На червоній лінії за будови вулиці. Ділянка сформувалася в існуючих межах наприкінці 19 ст. Спочатку входила до складу великої садиби ш розі вулиць Десятинної і Володимирської. У серед. 19 ст. належала родині О. Анненкова, з 1856 — титулярному раднику Б. Климовичу. Пізніше була розділена на кілька частин, одну : яких у 1899 придбав цукрозаводчик відомий меценат В. Симиренко. Існуючий двоповерховий цегляний будинок зведений за проектом арх. В. Ніколаєва. Первісне анфіладне планування будинку збереглося. Головний фасад у стилі неокласицизму має симетрично осьову композицію. Центральну вісі виділено тривіконною розкріповкою: широким балконом на рівні другого поверху. Бічні осі підкреслено розкріповками із вхідними дверима, над якими були влаштовані піддашки на металевих колонках (розібрані). Обидва поверхи увінчано карнизами розкріповки завершено аттиками. Споруда — зразок приватного особняка, вдало вписаного у забудову вулиці. Власник будинку — Симиренко Василій Федорович (1835—1915) надавав велику матеріальну допомогу українській культурі, у т. ч. фінансував хор М. Лисенка, журнал «Киевская старина» та видання Українського наукового товариства. За його заповітом особняк з жовтня 1919 перейшов у власність Українського наукового товариства яке до цього містилося на вул. Ярославів Вал, 36. Тут відбувалися засідання відділів і секцій товариства містилися його канцелярія, постійна комісії, деякі музеї. У роботі товариства у цей період брали участь учені й письменники: М. Біляшівський, М. Василенко, І. Каманін, А. Кримський, П. Курінний, О. Левицький, Лобода, С. Маслов, В. Перетц, Д. Щербаківський, О. Яната та ін. Тут же проводила активну роботу секція мистецтв товариства, засновані 15 березня 1918. У 1919 були проведені засідання, на яких обговорювалися такі питання, як участь у реставрації Софійського собору, фіксування па м'яток української старовини, заснування й активне поповнення музею кабінету українського мистецтва та ін. На кін. 1919 було 33 постійних дійсних членів секції і 6 членів-співробітників. Серед них — відомі вчені, музейні працівники, діячі мистецтва Д. Антонович, М. Біляшівський, М. Бойчук, С. Гіляров, О. Грушевський, В. Козловська, В. Кричевський, М. Макаренко, Модзалевський, Г. Нарбут, Г. Павлуцький, С. Таранушенко, Д. Щербаківський та ін. Головою секції буї М. Макаренко, секретарем Ф. Ернст.
У травні 1921 Українське наукове товариство увійшло до складу академії наук, секції товариства влились відповідні відділи ВУАН. У будинку залишилися ВУАК, секція україн-ського мистецтва науково-дослідної кафедри мистецтвознавства ВУАКу, яку з жовтня 1922 очолив акад. О. Новицький. ВУАК містився на першому поверсі цього будинку. Крім дослідження археологічних пам'яток, цей комітет проводив велику роботу з охорони й вивчення пам'яток історії, культури та природи України, щодо створення широкої мережі музеїв та організації методичної допомоги їм у проведенні краєзнавчої роботи. Дійсними членами ВУАКу були академіки М. Василенко, А. Кримський, В. Різниченко, Ф. Шміт, Д. Яворницький; археологи, краєзнавці, музеєзнавці С. Гамченко, Ф. Ернст, М. Макаренко, І. Моргілевський, Ф. Молчановський, А. Носов, С. Таранушенко, М. Шарлемань, Д. Щерба-ківський, В. Щербина та багато інших. Чимало з них зазнали необґрунтованих репресій з боку радянської влади. 1933 ВУАК припинив своє існування.
У будинку також містилися: на другому поверсі — Музей українських діячів науки і мистецтва (з 1924 його директор— О. Новицький, у 1929 музей перейшов до Києво-Печерської лаври), на першому поверсі кабінет українського мистецтва ВУАН. Цей кабінет був заснований 1924 на базі невеликого музею, що залишився від Українського наукового товариства. Тут було зібрано різноманітні матеріали з історії української народної творчості: порцеляна, фаянс, глиняні й плетені вироби, скло, тканини, вишивка, різьблення, старовинні книги й гравюри. При кабінеті була велика бібліотека, якою користувалися співробітники науково-дослідної кафедри мистецтвознавства ВУАН.
1923—34 у квартирі № 1 на першому поверсі проживав Новицький Олекса Петрович (1862—1934) — історик мистецтв, акад. ВУАН (з 1922), голова ВУАКу (з 1924), реорганізованого з Археологічної комісії УНТ; автор низки робіт з історії українського і російського образотворчого мистецтва й архітектури. Багато займався вивченням мистецької спадщини Т. Шевченка. Крім О. Новицького, в будинку проживали вчені й культурні діячі Ф. Вовк, Г. Красицький, А. Носов, М. Шарлемань, О. Яната та ін. Шарлемань Микола Васильович (1887— 1970) — зоолог, мешкав тут з 1918 до 1934, брав активну участь у роботі УНТ і ВУАКу, залишив спогади про наукове життя України 20—30-х рр. До 1941 завідував відділом фауністики й систематики Інституту зоології Академії наук УРСР, був засновником і директором зоологічного музею Академії наук. Автор понад 300 робіт із зоології, біології, краєзнавства, вивчав «Слово о полку Ігоревім».
За будинком у глибині кварталу містився великий фруктовий сад, який був показовим помологічним і ентомологічним садом зоологічної секції УНТ. У ньому проводив наукові досліди відомий учений-помолог Симиренко Лев Платонович (1855—1920). У період німецько-фашистської окупації Києва в цьому будинку містилася Спілка українських письменників, створена в листопаді 1941 поетесою, активісткою Культурної референтури Організації українських націоналістів Телігою Оленою Іванівною (1907—42). Спілка українських письменників, яку вона очолювала, об'єднала молодих поетів і прозаїків, котрі порушували у своїй творчості питання незалежності України. У грудні 1941 гестапо здійснило масові арешти учасників національного підпілля, було розгромлено редакцію газети «Українське слово» на вул. Воровського, 24; 9 лютого 1942 заарештовано всіх учасників зібрання у приміщенні Спілки (бл. 40 осіб). 21 лютого 1942 О. Телігу, її чоловіка М. Телігу, І. Ірлявського, І. Рогача та ін. (всього 7 осіб) було розстріляно у Бабиному яру.
1995 на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом В. Симиренка (ск. В. Сівко, арх. М. Білик). Тепер у будинку міститься Посольство Великої Британії в Україні [460].