На кін. 19 ст. з цієї ділянки сформувалися три окремі садиби: № 25, 27, частково — № 31. 1915 садибу № 27 придбав купець Д. Марголін — член правління та директор-розпорядник «Другого Пароплавного товариства по Дніпру та його притоках», який розпочав спорудження шестиповерхового прибуткового будинку. У складних умовах 1-ї світової війни завершити будівництво не вдалося. За даними Київської міської управи на серпень 1918, будинок значиться як не добудований, без мешканців. Під час революції й змін влади в місті зазнав пошкоджень, потребував відновлення й повного переустаткування.

1927—28 добудований кооперативом «Наше будівництво» для робітників заводу дротів і цвяхів ім. Письменного. В будинку спланували 35 квартир (105 кімнат). У 1930-х рр. на першому поверсі розміщувався магазин меблів «Сорабкоп» (російською мовою — «Совет рабочих кооперативов»). 1957 у будинку встановлено ліфти, виготовлені в м. Лейпциг. У будівлі не раз проводилися ремонти та перепланування житлових квартир.
Семиповерховий, цегляний, тинькований, у плані Т-подібний, з дворовим ризалітом і одноповерховою прибудовою на подвір'ї. Односекційний, на кожному поверсі розташовано шість квартир з коридорним плануванням. Перекриття пласкі. Покрівля двосхила, бляшана.
Композиція чолового фасаду симетрична. Фасад розчленовано по вертикалі двома бічними ризалітами, завершеними невисокими півциркульними щипцями і фланкованими лопатками, які підносяться над рівнем карниза. Центральну частину фасаду підкреслює сплощений заокруглений еркер на рівні третього—шостого поверхів, акцентований півциркульною аттиковою стінкою. Вікна другого поверху багатодільні, віконні прорізи півциркульні. Віконні прорізи інших поверхів прямокутні, ризалітів — широкі балконні, першого поверху — вітринні. Огорожі балконів мають прості решітки з вертикальних стрижнів. У цілому фасад відзначається лаконічністю. Парадний вхід оздоблено спрощеним порталом, влаштованим по центру будівлі. Прямокутний дверний отвір з тристулковим фільончастим дерев'яним заповненням і верхнім стаціонарним вікном фланковано вузькими лопатками.
У дворовий ризаліт винесено чорні сходи, які разом з парадними первісно освітлювалися світловим ліхтарем. Автентичне оздоблення інтер'єрів квартир не збереглося, за винятком кількох дерев'яних дверей з елементами різьблення.
Будинок — характерний зразок архітектури пізнього модерну з елементами конструктивізму.
1920 — на поч. 1925 на першому поверсі будинку містився вечірній клуб з читальнею єврейської культурно-просвітницької організації «Культурна Ліга» — центр єврейської інтелігенції Києва. Тут проводилися різноманітні культурні заходи: лекції, музичні й літературні концерти, диспути, обговорення спектаклів, вечори, відзначалися пам'ятні дати і т. ін. Серед них: вечори камерної музики (1920), поетів Д. Гофштейна й Е. Фінінберга (1922), обговорення п'єси С. Анського на єврейській сцені. (1922), вечір, присвячений Дню Паризької комуни (1923), лекція В. Мейєрхольда «Шляхи єврейського театру» (1923), концерт з творів М. Римського-Корсакова та О. Глазунова (1923), засідання літературного гуртка (1923) та ін.
1920 — на поч. 1925 в будинку функціонувала музична школа єврейської культурно-просвітницької організації «Культурна Ліга». У школі навчалося понад 100 дітей — жертв погромів з пролетарських та бідняцьких родин. Навчання було безкоштовним, до на-вчального закладу приймали за результатами вступних іспитів. За час навчання діти одержували закінчену музичну освіту. Педагогічний колектив складався з 15 викладачів та чотирьох техпрацівників (бібліотекар, настроювач та ін.). Серед педагогів були відомі музичні діячі.
1920—22 — Береговський Мусій Якович (1892—1961) — музикознавець, збирач єврейського фольклору на ідиш, організатор комісії з вивчення єврейської народної музики при кафедрі єврейської культури при ВУАН (1927), завідувач кафедри (з 1929, пізніше — кабінету єврейської культури), репресований, перебував у таборі (1950—55). Випускник Київської консерваторії. За дорученням «Культурної Ліги» 1920 створив цю музичну школу і був першим її директором (1920—21) та викладачем класу фортепіано. Одночасно викладав спів в єврейській педагогічній школі (з 1918) і керував хором Товариства єврейської народної музики. 1922—24 навчався в Петрограді.
1920—25 — Бертьє Давид Соломонович (справж. — Ліфшиць; 1882—1950) — скрипаль, диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1938). Викладач класу скрипки у музичній школі. Одночасно працював у Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка і Київській консерваторів (з 1920), професор (з 1922), диригент оркестру Київського єврейського театру (1921). Брав активну участь у концертно-виконавській діяльності, зокрема в заходах «Культурної Ліги»: концертах з нагоди перших роковин III Інтернаціоналу, творів Я. Мендельсона, Р. Шумана; концертах, присвячених пам'яті єврейських письменників І. - Л. Переця і Шолом-Алейхема; у вечорі камерної музики (всі — 1920). Проживав на вул. Пушкінській, 31, квартира № 10.
1922 - 25 — Гозенпуд Матвій Якимович (1903—61) — піаніст, композитор, педагог, викладач (з 1929) і професор (1935—49) Київської консерваторії, яку закінчив 1921, професор Алма- Атинської (1951—52) і завідувач кафедри фортепіанної гри Новосибір-ської (1953—61) консерваторій. Викладач класу фортепіано у музичній школі.
1920—22 — Фінінберг Езра Йосипович (1899—1946) — поет, прозаїк, драматург, перекладач, критик, педагог, історик літератури. Викладав у музичній школі єврейську літературу. Член організацій «Відервукс», «Бой», автор багатьох збірок віршів. Проживав на вул. Ярославів Вал, 14.
1921 — поч. 1925 — Шейнін Єгошуа Павлович (1890—1948) — хоровий диригент, композитор, педагог, заслужений артист УСРР (з 1934), заслужений діяч мистецтв РРФСР (з 1947). 1918 закінчив Петроградську консерваторію, з 1921 — керівник єврейської музичної школи, викладач класу фортепіано. 1924 створив хорову студію при єврейському клубі «Комфон» («Прапор комунізму») винятково з робітників, які одержували в студії музичну освіту. Після перетворення музичної школи «Культурної Ліги» на Другу єврейську музичну профшколу керував нею (1925—29) і викладав у музичному технікумі (колишня консерваторія). 1929— 30 організатор і художній керівник єврейської музично-хорової капели «Євоканс» (1931 одержала статус державної, з 1934 — Заслужена капела УСРР). З 1940 — керівник хору Українського радіо, з 1941 — військових ансамблів. Проживав на сучасній вул. Саксаганського, 35, квартирі № 7.
При школі діяли дитячий хор, бібліотека. Викладачі й вихованці влаштовували лекції, вечори, музичні ранки, концерти, серед них: лекція історика мистецтва, акад. ВУАН Ф. Шміта «Дитяча творчість та її роль у художньому вихованні дітей» (1922); концерт — демонстрація досягнень школи, проведений в залі консерваторії (1924) з виступами учнів-солістів, хорів, колективу ритміки й ін.
На поч. 1925 у зв'язку з ліквідацією «Культурної Ліги» музичну школу було перетворено на Другу єврейську музичну профшколу (містилася на вул. Володимирській, 61-б), клуб припинив діяльність.
Тепер на першому поверсі магазини [1973].