До 1899 року мала № 22, являла собою частину великого домоволодіння, що складалося з кількох ділянок, поступово приєднаних одна до одної київським міщанином Г. Бондаревським. Станом на 1874 його садиба, що утворилася за чотирма купчими, у плані була П-подібною, з бічними частинами (сучасні № 12 та 20), між якими вздовж вулиці містилося чотири садиби інших власників. 1875 та 1893 Г. Бондаревський купив ще кілька ділянок. Більшу частину цієї площі займав глибокий яр (Афанасіївський). 1894 власник продав дві земельні ділянки пл. більше 2 тис. кв. сажнів з різними будівлями київському дворянину М. Змієвському. 1897 Афанасіївський яр засипали, по ньому було прокладено вул. Святославську (сучасна вул. Чапаєва), що значно підвищило ціну на землю. Після прокладання вулиці по садибі М. Змієвського, велике домоволодіння було поділено на дев'ять окремих ділянок. Тоді садиба № 20 набула Г-подібної форми плану. Первісну її забудову складали дерев'яний будинок, споруджений 1847 за зразковим проектом, та кілька господарських будівель. 1873 за проектом арх. В. Прохорова власник звів двоповерховий дерев'яний будинок та двоповерховий флігель у глибині ділянки.

Дату спорудження наявного головного будинку не встановлено. На плані поч. 1900 його позначено як новозведений будинок. Ймовірно, побудований протягом 1899 на замовлення нового власника С. Камоцького. Про це свідчить монограма домовласника в центральному простінку між вікнами другого поверху – переплетені латинські літери К та B. 1901 С. Камоцький продав садибу, прибутковість якої значно зросла внаслідок нового будівництва, купцю Г.-К. Райхінштейну. 1914 нерухоме майно перейшло у власність лікаря М. Червоненкіса. Того ж року на місці двоповерхового дерев'яного флігеля в глибині садиби зведено новий шестиповерховий прибутковий будинок.

У підвальному поверсі головного будинку містилися слюсарна та столярна майстерні, дров'яники. На кожному поверсі розташовувалося по дві квартири з шести кімнат кожна, з передпокоєм, кухнею, ванною, коморою, ватерклозетом. Квартири першого поверху були чотирикімнатні. Плафони житлових кімнат прикрашало ліплення з поліхромним пофарбуванням.

У 1920-х рр. будівлі садиби націоналізовано. Тоді у цокольному поверсі флігеля розміщено швейний цех. Під час проведення ремонту і пристосування квартир під комунальні приміщення переплановано. Втрачено ворота і металеві огородження балконів головного будинку. Знято цегляний парапет огородження даху та Трати на стовпчиках. 1975 проведено капітальний ремонт.

Головний будинок, 1899–1900, (№ 20). На червоній лінії забудови вулиці, на ділянці з різким перепадом рівня поверхні землі.

П'ятиповерховий на цокольному поверсі, мурований, тинькований, у плані Т-подібний. Односекційний. Планування квартир коридорно-анфіладне, з двобічним розміщенням кімнат. Перекриття пласкі. Парадні сходи – гранітні, чорні – дерев'яні. Сходові клітки перекрито скляними ліхтарями. Дах двосхилий по дерев'яних кроквах, покрівля бляшана. Вхід у будинок з вулиці – по містку над глибоким приямком.

Чоловий симетричний фасад на десять віконних осей оформлено у стилі неоренесанс з використанням елементів класики та модерну. Центр підкреслено двовіконною розкріповкою з порталом головного входу і вінцевим трикутним фронтоном над прямокутним тридільним аттиком. Розкріповку членовано міжповерховими та підвіконними гуртами, які продовжено з обох боків від неї на рівні другого, третього і п'ятого поверхів. Міжвіконні простінки першого–третього поверхів рустовано. Фасад фланковано тричвертєвими колонами третього–четвертого та пілястрами п'ятого поверхів. Вертикальний характер композиції підкреслено двома рядами балконів. Завершує фасадну стіну карниз на кронштейнах, прикрашених маскаронами, між якими у смузі фриза вміщено ліплені лаврові гірлянди. Віконні прорізи першого і третього поверхів – з лучковими перемичками, інших – прямокутні, оздоблені підвіконними та надвіконними вставками з тонким ліпленим рослинним і меандровим орнаментом. Оформлення вікон першого поверху доповнено жіночими маскаронами, центрального простінку між вікнами другого поверху – жіночим погруддям і стилізованою геральдичною композицією у вигляді картуша з волютоподібними закрутками аканта. У полі картуша вміщено монограму з латинськими літерами К та 8. Широкий центральний вхідний отвір з лучковою перемичкою оформлено порталом з арковим завершенням і бічними тричвертєвими колонами. Місток перед входом і приямок огороджено оригінальними ґратами у стилі модерн на цегляних стовпчиках. У цокольному поверсі біля правої торцевої стіни – прямокутний отвір проїзду у двір. На центральній осі дворового фасаду – вхід у будинок.

В інтер'єрі – гранітні парадні сходи з металевим ажурним огородженням, рисунок якого утворено вертикальними стрижнями, волютоподібними закрутками різного розміру та великими квітами в центрі.

Флігель, 1914 (№ 20-б). Окремо від інших споруд, у глибині садиби, на складному рельєфі зі зниженням рівня поверхні землі в бік двору. Первісно п'ятиповерховий з мансардним поверхом, надбудований другим мансардним поверхом.

Семиповерховий з двома мансардними та підвальним поверхами, мурований, у плані Н-подібний, односекційний. Перекриття пласкі. Дах двосхилий з центральним світловим ліхтарем, покрівля бляшана. Вирішений у стилі раціональний модерн з елементами класицизму. Композиція чолового фасаду центрально-осьова, симетрична. Симетрію підкреслено двома бічними ризалітами на одну віконну вісь. Фасад завершує ат- тиковий поверх. Віконні прорізи прямокутні з двостулковим та тристулковим столярним заповненням. Підвіконні площини містять прямокутні ніші. Віконні прорізи першого поверху двох типів – прямокутні звужених пропорцій з двостулковим заповненням та з трапецеїдальним завершенням. У центральній частині фасаду, між ризалітами – два ряди балконів із сучасним заскленням. На ризалітах на рівні вікон другого поверху – орнамент з чотирьох паралельних заглиблених смуг. Над вікнами аттикового поверху вміщено дві композиції зі стрілами, що пронизують переплетені кільця. Прямокутний отвір парадного входу з трапецеїдальною фрамугою фланковано пілястрами. Над входом – масивний стилізований фронтон.

В інтер'єрі сходової клітки збереглися метласька плитка на підлозі, огородження сходів зі штампованого металу, рисунок якого утворено вертикальними різновисокими спицями, об'єднаними дугами.

Садиба – зразок прибуткового житлового комплексу кін. 19 – поч. 20 ст.

У 1950–60-х рр. у своєї бабусі Д. Семененко, яка проживала 1945–70 в комунальній квартирі № 3 на другому поверсі головного будинку, бував Висоцький Володимир Семенович (1938–80) - вихованець Школи-студії МХАТу (1956–60), актор Театру драми і комедії на Таганці в Москві (з 1964), поет, прозаїк, кіноактор (зіграв бл. 30 ролей), музикант, бард, автор понад 700 пісень і віршів. Його пісні набули надзвичайної популярності, а їх автора називали «втіленою совістю народу», незважаючи на те, що ім'я і творчість В. Висоцького в пресі СРСР майже не згадувались.

Тепер частину приміщень головного будинку займають офіси [1821].