1907 Київська шкільна комісія винесла ухвалу про спорудження школи, після чого Міська управа виділила ділянку на Куренівці, на той час передмісті Києва. Первісний проект розробив арх. Е. Брадтман. У 1908 арх.-худ. В. Кричевському було доручено перепроектувати фасади будівлі в українському народному стилі.

У червні 1910 відбулися торги на здійснення будівництва, яке проводилося під наглядом арх. Е. Брадтмана протягом чотирнадцяти місяців. 26 грудня 1911 відбулося освячення будинку та відкриття училища. Споруджено коштом С. Грушевського (100 тис. крб.) та на гроші, виділені Міською управою (23 тис. крб.).
Будинок був пошкоджений внаслідок пожежі 1912 та у 1921 й 1943. Під час відбудови неточно відтворено форми первісного даху, викривлено форму люкарен; постраждало декоративне оздоблення.
Будинок триповерховий, цегляний, у плані П-подібний. Перекриття дерев'яні. Дах вальмовий, первісна бляшана покрівля тепер замінена на шиферну. Компактний план споруди (довж. 48 м, шир. від 18 до 25,5 м) має суворо симетричну форму з виступами крил у бік подвір'я. Внутрішнє планування коридорне з двома входами з боку головного фасаду через тамбури й вестибулі, двома трохи виділеними на бічних фасадах двомаршовими сходами. Класні кімнати розташовані по обидва боки коридора. На першому поверсі в середній частині - невеликий світловий хол, вікна якого звернені на подвір'я. В центральній частині третього поверху - актова зала, до якої з боку вулиці прилягають три класні приміщення. Площини головного й бічних фасадів розділено по горизонталі на два яруси. В нижньому - вікна з перемичками еліпсоподібної форми, у верхньому (другий і третій поверхи) - трапецієподібної, характерної для українського народного архітектурного стилю поч. 20 ст. Увінчує стіну цегляний карниз невеликого виносу. Головний фасад розчленовано на три основні частини: центральну та два бічні ризаліти, трохи висунуті з площини стіни, які мають внизу тамбури з піддашками, що нагадують силует української хати. Тамбури невеликого виносу, тому що міська влада не дозволила вийти на червону лінію забудови вулиці, як задумав В. Кричевський. Портал тамбура - з трапецієподібним отвором входу, простінки оформлено широкою смугою з полив'яних кахлів червоногарячого кольору, над ними - тондо з хрещатим кахляним орнаментом. Двері первісно були декоровані різьбленням (не збереглося). Середня частина головного фасаду, трохи утоплена відносно площин ризалітів, вирізняється ве-ликими трапецієподібними вікнами другого й третього поверхів, причому нахил верхнього одвірка вікон другого поверху зроблено під кутом 45°, третього - 60°, що надає їм стрункості й урочистості. Простінки другого поверху оздоблено малими рожево-червоними кахлями, які утворюють орнамент у вигляді нерозкритих бутонів квітів (автор назвав їх «квітами життя»). Ці трикутні орнаментовані нішки на рівні підвіконної смуги між другим і третім поверхами оперізують будинок з трьох боків, надаючи йому особливої краси й витонченості. На осях простінків верхнього поверху - круглі тондо, заповнені трикутними кахлями, що утворюють розетки. Під карнизом - смуга, яка складається з окремих квадратних зелених кахлів, над карнизом у полі кожного трикутного фронтончика вписано квадратні й трикутні кахлі, що зливаються у ромбічну форму.
Бічні фасади вирішено стримано, вони мають маленькі вікна витягнутих пропорцій (вписані в круглі нішки розетки тепер відсутні). Об'єм сходової клітки, що виступає, має здвоєні вузькі вікна.
Пам'ятка відзначається оригінальністю вирішення, є зразком раціоналістичної течії українського народного архітектурного стилю поч. 20 ст.
На поч. 1914 з будинку зняли меморіальну дошку, встановлену на пошанування С. Грушевського. Його син М. Грушевський висловив незгоду з цього приводу, заявивши про припинення відрахувань училищу відсотків з капіталу, який заповів батько. У липні 1915 за клопотанням Київської міської управи дошку було знову встановлено.
Грушевський Сергій Федорович (1830-1901) — освітній діяч, організатор народної освіти, батько українських істориків Михайла та Олександра Грушевських. Народився у м. Чиги-рині в духівницькій родині. Після закінчення Київської духовної семінарії навчався у Київській духовній академії (1855-59). Був професором словесності у Полтавській духовній семінарії (1859-60) та професором по класу Святого Письма у Київській ду-ховній семінарії (1860-65), учителем російської мови і словесності у Холм- ській русько-греко-уніатській гімназії (1865-68) та в Кутаїській класичній гімназії (1869-70). Працюючи інспектором народних училищ Ставропольської (1870-78) і Терської (з 1878 до смерті) губерній, виявив великі організаторські здібності у виробленні системи народної освіти на Північному Кавказі. Автор підручника «Перша навчальна книга церковно-слов'янської мови», що вийшов 1872 у Києві і згодом кілька разів перевидавався, інших підручників та ряду методичних посібників для шкіл, етнографічних досліджень. Помер та похований у Владикавказі. За заповітом 1892 частину спадщини С. Грушевський передавав для заснування стипендії свого імені при Київській духовній семінарії та Києво-Подільському духовному училищі, а також на будівництво та утримання у Києві чи Владикавказі (за вибором спадкоємців) безкоштовного чоловічого училища.
1911 на першому поверсі будинку містилися приватний дитячий садок О. Дараган (пізніше Третій міський Куренівський), їдальня і кухня. На другому і третьому - у дванадцяти класних кімнатах навчалося 456 учнів, переведених сюди із трьох початкових змішаних міських училищ - Куренівського № 6 та Пріорських № 14 і № 31. Тут же були актова і рекреаційна зали, бібліотека, три квартири, вчительські, медична, а також п'ять вільних класних кімнат.
У роки 1-ї світової війни частину приміщень на третьому поверсі займав притулок для дітей воїнів запасу, мобілізованих на фронт.
1915 в будинку розмістили притулок для 150 воїнів-калік та майстерні з виготовлення протезів і ортопедичних апаратів. Ініціатива заснування в Києві такого доброчинного закладу, що став третім у країні після Москви і Петрограда, належала Н. Терещенко, вдові підприємця і доброчинця Ф. Терещенка. Вона очолювала Київський обласний відділ Всеросійського комітету допомоги хворим, пораненим офіцерам та нижчим військовим чинам і тим, які одужували. 29 червня 1915 митрополит Київський і Галицький Флавіан освятив приміщення закладу. Виробнича частина притулку складалася зі столярної, шорної, слюсарної, нікелювальної, шевської майстерень та складальні, де виготовляли протези. Керував нею інж.-технолог К. Зайкевич. Тільки упродовж першого року їх було зроблено бл. 4 тис. Лагодили і замінювали протези воїнам-інвалідам за рахунок держави. Очікуючи готові вироби, вони мали змогу не тільки мешкати на третьому поверсі будинку, а й пройти курс навчання з граматики і малювання та опанувати шевське або столярне ремесла.
У березні 1917 за наполяганням гласного М. Ярошевського виконано одну з найголовніших умов засновника училища: Київська міська дума прийняла постанову про викладання у ньому всіх предметів українською мовою.
1996 на фасаді будинку встановлено анотаційну меморіальну дошку із чорного граніту.
З 2000 тут учбовий корпус № 3 Академії муніципального управління [888].