Двоповерховий, з напівпідвалом та високою покрівлею, цегляний, тинькований. Перекриття плоскі. Покрівля складної конфігурації з великими, обрамленими кокошниками напівциркульними горищними вікнами по центру головного і бічного фасадів, і високими вентиляційними трубами, що виконують також декоративну функцію. Об'ємно-просторова структура будинку симетрична. На першому поверсі в центрі розташовано вестибуль, на другому — глядачеву залу (первісно розрахована на 550 осіб). Довколо них згруповано приміщення бібліотеки, класів для вечірніх занять, їдальні, чайної, нічліжного притулку, амбулаторії тощо. Фасади нагадують казковий терем: виконані в стилізованих формах російської архітектури 17 ст., пишно декоровані. Головний фасад тридільний, центральний ризаліт виділено широкими прорізами вікон і дверей та гранчастим у плані балконом з парапетом і високими шпилями на вінцях рогів (балкон і шпилі втрачено). Бічні вікна другого поверху мають оригінальну стрілчасту форму, простінки між ними оформлено тричвертєвими колонами й пілястрами. Наріжжя ризаліту й фасадів оздоблено ярусними лопатками з діамантовим рустом у нижній частині, фільонками і бочкоподібними напівколонами — у верхній й увінчано кокошниками. Лаконізмом архітектурного вирішення вирізняється дворовий фасад, виконаний у цегляному стилі. Його центральний тригранним ризаліт акцентовано на першому поверсі лучковим вікном, на другому — балконом. Первісну структуру інтер'єрів першого та другого поверхів порушено: у глибині вестибуля - розпашні сходи, що ведуть до зали та на балкон, добудовано сходи у правому крилі. Ліплення стель виконано в 1950-і рр.
Лук'янівський народний будинок засновано 1897 Південно-західним відділом товариства тверезості, створеним 1896 з ініціативи викладачів Київського університету св. Володимира (до 1902 розташовувався в іншому приміщенні). Протягом багатьох років товариство очолював Сікорський Іван Олексійович (1842—1919) — психіатр, психолог, педагог, професор, завідувач кафедри психіатрії університету (1903—18). Будинок перебував у віданні Київського міського комітету піклування про народну тверезість, канцелярія якого містилася у цьому помешканні. Головою комітету довгий час був Лубенець Тимофій Григорович (1855—1936) педагог, освітній діяч, у дорадянський час — викладач київських гімназій, зокрема жіночої гімназії О. Дучинської, директор народних училищ Київської губернії (у 1910-х рр. усунений з посади за видання підготовленої ним української абетки), член Київської єпархіальної ради.
При народному будинку діяли дешева їдальня, нічліжний притулок для приїжджих, заїжджий двір, безкоштовні бібліотека-читальня і амбулаторія, книжковий склад з музеєм підручників, театр з власною бібліотекою, синематограф, безкоштовні вечірні класи для дорослих — жіночі рукодільні й загальноосвітні; влаштовувались науково-популярні читання, виставки підручників і наочних посібників для нижчих і середніх навчальних закладів тощо. Відразу після відкриття благодійного закладу товариство тверезості організувало при ньому чайну, яка стала своєрідним культурно-просвітницьким центром і музеєм одночасно. Тут було представлено різноманітні матеріали, які популяризували здоровий спосіб життя, а також енциклопедії, інструменти, машини, верстати, зразки рамочних вуликів, хлібних злаків і трав Київського промислового сільськогосподарського синдикату, вироби Товариства плодівництва. У підвальному приміщенні будинку було влаштовано майстерню з вироблення речей для бджільництва. У музеї-чайній відбувалися лекції й читання з поясненням експонатів, музичні концерти.
1917 будинок було передано Українському робітничому клубу, в якому виступали актори «Молодого театру», учні Музично-драматичної школи М. Лисенка, об'єднані М. Старицьким у «Гурток українських акторів». 1919 організовано самодіяльний робітничий театр, де починали творчу діяльність актори Л. Гаккебуш і П. Коваленко. З 1920-х рр. будинок належав профспілці трамвайного парку, через що отримав назву Клубу трамвайників. Під час Великої Вітчизняної війни тут містився госпіталь.
Тепер — Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного управління [724].