наукові інститути рослинництва і ґрунтознав­ства охорони природи і біотехнологій.