Це була двоповерхова цегляна будівля з фасадом, оформленим у стилі неоренесанс, центральну вісь якого підкреслювало шатро з люкарнами, покрите цинковою лускою. Видовжений по вулиці прямокутний об'єм поділявся проїздом на дві нерівнозначні частини з окремимим входами. Помешкання лівої більшої частини, що містилося на першому поверсі, складалося з п'яти кімнат, передпокою, кухні, ванної й тераси. Окремий вхід праворуч вів до великого двоповерхового помешкання, де на першому поверсі було дві кімнати, передпокій та кімната прислуги чи двірника, на другому поверсі – сім кімнат, два передпокої, кухня, ванна, кімната для прислуги й тераса. Обидві тераси сполучалися між собою сходами. 1940 особняк надбудовано двома поверхами, отвір проїзду на подвір'я замуровано. Змінено первісний вигляд і планування будинку. Чотириповерховий, мурований, пофарбований.

Власниця особняка була рідною сестрою Кащенка Миколи Феофановича (1855–1935) – біолога, ембріолога, генетика, селекціонера, одного з основоположників наукового плодівництва у Сибіру, професора (з 1888) і ректора (1895–1912) Томського університету, акад. УАН (з 1918). З 1912 вчений жив у Києві, бував у цьому будинку. Професор і завідувач кафедри зоології Київського політехнічного інституту (1912–21), організатор і перший директор Зоологічного музею УАН (1919–26) та Акліматизаційного саду УАН на Лук'янівці (1918–35; не зберігся). Засновник патологічної ембріології. Мешкав 1912–21 на території КПІ, потім – на сучасній вул. Мельникова, 45 (будинок не зберігся).

У 1920-х – на поч. 1930-х рр. в будинку проживав Окіншевич Лев Олександрович (1898–1980) – історик українського державного права, бібліограф, випускник Колегії П. Ґалаґана (1916) і Київського інституту народного господарства (1921). Штатний науковий співробітник (1921–33) та секретар (1922–29) комісії для виучування західноруського та українського права ВУАН, студіював українське право під керівництвом акад. М. Василенка. Аспірант науково-дослідної кафедри історії України, яку очолював акад. М. Грушевський (1925–28) і науково-дослідної кафедри історії української культури під керівництвом акад. Д. Багалія (1929). Завідуючий видавництвом ВУАН (1929–31), заступник секретаря Соціально-економічного відділу ВУАН (1931–32).

В період праці у ВУАН підготував та видав наукові дослідження, що вважаються класичними працями з історії державного права України-Гетьманщини: «Рада старшинська на Гетьманщині» (1924), «Генеральна старшина на Лівобережній Україні ХУІІ–ХУІІІ ст.» (1926), «Генеральна Рада на Україні-Гетьманщині ХУІІ–ХУІІІ ст.» (1929), «Центральні установи України-Гетьманщини ХУІІ–ХУІІІ ст.» (1929–30), щорічні огляди праці комісії для виучування історії західноруського та українського права, рецензії. З 1933 працював за межами Києва. З початком Великої Вітчизняної війни мобілізований на фронт, полонений. Після звільнення працював у Києві в міській управі, газеті «Нове українське слово», НДІ краєзнавства, професор і декан правничого факультету університету. З 1944 – на еміграції, дійсний член НТШ, УВАН, УІТ. Помер у США. Залишив спогади «Моя академічна праця в Україні» (опубл. 1995).

Тепер – офісний будинок, частина приміщень на ремонті [1819].