1839 вона продала її дружині капітана А. Шпаковській. 1870 садибу придбало подружжя М. і О. Мосаківських. 1892 частину садиби пл. 309 кв. сажнів придбав дворянин П. Крутиков — власник цирку «Гіпо-Палас» («Цирк Крутикова») на сучасній вул. Архітектора Городецького, 7, будинок якого був одним з перших зразків стилю модерн у Києві. В садибі за цією адресою П. Крутиков розмістив дерев'яну споруду кінного манежу, яка містилася в тилу старого дерев'яного одноповерхового будинку. Ця забудова існувала майже без змін до спорудження сучас-ного фасадного будинку, хоча манеж не позначений на плані Києва 1925. Замовником нового повоєнного будівництва виступила фабрика «Пух-перо». Проект житлового будинку остаточно погоджено 1949. Автори — архітектори А. Добровольський (керівник) й О. Малиновський, співавтор — С. Шпільт, які працювали в 6-й архітектурній майстерні при Управлінні головного архітектора Києва (сучасний інститут АК «Київпроект»). Будівництво завершено 1951. Від проекту зведений будинок відрізняється відсутністю високих мансардних вікон з трикутними фронтонами та вінцевих декоративних башточок-пінаклів у завершенні.
У вирішенні головного фасаду у формах радянського ретроспективізму використані мотиви народної української архітектури. Особливістю споруди стало те, що в її опорядженні використано новий матеріал, який активно пропагувався у повоєнні роки — архітектурну кераміку. Керамічне облицювання суцільним килимом вкривало чоловий фасад. Усі художні елементи виготовлено на комбінаті «Керамік» Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР з місцевих київських глин на штампувальному пресі. П'ятиповерховий, цегляний, у плані прямокутний, з проїздом на лівому фланзі. Складається з однієї секції з дво- та трикімнатними квартирами. Перекриття пласкі. Дах двосхилий, бляшаний, з цегляними димарями, що виступають.
Композиційне вирішення чолового фасаду побудоване на чітко вираженій симетрії. Центральна вісь фасаду фіксується лоджією на третьому поверсі. Наближена за формою до квадрата площина стіни, облицьована трьома видами дрібного розміру кахлів, створює рівномірно орнаментоване поле, на якому чітко виділяються вертикалі еркерів з верхніми балконами, що спираються на кронштейни. Два вітринні вікна першого поверху мають аркові завершення з профільованими архівольтами. Циліндричне перекриття проїзду орнаментоване керамічними розетками. Великий вінцевий карниз складається з іоніків та чвертєвого валу з розетками. Центральний отвір акцентовано масштабним трапецієподібним замковим каменем (керамічна деталь), поле якого прикрашено ритмічним рослинним орнаментом. Над замковим каменем розташована декоративна композиція у вигляді збіжжя пшениці, сувою-картуша з двома серпами обабіч та симетрично розташованим листям аканта. Фігурне металеве заповнення вітрини містить напис «1950 МММП УССР». На фасаді виділяється центральний балкон третього поверху, розташований в ніші, облямованій лиштвою-валиком керамічної плитки та оформленій керамічним панно з радянською символікою — снопи, роги достатку, зірка, серпи тощо. Основний тон панно — темно-синій. Стриманий дворовий фасад не має ке-рамічного облицювання. Прямокутні віконні прорізи другого поверху завершено сандриками, вікна першого поверху півциркульні. Входи до під'їздів у вигляді модифікованих порталів влаштовано з боку подвір'я.
Будівля — зразок використання художньої декоративної кераміки в оформленні фасадів. Незважаючи на окремі критичні зауваження сучасників, будинок є цікавим зразком київської архітектури поч. 1950-х рр. Він гідно оцінений як приклад творчих пошуків українських архітекторів. За цим самим проектом зведено кілька будинків у Києві.
Тепер на першому поверсі міститься магазин [1958].