У зв'язку зі складним рельєфом фронтальна частина цих ділянок тривалий час лишалася не забудованою. Садиба № 9 впродовж останньої третини 19 – першого десятиліття 20 ст. належала родині О.Ш атько, потім – Є. Квашеву. Останньою власницею була М. Юскевич-Красковська. Садибою № 11 у 1880-х – 1900-х рр. володів професор Університету св. Володимира Ф. Фортинський. У 1910-х рр. домоволодіння успадкували його діти.

Семиповерховий, мурований, тинькований, у плані прямокутний, чотирисекційний. У кожній секції на поверсі розміщується по дві квартири: дво- та трикімнатні. Застосована схема поздовжніх несучих стін. Перекриття пласкі.

Композиція чолового фасаду триярусна, симетрична відносно центральної осі, вирізняється врівноваженістю горизонтальних та вертикальних членувань. Перший ярус, що об'єднує два поверхи і трактується як цокольний, оформлено дощаною рустикою. Третій ярус – сьомий поверх – відокремлено широким поясом з надвіконного та підвіконного профільованих гуртів, увінчано розвиненим карнизом значного виносу з модульйонами. Виступну п'ятивіконну центральну частину фасаду акцентовано трьома лоджіями, в глибині яких містяться півкруглі балкони четвертого й шостого поверхів. Лоджії перекрито півциркульними арками, що спираються на прямокутні в перетині колони п'ятого–шостого поверхів. Пластичну виразність посилено пофарбуванням стін лоджій у темно-червоний колір. Прямокутні широкі вікна та отвори входів обрамлено профільованими лиштвами. Основними пластичними елементами дворового фасаду є виступні вертикальні об'єми сходових кліток.

Архітектура будинку відображує пошуки нової художньої мови на основі форм та засобів класичної спадщини у кін. 1930-х рр.

Тепер офісний будинок [1817].